XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Кіріченко Ю.С. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Кіріченко Юлія Сергіївна

магістр юридичного факультету спеціальність «правознавство»

Європейського університету м. Київ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Інститут забезпечення виконання зобов'язань відіграє неабияку роль у зниженні ризику підприємницької діяльності та має подвійну мету: підвищення захисту майнових інтересів кредитора у зобов'язанні шляхом запобігання можливим негативним наслідкам порушення обов'язків боржником або мінімізації розміру таких наслідків, а також стимулювання боржника до належного виконання власних обов'язків.

Даною проблемою займались сучасні науковці - цивілісти: М. М. Агарков, С. С. Алексєєв, М. І. Брагінський, В. В. Вітрянский, О. О. Вишневський, О. С. Іоффе, Л. А. Кассо, Н. С. Кузнєцова, А. В. Латинцева, В. В. Луць, Д. І. Мейер, Й. О. Покровський, В. І. Сінайський, Є. О. Суханов, П. П. Цитович, Г.Ф. Шершеневич, Т. С. Шкрум, Є. О. Харитонов та інші.

Інститут забезпечення виконання в Україні: новітні аспекти

Нещодавно в Україні інститут забезпечення набув нового звучання у зв'язку із прийняттям нового Цивільного (ЦК) та Господарського (ГК) кодексів та низки інших законодавчих актів у сфері іпотечного та споживчого кредитування. Водночас, нове регулювання створило нові проблеми та поставило нові питання перед теоретиками та практиками.

Глава 49 ЦК містить перелік видів забезпечення: неустойка, порука, гарантія, застава, завдаток та притримання. Вказані способи забезпечення виконання зобов'язань характерні для цивільного права України, крім притримання, яке є принципово новим для українського права інститутом (хоча гарантія зараз має цілком відмінну конструкцію, а отже, теж може вважатися новим інститутом). Проте, на відміну від ЦК УРСР, згідно з ч. 2 ст. 546 ЦК договором або законом можуть встановлюватися інші способи забезпечення виконання зобов'язань; так само відповідно до ст. 199 ГК, крім видів забезпечення, прямо передбачених законом, за погодженням сторін можуть застосовуватися і такі види забезпечення виконання зобов'язань, які зазвичай застосовуються у господарському (діловому) обігу та не суперечать закону. До таких «інших» способів відносять річні проценти за невиконання грошових зобов'язань, договір факторингу; положення про субсидіарну відповідальність учасників повного та командитного товариств, продаж із правом зворотного викупу (на кшталт «репо» або «фідуціарної застави»), резервні акредитиви, умовна видача векселя тощо, хоча чітких критеріїв відмежування забезпечення від схожих правових інститутів (страхування ризиків, заходів оперативного впливу) законодавство не містить.

Такий «відкритий перелік» видів забезпечення, попри очевидну зручність, може створити і практичні проблеми. Відповідно до ст. 547 ЦК будь-який договір щодо забезпечення виконання зобов'язання має укладатись у письмовій формі під страхом його нікчемності. Оскільки законодавство не містить жодних критеріїв, за яким договір про забезпечення можна з упевненістю відрізнити від інших схожих правочинів, це створює ситуацію правової невизначеності, коли будь-який правочин, спрямований на мінімізацію підприємницьких ризиків (наприклад, перенесення ризику випадкової загибелі речі за умовами ІНКОТЕРМС або резервування права власності до повної сплати ціни товару), може бути за бажанням визнаний недійсним через, нібито, недодержання обов'язкової форми.

Регламентація неустойки за двома кодексами

Такий вид забезпечення, як неустойка регулюється паралельно ЦК та ГК, причому регулювання істотно відрізняється. Наприклад, відповідно до ЦК предметом неустойки можуть бути як гроші, так й інше майно (ст. 549), тоді як за ГК - тільки грошові кошти (ст. 230); за ЦК загальним правилом є штрафна неустойка (ст. 624), тоді як за ГК - залікова (ч. 1 ст. 232); відповідно до ЦК розмір законної неустойки може бути змінено в договорі (ч. 2 ст. 551), тоді як за ГК він є імперативним (ч. 1 ст. 231). Водночас, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 199 ГК «до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України». Отже, ця норма практично виключає дію положень ГК про неустойку, що суперечать нормам Цивільного кодексу, а інші норми робить непотрібними у світлі існування ЦК.

Розширення Цивільним кодексом предмета неустойки за рахунок іншого майна, на перший погляд, спрощує відносини між підприємцями та легалізує практику встановлення неустойки родовим майном (зерно, бензин, вугілля тощо), яка існувала і раніше, але поза правовим полем. Водночас, викликає здивування положення ч. 1 ст. 551 ЦК, відповідно до якого предметом неустойки може бути нерухоме майно. Це цілком суперечить світовій практиці, робить вкрай ускладненим практичне відмежування неустойки від іпотеки та дозволяє сторонам уникати вимог (а, відповідно, і витрат) щодо нотаріального посвідчення застави нерухомого майна, реєстрації обтяження тощо, що жодним чином не сприяє захистові публічних інтересів та інтересів кредиторів.

Викликають питання і підстави зменшення розміру неустойки судом. Так, згідно з ч. 4 ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшено судом «за наявності інших обставин, які мають істотне значення». Закон перелік таких обставин не встановлює, і вони мають визначатися у кожному конкретному випадку, враховуючи винятковість ситуації, ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання, наслідки порушення. Водночас, вбачається, що вимога ч. 1 ст. 233 ГК про обов'язкове врахування такої обставини, як майновий стан боржника суперечить ідеї ринкової економіки, принципові обов'язковості виконання договірних обов'язків та дозволить несправному боржникові усувати в такий спосіб нормальні підприємницькі ризики.

