XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к.е.н. Сьомченков О.А., Кузьменко А.В. НЕОБХІДНІСТЬ ТА ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

к.е.н. Сьомченков О.А., Кузьменко А.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

НЕОБХІДНІСТЬ ТА ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

Постановка проблеми. В даний час фінансова система країни є основою національної економіки, адже вона забезпечує функціонування  всієї економічної системи держави. Враховуючи це, важливим є створення ефективного механізму державного регулювання фінансового ринку, який покликаний забезпечити стабільність та розвиток даної сфери. В Україні державне регулювання фінансового ринку здійснюють Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та інші інститути державної влади. Причому часто повноваження даних суб'єктів  перетинаються і їх не можливо розподілити, крім того неналагоджена належна співпраця й використовуються різні не уніфіковані інструменти. Таким чином, механізм державного регулювання фінансового ринку є не досконалим і потребує реформування.

Актуальність дослідження. На необхідність реформування механізму державного регулювання вказала світова фінансова криза, яка дуже гостро відбилась на фінансовій системі країни. Причому, якщо більшість держав зуміли стримати негативні наслідки кризи, то українська економіка постраждала майже найбільше. Причиною цього стала неготовність державних органів вчасно та ефективно застосувати необхідні засоби.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проаналізувавши у своїх працях механізм державного регулювання фінансового ринку, багато вчених дійшло висновку в необхідності його вдосконалення. Зокрема Дмитренко Д. та Куліш О. у своїх дослідженнях розглядають причини неефективного функціонування органів державного регулювання фінансової системи. Науменкова С. та Міщенко В., проаналізувавши міжнародний досвід, запропонували у своїй праці різні варіанти реформування державного механізму регулювання [4]. Причому найоптимальнішим варіантом, на їхню думку, є створення мегарегулятора на базі НБУ. Такого ж висновку дійшли Якушик І. та Мацелюх Н. [5]. Проте деякі вчені вважають, що доцільнішим є створення мегарегулятора на основі ДКЦФПР. Зокрема таку позицію обґрунтував у своєму дослідженні Калинець К. [2]

Мета дослідження: проаналізувати сучасний стан механізму державного регулювання фінансового ринку України та запропонувати заходи по вдосконаленню його ефективності.

Основними цілями роботи є з'ясування причин неефективного регулювання фінансового ринку державною, пошук варіантів вдосконалення даного механізму та вибір оптимального варіанту, а також внесення пропозицій щодо його реалізації.

Викладення основного матеріалу. Світова практика довела необхідність ефективного функціонування державного механізму регулювання фінансової системи країни. За відсутності якого слід очікувати нестабільність та кризові явища в економіці. Загалом можна виділити три моделі регулювання фінансового ринку: секторна, на основі завдань та модель єдиного нагляду.

При секторній моделі регулювання завдання і функції державних органів розподіляють відповідно до секторів фінансового ринку. Зокрема у світовій практиці прийнято виділяти три сектори: банківський, страховий та фондовий. Відповідно до цього державний механізм регулювання складається з трьох органів нагляду. Дана модель є базовою, з якої і починається формуватись державне регулювання. При чому ефективне її функціонування можливе на ранній стадії розвитку фінансового ринку, коли сектори є відносно незалежними один від одного. Тим не менш така модель є домінуючою у світі.

Механізм державного регулювання на основі завдань ще має назву у науковій літературі, як модель «двох вершин». За даної моделі функції регулювання розподіляються між двома державними органами. Повноваження першого поширюються на пруденційний нагляд за діяльністю фінансових посередників, а другого - на регулювання бізнесу у фінансовому секторі. Така модель є проміжною у розвитку державного механізму регулювання, що веде до створення єдиного органу нагляду, так званого мегарегулятора.

За моделі єдиного нагляду функції регулювання фінансового ринку надані одному державному органу. У багатьох високорозвинутих країнах таким органом є центральний банк. Концентрація наглядових функції у одному суб'єкті пов'язана із розвитком та інтеграцією секторів фінансового ринку, між якими не можна уже провести чіткої межі. Адже одні й ті ж суб'єкти фінансової системи діють на різних секторах. З'являються фінансові конгломерати, що об'єднують різні ринки фінансових послуг. Більшість розвинутих країн почали переходити на модель єдиного нагляду в перших роках ХХ століття. ЇЇ рекомендує Базельський комітет з питань банківського нагляду у «Міжнародній конвергенції щодо вимірювання та вимог до капіталу: нові підходи», або коротко Базель ІІ.

