К.е.н. Лазур П.Ю., Свінцов О.М., Шевченко С.Г. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ ЯК МОДЕРНА ПАРАДИГМА.
К.е.н. Лазур П.Ю., Свінцов О.М., Шевченко С.Г.
Львівська комерційна академія
Інтелектуальні економічні системи як модерна парадигма
Сучасність характеризується становленням ноосферного суспільства через творення знаннєвомісткої економіки, де генерування нових знань і цінної інформації набуває статусу пріоритетної стратегічної діяльності. Формується новий тип економічних систем, де процеси відчуження набувають цілком іншої природи. Інтелектуальні економічні системи являють собою конгломерат суспільних, правових та економічних інститутів виробництва, розподілу та споживання інтелектуальних благ на основі пріоритетності застосування розумової праці у виробничих системах економіки. Соціально-економічну основу інтелектуальних економічних систем становить інститут інтелектуальної власності. Результатом функціонування даних систем є виробництво інтелектуальних благ і послуг, де мірилом їх корисності виступають інформаційно-енергетичні потоки. Квазіінтелектуальні економічні системи розуміються як перехідні динамічні структури трансформації виробничих систем в інтелектуальні.
Однак, для будь-якої моделі економічної системи, зокрема, для виробничої її підсистеми, умовою функціонування та розвитку виступає поєднання матеріально-енергетичної першооснови усіх форм руху і саморозвитку природи та ідеально-інформаційної основи соціально-економічного цілепокладання, що фундаментально опосередковує людину і природу. Сукупність інформаційних знань дозволяє формувати, від індивіда до суспільства включно, прейскурант цільових потреб, і в межах законів природно-об¢єктивних процесів здійснювати творчий вибір напрямів та інтенсивності життєвонеобхідних процесів за допомогою прогресивних виробничих технологій. А це означає, що інформаційно-цільова основа діяльності виступає двигуном функціонування усіх типів економічних систем - як традиційних, так (і тим більше) інтелектуальних. Інформаційна основа виробництва є базовою для технологічних економічних систем, оскільки функція техносфери полягає у мінімізації опору трудовим зусиллям з боку речовини природи, на яку спрямована сила дії товаровиробника, у відповідність меті ресурсозбереження. Умовою ж техногенезу виступає особливий інноваційно-інтелектуальний антропоресурс. Базовою ланкою регенерації даного ресурсу у всіх сучасних національних економічних системах вважається освітній комплекс суспільства. Освітній комплекс суспільства - це сукупність організацій та установ формування та відтворення робочої сили відповідних кваліфікаційних рівнів для забезпечення функціонування і розвитку економічної системи суспільства. Тобто, освітній комплекс суспільства - це сукупність освітніх закладів для виробництва і пропозиції соціоадаптивних інформаційних знань - освітніх послуг. Освітня послуга, як об¢єкт специфічного привласнення-споживання виконує ряд функцій, що зумовлюються тим чи іншим рівнем соціальної адаптації індивіда: 1) на індивідуальному рівні освітня послуга виступає як знання, з допомогою якого індивід впорядковує для себе сукупність уявлень про дійсність; 2) на соціальному рівні сукупність освітніх послуг формують ціннісну орієнтованість індивіда. Цінність, як правило, формується на основі життєвого досвіду внутрішнього пережиття і кристалізується у форму етичної норми, виступаючи як символ. Тобто, цінність - це символ (емблема етичної норми), що реалізується у практичній діяльності, а наповнювачем змістом етичних принципів виступає саме освітня послуга. Цінність освітніх послуг в першу чергу зумовлюється рівнем можливості їх майбутнього застосування у практиці реалізації угод обміну в соціально-економічній площині та у технокультурі - у виробничих економічних системах. Нівеляція рівня відносності у процесі прогнозування реальної можливості практичного застосування у майбутньому накопичених інформаційних знань визначає рівень корисності освітніх послуг, а отже - якість і пріоритетність їх засвоєння. Сказане в першу чергу стосується закладів професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти, меншою мірою це стосується вищих класів середньої школи. Корисність, таким чином, зумовлює об¢єктивну цінність інформаційних знань, утилізує характер освітніх послуг. В економічній діяльності об¢єктивність корисності освітньої послуги, що являє собою інформаційно-теоретичну модель максимально ущільнених знань про певну сферу діяльності, зумовлює рівень продуктивності праці, очікування вищої винагороди та ймовірності кар¢єрного злету. Процес привласнення-споживання освітніх послуг та реалізація потенціалу їх корисності через відтворення інформаційних знань, набутих під час навчання, передбачає наявність певного часового лагу, тобто, певного проміжку часу на протязі якого індивід здійснює пошук місця праці, де б існувала робоча вакансія, адекватна здобутому ним фаху. Цей часовий лаг містить одну небезпеку - зниження потенціалу об¢єктивної корисності інформаційних знань в часі. Це особливо актуально в сучасних умовах, коли актуальність набутих знань сягає в середньому п¢ять років, а потім «старіє» внаслідок впровадження інновацій у постіндустріальних виробничих економічних системах. Перед індивідом постає необхідність безперервного навчання, постійного підвищення кваліфікації та оволодіння новітніми виробничими технологіями.
