XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Кліменко М.М. СУЧАСНИЙ СТАН ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА, АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ НА ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ

Здобувач Кліменко Марина Миколаївна

ННІ земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористуванняя України

СУЧАСНИЙ СТАН ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА, АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ НА ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ

Після здобуття Україною незалежності перед нею постало складне завдання побудови правової демократичної держави, становлення нових демократичних інститутів.

 Правова реформа, що почалася відразу після виходу зі складу СРСР, мала на меті саме ці перетворення, які створювали підґрунтя для інтеграції України в світове співтовариство. А процесі реалізації цієї ідеї в Україні створена єдина судова система судів загальної юрисдикції у складі місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України. Важливим етапом цього процесу є становлення в Україні системи адміністративних судів, яка відображає тенденції розвитку засобів захисту прав громадян у їхніх відносинах з державною владою.

 У свою чергу це зумовило потребу в створенні механізму, здатного виконувати функції забезпечення законності та поваги до суб'єктивних прав, гарантувати правову захищеність суб'єктів.

1996 рік, поза сумнівом, посяде помітне місце в новітній історії молодої Української держави. Адже саме цього року 28 червня була прийнята Конституція України, яка проголосила і гарантувала якісно новий статус особи, суспільства і держави, втіливши в Основному Законі національну ідею українського державотворення, визначила пріоритетні форми безпосередньої демократії, передбачила принципово нову систему державної влади і місцевого самоврядування, підбила підсумок у розвитку українського суспільства і держави та стала програмою їх подальшого оновлення.

Конституція України, визначаючи засади побудови правової держави і громадянського суспільства, - поділ влади між різними державними установами, приоретет прав людини і громадянина, судовий захист цих прав встановила правило, відповідно до якого кожному гарантується право на оскарження до суду рішень,  дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Це обумовлює актуальність впровадження адміністративної юстиції, створення в судовій системі Україні адміністративних судів різного рівня.

 У відповідності до статті 1 Конституції, Україна - це суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується [1].

Конституція України поряд із правом на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб гарантується право на звернення до владарюючих суб'єктів із закріплення обов'язку останніх розглядати ці звернення й надавати на них обґрунтовані відповіді протягом встановленого Законом строку.

Розглядаючи ці положення Конституції України можливо вважати, що саме вони надають право іменувати нашу державу демократичною и правовою, тому що саме наявність чітких правил вирішення правових конфліктів між органами публічної влади, їх представниками та фізичними і юридичними особами є ознакою такої держави.

Європейські традиції адміністративного праворозуміння зводяться до проголошення і практичного втілення ідеї утвердження верховенства та захисту прав громадян у сфері функціонування публічної влади.  Діяльності відповідних державних і недержавних органів щодо забезпечення умов для ефективної реалізації та захисту громадянами своїх прав, свобод і законних інтересів. Визначальною тут повинна стати фундаментальна конституційна формула: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (частина друга статті 3 Конституції України). Саме ця формула означає підпорядкування діяльності всіх державних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, їх приоретет  перед іншими цінностями демократичної, правової держави [2].

У країнах Європи і світу такі суперечки вирішуються за різними процедурами, які значною мірою відрізняються, але їх поєднує те що головним спрямуванням тут є мета - захист від чиновницького свавілля, забезпечення реалізації гарантованих конституційними нормами та законами прав і свобод людини і громадянина.  Отже, і в нашій країні запроваджено два способи вирішення неузгодженостей із владою - судовий і адміністративний (позасудовий). Завданням держави є їх нормативне забезпечення задля того, щоб особа самостійно обирала будь-який із них, отримувала від уповноважених органів обґрунтовані, постановлені протягом розумного строку рішення [3].

Якісні зміни в чинному законодавстві незалежної Україні почалися ще на початку 90-х років. Так Концепцією судово-правової реформи в України від 28 квітня 1992 року передбачалося реформувати судову систему, а також всі галузі права, щоб привести їх у відповідність до соціально-економічних змін, які відбулися у суспільстві. Судова влада згідно з концепцією здійснюється тільки судом і на основі закону, запроваджується адміністративне судочинство, метою якого е розгляд спорів між громадянами і органами державного управління. Проте тільки після прийняття у 1996 році нової Конституції очевидною стає спрямованість законодавства на подальше  вдосконалення судових процедур, що здатні забезпечити належний захист прав, свобод та інтересів осіб від зловживань збоку владарюючих суб'єктів.