В Україні механізм державного регулювання фінансового ринку побудований на основі секторної моделі. Тобто як і у більшості країн світу функціонує трьохрівнева система: банківське регулювання здійснює НБУ; на ринку цінних паперів регулятором виступає ДКЦПФР; а страховий ринок, ринок кредитних спілок та фінансові компанії регулюються через Держфінпослуг. Причому перший регулятор є незалежним від уряду та економічно самостійним, тоді як два інших координуються Кабінетом Міністрів України та перебувають на бюджетному фінансуванні. Це негативно відбивається на ефективності державного регулювання фінансової сфери. Адже світова практика довела, що державний регулятор повинний мати операційну, інституційну та фінансову самостійність, щоб не піддаватись під політичний вплив уряду.

Крім того дуже складно розмежувати повноваження даних органів, так як сектори фінансового ринку взаємопов'язані, а їх учасники діють на кількох сегментах одночасно. Зокрема банківські установи, що підпадають під регулювання НБУ, є активними учасниками фондового ринку і тому мають регулюватись ДКЦФПР. Також, важко розділити фондовий ринок та ринок фінансових послуг, який регулює Держфінпослуг. Таким чином, сфери діяльності різних органів державного регулювання переплітаються, а співпраця між ними не налагоджена належним чином.

Негативним моментом у функціонуванні державного механізму регулювання також є те, що різні органи застосовують різні засоби та методи впливу. Наприклад, комерційні банки піддаються жорсткішому регулюванню ніж кредитні спілки, наслідком чого є відтік капіталу із банківського сектору. Отже, державний механізм регулювання фінансового ринку має дуже багато негативних сторін, що заважають його ефективному функціонуванню.

На недосконалість державного регулювання фінансової системи вказала світова фінансова криза. У банківській системі її наслідками були нестабільність, накопичення значних обсягів недіючих кредитів та падіння ліквідності банківських установ, на фондовому ринку відбувся обвал індексів, а у небанківському фінансовому секторі спостерігались несвоєчасність та неповнота виконання зобов'язань перед клієнтами з боку страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок, зростала збитковості фінансових установ. Все це можна було передбачити та зменшити при ефективній роботі органів державного регулювання. Проте вони виявились нездатними реагувати на такі події, а посадові особи не понесли відповідальності за провал фінансової політики.

Таким чином назріла необхідність реформування механізму державного регулювання. На нашу думку, існує 4 варіанти розвитку даного механізму:

•1)           подальша розбудова існуючих регуляторів;

•2)           запровадження діяльності двох окремих органів регулювання;

•3)           створення окремого мегарегулятора;

•4)           створення мегарегулятора на основі НБУ.

Перші два варіанти потребують чіткого розмежування повноважень між регуляторами через прийняття нормативно-правових актів. При цьому такі державні установи повинні бути самостійними в економічному та операційному аспектах, інакше є можливість перетворення їх в «корупційну» машину.  Крім того вони повинні нести відповідальність за свою діяльність у фінансовій сфері. Це можливо, якщо дані регулятори будуть звітувати Верховній Раді та Президенту України. Та в будь-якому разі дана модель не зможе постійно ефективно функціонувати, так як високо розвинутий фінансовий ринок  потребує єдиного органу регулювання та уніфікованого підходу у нагляді за фінансовими установами.

Отже, найоптимальнішим варіантом розвитку механізму державного регулювання фінансової сфери є створення окремого мегарегулятора. Перевагами такої моделі є: закріплення відповідальності за регуляторну діяльність за одним державним органом, однаковий (уніфікований) підхід в нагляді та регулюванні всіх учасників ринку, спрощення та зменшення обсягів їх звітності, єдина інформаційна база даних фінансових установ та ін. Проте можливі і недоліки, зокрема в даному державному органі буде  високий ступінь концентрації повноважень. Але таке явище можна нівелювати чіткою організацією підзвітності вищим органам державної влади (Президенту та Верховній Раді). Крім того, створення мегарегулятора відповідатиме євроінтеграційним прагненням України.

