XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к.е.н., Ульяницька О.В., Якименко К.В. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ МЕТОДІВ ПЛАНУВАННЯ МІСЬКОГО РОЗВИТКУ

к.е.н., доцент Ульяницька О.В., Якименко К.В.

Донбаський Державний Технічний Університет

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ МЕТОДІВ ПЛАНУВАННЯ МІСЬКОГО РОЗВИТКУ

Розробка проблеми стратегії розвитку міста невід'ємно пов'язана з визначенням економічних інструментів, за допомогою яких передбачається реалізувати певні цілі розвитку. Мова йдеться про те, що в сучасних умовах планування міського розвитку є майже єдиною, справді автономною дією, здійснюваною органом місцевого самоврядування, із усього кола поточних господарських рішень, пов'язаних з реформуванням і фінансуванням міського господарства.

Сучасні дослідники вважають, що планування як механізм, за допомогою якого суспільство намагається регулювати розвиток міста відповідно до  певних суспільних або колективних цілей, становить невід'ємну частину всього процесу управління містом. Мета планування полягає в тому, щоб міський розвиток відповідав прагненням даного співтовариства або, принаймні був найефективнішим у даних умовах [1-4].

Планування міського розвитку має свою специфіку, обумовлену особливостями міста  як соціально-економічної системи.

Ціллю даного дослідження виступає детальний розгляд, аналіз та оцінка саме цих особливостей міста як соціально-економічної системи.

Актуальність даної статті можна підкреслити ще одним моментом, а саме - застосування методів планування міського розвитку сьогодні наражається на певні протиріччя. З одного боку, існує об'єктивна необхідність використання в практиці управління соціально-економічними процесами на рівні міста різних традиційних методів планування міського розвитку. З іншого, економіко-правове забезпечення нових і використовуваних як «піонерських» методів планування міського розвитку чітко не унормоване. На додаток до цього можна додати те, що існуючі розробки мають або загальний характер, слабко враховуючи при цьому регіональну специфіку, або, навпаки, відрізняються прикладним характером, і їх можна застосовувати тільки до конкретних міст.

Отже, на основі висунутих цілей розглянемо більш детально основні специфічні критерії міста  як соціально-економічної системи:

•1)     місто є основним елементом системи територіального поділу праці. Фактично територіальний розвиток досягається саме в місті, оскільки саме там фактично реалізується весь відтворювальний цикл економічних відносин, що складаються на його території або тій території, центром якої він є;

•2)     міста є активними «збирачами» одночасно як усього позитивного, так і всього негативного, що є на сьогодні в цивілізованому світі. Вони фактично приймають на себе ризики подальшого розвитку всього суспільства. Тут маються на увазі і побічні наслідки урбанізації, і нестача традиційних природних ресурсів, і усе більше загрозливий масштаб негативного впливу на довкілля тощо.

Як відомо, світова практика напрацювала цілий комплекс різноманітних інструментів (методів) міського й місцевого розвитку. Серед них - і нормативно-правові акти, і всілякі формалізовані процедури, призначені для сприяння міському розвитку, до таких можна віднести й планування. По суті, планування і є нематеріальним інструментом міського розвитку, що спирається на використання певних методів і методик.

Характерною рисою застосування або реалізації методів планування міського розвитку в Україні є спосіб організації процесу планування між його учасниками або так званий економіко-правовий статус (режим) планування.

Існуюча в Україні система методів і засобів міського планування досить велика й багатопланова. До неї відносять такі традиційні методи планування міського розвитку, як балансовий, нормативний, програмно-цільовий й (у певних випадках) метод економіко-математичного моделювання.

Так, балансовий метод є методом аналізу, суть якого полягає у порівнянні різновекторних та врівноважуючих один одного факторів (наприклад, виробництво й споживання, доходи й витрати). Баланс являє собою систему показників, у якій одна частина, що характеризує ресурси за джерелами надходження, дорівнює іншій, у якій відображено розподіл (використання) усіх напрямків витрат коштів. У перехідний період до ринкових відносин підсилюється роль так званих прогнозних балансів, розроблюваних на рівні міста, наприклад, балансу грошових доходів і витрат населення. Балансу трудових ресурсів, балансів попиту та пропозиції. Результати балансових розрахунків є основою при формування відповідних напрямків політики міського розвитку.