Оволодіння інноваційною соціоадаптивною, відповідною до вимог соціального часу, інформацією є наслідком реалізації угод обміну на ринку освітніх послуг, де продавцем виступає не менш специфічний, ніж споживач, продуцент - вчитель, викладач, який може бути як автором (переважно у другому випадку), так і просто носієм-ретранслятором освітніх послуг, цінність яких прямо пропорційна інформаційному відображенню та теоретичному обґрунтуванню в них у вигляді інструментарію ймовірнисних моделей поведінки, тотожних актуальній дійсності. Сам акт обміну на ринку освітніх послуг являє собою процес відчуження-привласнення інформаційних знань і, на перший погляд, нагадує реалізацію традиційних ринкових угод купівлі-продажу результатів чи засобів виробництва. Однак, у порівнянні із традиційними ринковими економічними системами, в інтелектуальних економічних системах, структурним компонентом яких виступає освітній комплекс суспільства, існує своя специфіка реалізації ринкових відносин. У процесі обміну-комунікації, де ринковим середовищем виступає навчальний заклад, викладач - носій цінної інформації, не позбувається її в процесі продажу якою б кількісною не була слухацька аудиторія, а навпаки, після лекції чи семінару обсяг його знань зростає, набуваючи нової цінності. Це саме той різновид людської діяльності, коли гранична корисність продукту (освітньої послуги) не зменшується, як у традиційній економіці, а зростає у переважній більшості випадків, тобто, відчуження є чинником самозростання. Існують, звичайно, суб¢єктивні фактори, наприклад, психоемоційний стан або інтелектуальний розвиток окремих слухачів ймовірнісний аспект майбутнього застосування інформації, ораторсько-дискусійні здібності лектора, тощо, котрі впливають на якість інформаційно-енергетичного обміну у закладах освіти. Однак, ключовим фактором як кількісного зростання інформаційних знань, так і збереження цінності інформації (адже саме цінність освітньої послуги визначає конкурентну перевагу того чи іншого молодого спеціаліста на ринку праці) є творчий характер даного виду інтелектуальної праці, якщо класифікувати розумову діяльність за мірою креативності та кваліфікаційної складності. Творча інтелектуальна праця - це рівень прикладного трансформування здобутих знань, що є реакцією людини на динамічно видозмінюване довкілля. Прикладне трансформування інформаційних знань викладачем (вчителем) у самозростаючу цінність відповідно до кількості споживачів (учнів, студентів) являє собою суть відчуження вартості в умовах функціонування інтелектуальних економічних систем. І саме такий спосіб «відчуження», який дозволяє: а) примножувати вартість у теоретично безмежну кількість раз на протязі одного акту трудового цілепокладання (якщо враховувати можливості дистанційного навчання, самопідготову тощо); б) антропоресурс виробництва (інтелект вчителя-викладача) не потрапляє під дію закону спадної продуктивності (через те, що викладач часто виступає ретранслятором знань - навчальної програми, він, у порівнянні із науковцем - не педагогом, менш підвладний впливу «ентропії думки»), а отже, не позбуває себе інформації у процесі продажу як її носій; в) відчуження інформаційних знань є функцією здобуття освіти (адже в майбутньому знання необхідно буде застосовувати безпосередньо на робочому місці) - і є тим соціоекономічним середовищем де виробляється, обмінюється споживається, відчужується, привласнюється і відтворюється абсолютна додана вартість у широкому розумінні цього слова - En arche en ho Logos.