На нашу думку, такий мегарегулятора доцільно побудувати на основі центрального банку. Перш за все слід зазначити, що НБУ вже відіграє ключову роль у стабільності фінансової системи, тому його значення в створенні такого органу є дуже важливим. Крім того Національний банк є самостійним органом державної влади, що не підпадає під контроль збоку уряду, тоді як діяльність решти регуляторів фінансової системи (ДКЦПФР та Держфінпослуг) спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Важливим є і економічна самостійність центрального банку, що унеможливлює вплив на свою діяльність через зміну обсягів фінансування з бюджету. Національний банк має розвинуту структуру філії по всій території України, що спростить впровадження діяльності мегарегулятора по регіонам. Та найважливішим є те, що НБУ вже має дуже багатий досвід в регулюванні фінансових установ, так як комерційні банки відіграють одну з ключових ролей у функціонуванні всієї фінансової системи.

Проте навряд уряд захоче побудувати мегарегулятор, не маючи впливу на нього. Адже якщо зараз Кабінет Міністрів здатний регулювати діяльність фінансових установ через ДКЦПФР та Держфінпослуг, то при створенні єдиного органу нагляду при НБУ такої здатності більше не буде. Дуже наочними прикладом позиції уряду є його не бажання у створенні Центрального депозитарію на базі Всеукраїнського депозитарію цінних паперів. Тому слід очікувати, що корумпована діяльність політиків може завадити удосконаленню інфраструктури фінансового ринку.

Отже, мегарегулятор буде звітувати Верховній Раді України та Президенту України і нестиме відповідальність за здійснення регуляторної діяльності у фінансовій системі. Відносини між урядом та мегарегулятором будуть будуватись на співпраці та узгоджені політики у фінансовій сфері. Регуляторна діяльність такої установи буде поширюватись на всі три сектори фінансового ринку і на всіх його учасників, які внаслідок розвитку фінансової системи здійснюють діяльність виходячи за межі одного сектору.

Створення окремого мегарегулятора слід здійснювати поступово. На першому етапі необхідно створити наглядову раду, яка об'єднуватиме керівників різних органів державного регулювання фінансового ринку. На основі даної ради буде налагоджена співпраця даних органів. Наступним кроком має стати уніфікація регуляторного механізму. Ще до початку функціонування мегарегулятора наглядовою радою має бути утворена інформаційна база даних про всіх учасників фінансового ринку. Головним кроком має стати підготовка нормативно-правової бази для діяльності мегарегулятора. На завершальній стадії формування даної установи слід передати йому повноваження ДКЦПФР та Держфінпослуг. Аби зберегти досвід роботи та висококваліфікований персонал цих державних органів, їх можна передати у вигляді департаментів до структури Національного банку України.

Висновки. Отже, механізм державного регулювання фінансового ринку потребує вдосконалення. Це підтвердила світова фінансова криза, яка дуже гостро відбилась по економіці України. На даний момент регулюванням фінансової сфери займаються ДКЦПФР, НБУ, Держфінпослуг та інші органи державної влади. Проте, враховуючи тенденції на фінансовому ринку та досвід високорозвинутих країн, доцільніше створити єдиний орган регулювання та нагляду. Причому оптимальним варіантом буде його утворення на базі центрального банку. Таке реформування державного механізму регулювання слід здійснювати поетапно. Та навряд уряд захоче створити таку установу з високим ступенем концентрації повноважень, не маючи на неї впливу.

Література:

•1.     Дмитренко Д.М. Принципові підходи до реструктуризації фінансової системи України / Д. М. Дмитренко // Вісник Української академії банківської справи. - 2009. - № 2 (27). - с. 32-38.

•2.     Калинець К.С. Напрями вдосконалення механізму управління фондовими біржами в Україні / К.С. Калинець // Економічні науки . - Серія «Облік і фінанси». - 2010. - №7 (25). - Ч.4. - с. 251-263.

•3.     Куліш О. Основні напрямки державного регулювання фондового ринку України / О. Куліш // Схід. - 2010. - №5 (105). - с. 42-45.

•4.     Науменкова С.М., Міщенко В.І Системи регулювання ринків фінансових послуг зарубіжних країн. Навчальний посібник. - К.: Центр наукових досліджень НБУ, Університет банківської справи НБУ, 2010. - 170с.

•5.     Якушик І.Д. Інституціональна структура регулювання фінансового ринку: адаптація зарубіжного досвіду / І.Д. Якушик, Н.П. Мацелюх // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. - 2009. - №2. - с. 400-407.

 

e-mail: andriy-kuzmenko@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>