Нормативний метод є одним з основних методів планування, йому надається особливе значення у зв'язку з використанням ряду норм і нормативів як регуляторів економіки. Сутність нормативного методу полягає в техніко-економічному обґрунтуванні планів, програм з використанням ряду норм і нормативів. Останні застосовуються для розрахунку потреби в ресурсах і показників їхнього використання. За допомогою норм і нормативів обґрунтовуються найважливіші пропозиції, розвиток матеріального виробництва й невиробничої сфери, здійснюється регулювання економіки.

Моделювання припускає розробку моделі на основі попереднього вивчення об'єкта або процесу, виділяючи його істотні характеристики або ознаки. Довгострокове планування економічних і соціальних процесів з використанням моделей включає розробку моделі, її експериментальний аналіз, зіставлення  результатів розрахунків на основі моделі з фактичними даними стану об'єкта або процесу, коректування й вивчення моделі. У зв'язку з переходом до індикативного планування сьогодні особливої значущості набули моделі розвитку великих міст, хоча на практиці моделювання використовується більше як передпроектне обґрунтування різних управлінських  рішень, пов'язаних з розширенням міської транспортно-дорожньої інфраструктури, мережами, рідше - з розміщенням у місті нових виробництв і великих об'єктів, реформуванням системи управління об'єктами різних підгалузей міського господарства.

У порівнянні з іншими програмно-цільовий метод (ПЦМ) є відносно новим і недостатньо розробленим. ПЦМ тісно пов'язаний з попередніми методами й передбачає розробку плану, починаючи з оцінки кінцевих потреб, виходячи із цілей розвитку економіки при подальшому пошуку й визначенні ефективних шляхів і засобів їхнього досягнення й ресурсного забезпечення. За допомогою цього методу реалізується принцип пріоритетності планування.

 Сутність ПЦМ полягає у відборі основних цілей соціально-економічного розвитку, розробці взаємопов'язаних заходів щодо їхнього досягнення в намічений термін при збалансованому забезпеченні ресурсами з урахуванням їхнього ефективного використання.

ПЦМ застосовується при розробці цільових комплексних програм, що являють собою документ, у якому відбиваються мета й комплекс науково-дослідних, виробничих, організаційно-господарських, соціальних та інших завдань і заходів, узгоджених по ресурсах, виконавцях і строках здійснення [3, с.202].

Останнім часом культура місцевого самоврядування в містах свідчить про стійку тенденцію переходу практики планування на принципі розробки стратегічних документів міського розвитку як засобу об'єднання зусиль приватного й суспільного секторів у досягненні певних цілей розвитку міста [4].

Незважаючи на великий вибір методичних прийомів реалізації стратегічного планування в міському управлінні, стратегія соціально-економічного розвитку розробляється, планується й реалізується тільки завдяки спільним зусиллям органів місцевої влади, представників приватного бізнесу, державних підприємств, громадських організацій, а також органів територіально-суспільного самоврядування.

Що стосується вітчизняного досвіду реалізації стратегічного управління й планування міського розвитку, то необхідно зазначити, що він порівняно невеликий, якщо не сказати, що практично відсутній. Однак список міст, що використовують методичні розробки стратегії свого розвитку (стратегічного плану розвитку), постійно поповнюється. Зараз у нього входять такі міста, як Дніпропетровськ, Бердянськ (Запорізька область), Новоайдар і Брянка (Луганська область), Макіївка й Комсомольське (Донецька область), Короп (Чернігівська область), Іллічівськ (Одеська область). Місто Донецьк не стало винятком. З листопада 2006 року (рішення виконкому Донецької міськради від 25.10.206 р. № 579) працює Генеральна рада з розробки стратегічного плану розвитку міста до 2020 року. Функцією даного інституціонального органу, до складу якого включено досить широкий перелік представників міських органів влади й громадськості, є розробка стратегічних напрямків розвитку міста й створення проекту «Стратегія розвитку Донецька на період до 2020 року».

