Клевчук О.Г.

асистент кафедри товарознавства та маркетингу ЧТЕІ КНТЕУ

НОВІТІНІ ТЕХНОЛОГІЇ БОРОТЬБИ З КОРОЗІЄЮ

За звичайних умов метали можуть вступати в хімічні реакції з речовинами, що містяться в навколишньому середовищі, - киснем і водою. На поверхні металів з'являються плями, метал стає крихким і не витримує навантажень. Це призводить до руйнування металевих виробів, на виготовлення яких було затрачено велику кількість сировини, енергію та багато людських зусиль.

Самовільне руйнування металів, що відбувається під хімічним впливом навколишнього середовища, називається корозією (від латинського corrodere - роз'їдати). В залежності від механізму руйнування розрізняють хімічну, електрохімічну та біологічну корозію.

Хімічна корозія характеризується тільки процесами окислення в середовищі, яке не проводить електричний струм. Метал вкри­вається плівкою окислів.

Електрохімічна корозія виникає при дії електролітів (вологи насиченої солями, кислотами або лугами). Метал покритий електро­літом (або занурений у нього) віддає позитивні іони у розчин і сам набуває негативний електричний потенціал. Різні метали мають різні електричні потенціали. Чим більше різняться електродні потенціа­ли фаз сплаву (його компонентів) тим швидше відбувається руйну­вання. Реальні метали і сплави допустимо розглядати як багатоелектродні компоненти складені з величезної кількості мікрогальванопар. Руйнуються метали з меншим електричним потенціалом. Чисті метали та однофазні системи мають більшу корозійну стійкість ніж сплави. По виду агресивного середовища корозія буває атмосфер­ною, морською, річковою, грунтовою та в електролітах.

Біологічна корозія відбувається під впливом життєдіяльності

деяких видів бактерій.

Захист металів від корозійного руйнування складається з цілого комплексу заходів щодо збільшення працездатності і надійності машин і конструкцій у данному середовищі. Частина цих заходів закладається ще в процесі проектування, частина - у процесі виготовлення машин або конструкцій, а інші заходи по­винні бути вжиті в процесі експлуатації.

Створення раціональних конструкцій. Вибір матеріалів і їхньо­го сполучення для даного виробу, звичайно, диктується технічною й економічною доцільністю, але повинно забезпечува­ти їх корозійну стійкість. Конструктор повинний передбачити раціональні форми частин машини, що припускають швидке очищення від бруду; машина не повинна мати місць скупчення вологи, що є збудником корозії.

Обробка навколишнього середовища. Для різних видів ко­розійних процесів обробка середовища набирає різні форми. Сю­ди можна віднести вилучення чи зниження концентрації речовин, що викликають чи прискорюють корозійні процеси, а також уве­дення сповільнювачів чи інгібіторів корозії.

Створення ізолюючих плівок на металах. Для різних умов ко­розії на поверхні металів створюються ізолюючі плівки. їхня стійкість залежить від температури і корозійного середовища.

Найпоширенішим методом захисту металу від корозії є різноманітні покриття металевих виробів речовинами, що охороняють ці вироби від руйнування. Для цього металеві поверхні  фарбують, покривають лаком або вкривають шаром мастила. Одним з засобів захисту металу від корозії є антикорозійна мастика.

         Ще 10 років тому виробництво мастик в основному базувалося на природній сировині - бітумі. Крім того, більшість мастик включає значну кількість органічних розчинників, які, як правило, безповоротно зникають при одержанні покриттів, отруюють повітря в цехах і змушують вживати особливих заходів по техніці безпеки й промислової санітарії. Робітник на фарбувальній ділянці дихає парами органічних розчинників по 6-8 год. у добу протягом ряду років, і це шкідливо навіть при дотриманні санітарних норм. За даними закордонної статистики, рівень професійних захворювань робочих фарбувальних цехів і ділянок в 5 і більше раз вище за середнє рівня захворювань у промисловості.

У нашій країні відмова від використання органічних розчинників у технології захисних покриттів - проблема не тільки технічна, але й соціальна.

Одним з напрямків, покликаних вирішити завдання виключення органічних розчинників з рецептури мастик, і є створення водної мастики, тобто такої системи, де роль середовища, що обумовлює необхідні умови нанесення й формування покриття, відіграє вода.

Багато фахівців в області нанесення захисних покриттів, досить скептично ставляться до можливості одержання антикорозійних покриттів з водних систем. Основні перешкоди вони бачать в неминучості підплівкової корозії при формуванні покриття.

При використанні водних систем у технології виробництва мастик  вдасться не тільки заощаджувати на вартості органічних розчинників, на вентиляції й заходах щодо техніки безпеки, зробити процес нанесення нешкідливим і пожежнобезпечними, але й одержати  ряд технологічних  переваг:

•· можливість нанесення на вологі деталі або нанесення при підвищеній вологості повітря;

•· нешкідливість і менша трудомісткість відмивання устаткування.

Отже мастики є  одним із основних засобів захисту  кузова автомобіля від корозії

Література:

•1.     Остапчук М.В. Система технологій (за видами діяльності): Навч. Посібник // М.В. Остапчук, А.І. Рибак. - К.: ЦУЛ, 2003. - 888 с.

E-mail: olegklevchuk@rambler.ru

Залиште коментар!