XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к.філол.н. Максименко Г.А. МОВА ЯК СУТНІСНИЙ ПОКАЗНИК НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

к.  філол.  н. Максименко  Г.  А.

Луганський державний медичний університет 

МОВА ЯК СУТНІСНИЙ ПОКАЗНИК НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ        

Мова належить до унікальних явищ життя людини й суспільства. Вона витворилася одночасно з ними і є не тільки найприкметнішою ознакою, а й найнеобхіднішою умовою формування їхньої сутності. Мова є носієм культури народу. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, від покоління до покоління, сприймаючи разом з мовою пісні, казки, дотепи, жарти, легенди, думи, перекази, історію, звичаї, традиції матеріальної культури й духовного життя нації. Отже, мова - феномен національної культури. Ця фундаментальна риса мови обумовлена тим, що мова взагалі реалізується в національному варіанті.

По-перше, у формуванні, історії мови й культури основоположне значення має традиція. Завдяки традиції накопичується, розширюється, удосконалюється сама база розвитку мови й культури.

Мова за своєю природою традиційна. Традиційність її забезпечується й підтримується наступністю мовленнєвого спілкування поколінь. Розвиток мови йде шляхом удосконалення вже вироблених попередніми поколіннями форм і засобів передачі думки, вираження почуттів, сприймання світу. Кожне наступне покоління добирає з мовленнєвого досвіду батьків найкраще, найдосконаліше, найвідповідніше для висловлення своїх ідей, свого ставлення до життя, своїх ідеалів. Так народжується традиція в еволюції літературного мовлення, у користуванні мовою, у використанні її новими поколіннями.

Культура, як явище суспільного й духовного життя народу, створюється завдяки традиції. Традиція сприяє становленню жанрів мистецтва, літератури, формуванню в них напрямів і стилів. Саме завдяки традиції складаються сприятливі умови для формування наукових напрямів, шкіл, філософських течій. Вироблення та культивування професійних умінь, навичок, знань у різних видах ремесел і мистецтва, принципів і прийомів наукового аналізу зобов'язані традиції. Завдяки традиції підтримуються національно-демократичні засади мистецтва, літератури, існують фольклор, народні звичаї, обряди, затверджуються й закріплюються моральні норми. Національне відродження народу передбачає звернення народу до традицій, які склалися в національній культурі.

По-друге, і мова, і культура єднають людей. Це визначається самим їх призначенням - збирати, узагальнювати, культивувати, виражати й закріплювати в слові, у художніх образах, у картинах, скульптурі, у пластиці танцю все, що є значущим для народу. «Мова, - як відзначає О. Федик, - найважливіший національний ідентифікатор, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж інших, усвідомлюючи себе самодостатнім та самочинним суб'єктом історії» [3, с. 51].

Саме мова й певні вияви національної культури (національний костюм, деталі поведінки, етикет, жести, приналежність до тієї чи іншої релігії, дотримання відомих обрядів, звичаїв) засвідчують належність людини до того чи іншого народу.

Мову називають вмістилищем знань. Вона накопичує й закріплює в своїх одиницях (головним чином - у словах, у стійких сполуках і фразеологічних зворотах) історичний досвід народу - носія певної мови. Мова є своєрідним дзеркалом життя народу, адекватним відображенням його внутрішнього світу, неповторності менталітету.

Мова, як засіб вираження національної культури, виявляється найважливішою її частиною, дієвим фактором самого її існування й динамічного розвитку. Вона виступає сполучною ланкою історичних поколінь українського народу, забезпечує наступність і єдність культурної традиції. П. Мирний влучно зазначав з цього приводу: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, - ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування» [1, с. 308]. Збагачуючись духовно, народ збагачує передусім власну мову, дбайливо передаючи її з покоління в покоління. М. Рильський говорив, що мова - це спадщина, нагромаджена для нас десятками поколінь. А ми зобов'язані передавати її тим, хто прийде після нас, і примножити, і прикрасити цю спадщину. Не можна загубити ні крихти її, бо немає у людей другої такої животворної, дорогої і трепетної нитки, яка б зв'язувала їх з найвіддаленішим минулим і з найвіддаленішим майбутнім. Будь-який носій мови, вбираючи її з дитинства, має примножувати мовне багатство в процесі свого становлення, передавати його своїм нащадкам [2, с. 40].

Отже, співвідношення мови та національної культури розкривають та характеризують наступні твердження:

•·        мова - дзеркало культури, адже в мові відображено оточуючий світ, національний характер, менталітет, традиції, систему цінностей;

•·        мова - скарбниця культури, бо вона зберігає культурні надбання в лексиці, граматиці, фразеології, закарбовує їх у фольклорі, художній та науковій літературі;

•·        мова - носій культури, вона ніби ретранслятор передає надбання національної культури від покоління до покоління, адже молодь разом з мовою засвоює узагальнений досвід предків;

•·        мова - інструмент культури. Мова формує національний характер особистості-носія мови, бо процес користування нею невіддільний від впровадження у свідомість молодого покоління зафіксованих в мові світобачення, менталітету, комплексу морально-етичних цінностей народу.

Література:

1.  Мирний П. Твори : в 5 т. / Панас Мирний. -  К. : Вид-во АН УРСР, 1955. - Т. 5. - 459 с.

2.  Рильський М. Як парость виноградної лози / М. Рильський. - К. : Наук. думка, 1973. - 264 с.

3.  Фаріон І. Мова як духовно-національний феномен / І. Фаріон // Урок укр. - 2003. - № 5/6.  - С. 51-53.

e-mail: anna_maximenko@mail.ru

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>