По ефективність застосування стратегічного планування можна сперечатися, але факт залишається фактом - стратегічний план ніколи не може бути реально відкритим документом саме тому, що «довгостроковою об'єктивною метою органу управління містом є ефективне використання міських земель, у тому числі й земель промислової зони. Одна це припускає «виштовхування» з міста збиткових підприємств і реструктуризацію використання земель. Природно, що список тих фірм, які керівництво міста не хоче бачити на своїй території, не може бути опублікований у силу очевидних причин» [11, с. 7].

У зв'язку з тим, що до відання міських органів самоврядування належать повноваження, пов'язані зі складанням прогнозу економічного й соціального розвитку міста на середньостроковий період (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 621 «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного й соціального розвитку та складання проекту держбюджету»), можна говорити про те, що міські органи самоврядування вправі займатися поточним плануванням місцевого розвитку (термін планування - 1 рік) і середньостроковим прогнозуванням (термін планування - до 3-х років) [6]. Проте у нові Концепції вдосконалення системи прогнозних і планових документів з питань соціально-економічного розвитку України функція середньострокового самоврядування, крім міст республіканського значення, Києва та Севастополя, відсутня [7].

Замість цього Концепцією визначено, що в містах розроблятися проекти бюджетів і програм соціально-економічного розвитку на короткостроковий період (до 1 року). Таким чином, міські органи влади фактично обмежені короткостроковим періодом планування. Саме обмеженість терміну планування не дозволяє говорити про застосування в практиці міського управління в повному обсязі різних методів планування.

Таким чином, після проведеного дослідження, аналізу й детального розгляду економіко-правових аспектів методів планування міського розвитку, аналізу та оцінки особливостей міста як соціально-економічної системи, можна зробити ряд наступних висновків:

•1)     планування виступає самостійною формою регулювання соціального й економічного розвитку міст, тому потребує адекватного економіко-правового забезпечення;

•2)     сьогодні явно простежується тенденція відходу від директивного планування й заміни його індикативним (рекомендаційним) і договірним, впроваджуються нові його форми, наприклад, стратегічне планування (особливо на рівні міст обласного значення);

•3)     методи планування міського розвитку тією чи іншою мірою регламентовані нормативно або законодавчо;

•4)     у нормативно-правових актах, що регулюють застосування того або іншого методичного інструментарію щодо планування міського розвитку, недостатньо представлені рівні компетенції і відповідальності органів місцевого самоврядування, що займаються цими питаннями, відсутній чіткий механізм взаємодії планових і бюджетних документів тощо.

Також головним фактором при гальмуванні міського розвитку є фактор нераціонального використання керівництвом міст теоретичних навиків відносно управління та стратегічного планування. Ніде не проводять курси з підвищення та вдосконалення управлінських якостей керуючих верхівок.

Отже, головним при  оцінці економіко-правових методів планування міського розвитку є саме підвищення управлінських якостей градоначальників.

Література:

•1.     Онищук Г. Планування та організація економічного розвитку міст // Схід.- 2008.- № 5 (36).- с. 40-42.

•2.     Державна програма розвитку міського електротранспорту на 2007- 2015 роки: затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2006 р. № 1855 // Офіційний вісник України.- 2007.-  № 1.- с. 41-179.

•3.     Тофан А.Л. Использование программно-целевого метода планирования в развитии регионов // Вісник Донецького Університету, сер. В: Економіка і право, спецвип., Т.2.- 2006.- с. 200-207.

•4.     Чернецький А. Стратегическое планирование - ориентир социально- экономического развития города // Проблемы теории  и практики управления.- 2003.-  № 2.-  с. 57-58.

•5.     Борисов А, Ореховский П. Города: системный анализ // Муниципальная экономика.- 2002.- № 3.- с. 2-18.

•6.     Порядок розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету: затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 621 // Офіційний вісник України.- 2003.-  № 18.-  с. 64-834.

•7.     Концепція вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України: схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 504-р // Офіційний вісник України.- 2006.-  № 40.-  с. 119-269.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>