Ад'юнкт кафедри філософії права та юридичної логіки

Киріченко І.А.

Національна академія внутрішніх справ

АНАЛІТИЧНА ЮРИСПРУДЕНЦІЯ Г. ХАРТА

Основні ідеї оновленої аналітичної юриспруденції відображені у книзі Г.Харта (1907-1993)  "Концепція права" (1961). Ще 1953 р., розпочинаючи свою діяльність в якості професора юриспруденції в Оксфорді, Харт запропонував вивчати значення юридичних термінів з метою пізнання правової реальності, яка криється за вживанням цих слів [3, 403].

У "Концепції права" Харт критикує класичне позитивістське визначення права як "наказу суверена". По-перше, у сучасному праві питома вага наказів невелика. Під визначення Остіна підпадає головним чином кримінальне право, тоді як зобов'язальне, конституційне, і особливо міжнародне право мають іншу, не наказову природу. По-друге, у сучасних суспільствах не існує суверена з необмеженою владою, діяльність кожної гілки влади регламентована правом, і було б абсурдно припустити обмеження суб'єкта власними наказами.

Харт визначає право як правила поведінки, дійсність яких випливає з правила визнання. Під правилом визнання Харт розуміє сукупність критеріїв дійсності права, прийнятих у даному суспільстві. У більшості правових систем це - формальні вимоги до порядку прийняття, ієрархії джерел права [2, 102 ─ 112]. Правило визнання Харта порівнюють з основною нормою Кельзена, відмічаючи більш гіпотетичний характер останньої. Однак у цілому концепція Харта не є відтворенням на англійському ґрунті чистої теорії права [1, 81].

Відмежовуючись від вимоги "чистоти" правової науки, Харт  розширює сферу дослідження, звертаючись до суміжних з правом галузей моралі. Харт виводить зміст моралі та права з єдиного джерела - певних правил, обумовлених необхідністю виживання людей. Так, людська вразливість обумовлює необхідність моральної і правової заборони насильницьких дій; приблизна рівність людей робить очевидною необхідність системи компромісів, яка є основою як морального, так і правового закону; обмеженість природних ресурсів робить необхідним функціонування інституту власності тощо [2, 191 - 193.].   Ця обумовленість змісту права природою людини вказує, на думку Харта, на наявність стрижню здорового глузду в теорії природного права.

Харт спостерігає причинний зв'язок між природними умовами людського існування та змістом права. Однак він не пов'язує з цими умовами юридичну дійсність закону, що й відмежовує його концепцію від теорії природного права. Можливість існування змістовних критеріїв дійсності права Харт визнає лише в тому випадку, якщо вони встановлені позитивним законодавством. У той же час формальні критерії дійсності права є обов'язковим компонентом правила визнання у будь-якій правовій системі. У тих країнах, де передбачено змістовні вимоги до права, вони працюють разом з формальними.

         Г. Харт визначав право як «признання», як «ідею», узгоджену з більшістю, пов'язуючи її не з обо'язком або необхідністю, а з волевиявленням. До того ж вільне волевиявлення більшості повинно бути не тільки зовнішнім, але й внутрішнім. Тобто кожен повинен добре усвідомлювати необхідність встановленого порядку [2, 15]. У своїй концепції філософ і теоретик права намагався відродити оціночний критерій права. Для цього Харт ставить проблему співвідношення права і моралі і пропонує іменувати "мінімальну суму елементарних принципів співжиття, закріплених будь-якою, більш або менш розвиненою правовою системою, "природним правом". У такий спосіб Харт намагається поєднати у своїй правовій теорії ідеї традиційної "аналітичної юриспруденції" і відродженої школи"природного права". Він приєднує до них також положення нормативістської теорії права Г.Кельзена, прагнучи до створення так званої інтегральної юриспруденції [3, 258].

Як правознавець-неопозитивіст Г. Харт вважає твердження "закон - це не право", "несправедливий закон - це неправо" - парадоксом чи "просто помилкою" [4, 8]. В той же час він не погоджується з Дж. Остіном і Г. Кельзеном в трактуванні права як примусу. В чому ж полягає його розуміння права? Г. Харт розглядає право як формально-логічну систему первинних і вторинних норм.

Вчений зазначає: "Право - це поєднання первинних і вторинних норм ... їх союз - серцевина правової системи ... ми відмовляємося від тієї позиції, згідно з якою основою правової системи є покора  юридично необмеженому суверену, і замінюємо її концепцією вищого правила визнання, яке є для системи правил поведінки критерієм дійсності" [4, 107.]. Система права Г. Харта - це система позитивного права. Він як і усі юристи-неопозитивісти ототожнює право з офіційно встановленими нормами. Поєднання первинних і вторинних норм, згідно з вченим, дає "ключ" до розуміння права і вирішення усіх проблем юриспруденції. Але цей "ключ" Г. Харт (як і засновник нормативізму) прагне знайти виключно усередині позитивного права, що в результаті призводить до ототожнення  права і примусу.

Література:

1. Туманов В.А. Неопозитивизм в буржуазной теории права. - С. 81.

2. Харт Х.Л.А. Концепція права. - К.: Сфера, 1998.

3. Kelly J.M. Op. cit. - Р. 403.

4. Hart H. The Concept of Law. - Oxford, 1961.

kuruchenko@bigmir.net.

Залиште коментар!