Застава - найбільш врегульований вид забезпечення

Найбільш врегульованим видом забезпечення в Україні на сьогодні є застава (зокрема, застава нерухомості - іпотека). Будучи речовим способом забезпечення та одночасно обтяженням майна боржника, застава дозволяє ефективно захистити права заставодержателя переважно перед іншими кредиторами шляхом звернення стягнення на предмет застави. За новим ЦК поступового поширення набуває застава в силу припису закону. Так, законна застава діє у разі продажу товару в кредит (ч. 6 ст. 694 ЦК) або передачі предмета в ренту (ч. 2 ст. 1019 ЦК). На сьогодні вже діють Державні реєстри обтяжень рухомого майна та іпотек, хоча, на відміну від реєстрації застави рухомих речей, яка регулюється спеціальним законом, реєстрація іпотек ще й досі, всупереч Закону «Про іпотеку», здійснюється на підставі Тимчасового положення Кабміну. На практиці трапляються непоодинокі випадки формулювання сторонами в договорах застави порядку звернення стягнення, який передбачає автоматичний перехід права власності на предмет застави до заставодержателя у разі порушення договору заставодавцем. Але якщо Закон «Про іпотеку» (ст. 37) подібну практику щодо нерухомого майна допускає через укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, Закон «Про заставу» такого способу звернення стягнення не передбачає, а отже, суди відмовляють у задоволенні відповідних вимог заставодержателів.

Порука, гарантія і задаток

Такі види забезпечення, як порука (за умови її відплатності) та гарантія відповідно до ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» віднесено до фінансових послуг. Якщо послугу з надання поруки у світлі недавнього роз'яснення ДКРРФП України можуть надавати будь-які юридичні особи, надання гарантій лишається винятковою прерогативою комерційних банків та інших фінансових установ, що мають відповідну ліцензію. Причому згідно зі ст. 200 ГК із кола цих установ чомусь було виключено лізингові компанії та інвестиційні фонди.

Гарантія є єдиним видом забезпечення в Главі 49 ЦК, що не є акцесорною до забезпечуваного зобов'язання (ст. 562 ЦК). Як наслідок, - гарантія не припиняється з припиненням основного зобов'язання або з визнанням його недійсним; гарант не може висувати проти бенефіціара заперечення, які існують у принципала за забезпечуваним зобов'язанням; підставою для відмови у сплаті суми гарантії може бути тільки порушення умов гарантії бенефіціаром, а не недійсність основного договору. Водночас, незрозуміло, чи є принцип абстрактності гарантії абсолютним і чи лишиться чинною видана гарантія, якщо, наприклад, первинне зобов'язання не виникло через непогодження істотних умов договору.

Змінилося регулювання і такого традиційного виду забезпечення, як завдаток: за новим ЦК договір про завдаток можуть укладати без обмеження будь-які суб'єкти підприємництва. Водночас, вимога ст. 547 ЦК про обов'язковість письмової форми договору про завдаток скасовує усталену практику видачі розписки при сплаті завдатку та нівелює функцію завдатку як підтвердження зобов'язання. Слід також мати на увазі, що сплата завдатку ні в якому разі не означає укладення договору, який потребує дотримання певної форми як умови його дійсності.

Притримання як новела

Притримання є принципово новим видом забезпечення та автоматично в силу норми закону діє у відносинах між кредитором та боржником, коли кредитор володіє річчю боржника, а боржник не виконує у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат (ч. 1 ст. 594 ЦК). Зокрема, законним притриманням забезпечуються вимоги: підрядника за договором підряду (ст. 856), комісіонера за договором комісії (ст. 1019). Предметом притримання за змістом закону можуть бути лише рухомі індивідуалізовані речі. Водночас, притримання є видом забезпечувального обтяження майна боржника, а отже, підлягає реєстрації в установленому законом порядку для забезпечення пріоритетності захисту вимог ретентора від інших кредиторів. Незареєстроване притримання не матиме пріоритету над зареєстрованими обтяженнями, але матиме вищий пріоритет над іншими незареєстрованими обтяженнями. Проте законодавець досі чітко не спромігся «розвести» поняття „притримання" та „законна застава" (достатньо порівняти норми про забезпечення вимог перевізника вантажів щодо оплати перевезення: за ч. 4 ст. 916 ЦК - це притримання, за п. 51 Статуту залізниць - застава).

Запровадження нових конструкцій забезпечення має на меті пристосування права до динамічного розвитку економічних, передусім, підприємницьких відносин, але одночасно ставить і надзвичайно важливі питання застосування нових норм у контексті напрацьованої роками практики, тлумачення принципово нових норм та співвідношення різних нормативних актів (як-от: ЦК та ГК). Безперечно, у цьому процесі чільну роль має бути відведено правозастосовчим органам та окремим юристам, які створюватимуть нову практику.

Література:

  

•1.     Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень" № 1255-IV від 18. 11. 2003 р. - Комп'ютерна правова бібліотека „Ліга: Закон".

•2.     Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання                        грошових зобов'язань" N 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року. - Комп'ютерна правова бібліотека „Ліга: Закон".

•3.     Закон України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеження" № 1952-IV від 01 липня 2004 р. - Комп'ютерна правова бібліотека „Ліга: Закон".

•4.     Закон України „Про іпотеку" № 898-IV від 05. 06. 2003 р. - Комп'ютерна правова бібліотека „Ліга: Закон".

•5.     Закон України „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" N 979-IV від 19 червня 2003 року. - Комп'ютерна правова бібліотека „Ліга: Закон".

•6.     Закон України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" N 978-IV від 19 червня 2003 року. - Комп'ютерна правова бібліотека „Ліга: Закон".

•7.          Кот  О.О. Перехід прав кредиторів: Історія. Теорія. Законодавство. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 160 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>