Прийняття у 2002 році Закону України «Про судоустрій України» ознаменувало початок якісно нового етапу судової реформи в державі. У нормативно-правовому акті відображено позицію законодавця щодо багатьох невирішених питань організації судової влади і відправлення  правосуддя. Так, цим Законом передбачалося протягом трьох років сформувати в державі систему спеціалізованих адміністративних судів, які розглядатимуть справи, пов'язані  з правовідносинами у сфері державного управління й місцевого самоврядування. До їх утворення вирішувати підвідомчі їм справи уповноважувалися місцеві загальні й господарські та апеляційні суди в порядку, встановленому чинним процесуальним законом, шляхом запровадження в них спеціалізації суддів, у тому числі утворення судових колегій у відповідних справах [4].

В даний час систему адміністративних судів в України побудовано відповідно до Конституції й положень Закону України «Про судоустрій України». Адміністративні суди е складовою системи судів загальної юрисдикції. Разом із тим доречно наголосити, що введення в дію Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не привело до відчутних змін у системі адміністративних судів. За його нормами місцевими адміністративними судами е окружні адміністративні (ст.21). Статтею 26 установлено, що апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є адміністративні апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах згідно з Указом Президента України. Вищий адміністративний суд України, очолюючи систему спеціалізованих адміністративних судів, діє як  суд касаційної інстанції (ст.31). За статтями 17 і 38 Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, покликаним забезпечувати однакове оперування судами касаційної інстанції нормами матеріального права[5].

Діяльність адміністративних судів регламентується Кодексом адміністративного судочинства України. Отже, законодавець керувався тим, що адміністративне судочинство має здійснюватися за правилами, визначеними  самостійним процесуальним актом. Проте в КАС України поряд зі специфічними приписами, побудованими з урахуванням характеру конфліктів, що підлягають вирішенню цими судами, зафіксовано норми, які фактично відтворюють положення ЦПК України. Цю обставину навряд чи можна віднести до недоліків  КАС України, оскільки судовий процес у цивільних, господарських, адміністративних справах багато в чому збігається, а завдяки виправданому дублюванню положень цивільного процесуального законодавства зазначений кодифікований акт має цілісний і завершений вигляд. Норми КАС ґрунтуються на конституційних домінантах, відповідно до яких людина визнається найвищою соціальною цінність, а її права та свободи мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави. Отже, завданням адміністративного судочинства згідно зі ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів  при виконанні ними владних управлінських функцій.

Цілком очевидно, що виконання адміністративними судами постановленого перед ними завдання можливе, якщо вони зорієнтовані на втілення ідеї пріоритету прав особи над державними інтересами. Ця ідея відбивається у верховенстві права як загально правовому принципі, який, зважаючи на конституційні приписи, є основоположним у діяльності всіх державних органів.

Саме тому, можливо констатувати, що КАС у національному законодавстві  є завершеним, логічно побудованим нормативно-правовим актом. Запровадження його норм - гарантія реалізації конституційного права громадян на судовий захист від порушень з боку представників влади. Він об'єднує загальнообов'язкові  правила поведінки, спрямовані на регламентацію суспільних відносин, що виникають у зв'язку  із розв'язанням судовими органами правових конфліктів певного виду. Обов'язковими учасниками таких конфліктів виступають наділені владними повноваженнями суб'єкти управління. Зазначене  потребує використання в нормах КАС специфічних прийомів (засобів) впливу на відповідні відносини, що призводить до створення умов, у яких нерівні суб'єкти права у судовому процесі набувають рівних можливостей щодо відстоювання своїх інтересів[6].

         Статтею 8 Конституції України проголошено, що в країни визнається і діє принцип верховенства права. Цією ж статтею посвідчується найвища юридична сила Основного Закону: інші правові акти приймаються виключно на цього основі та повинні йому відповідати. Також і у КАС України статті 8 та 9, присвячені  принципам законність та верховенство права. Саме на підставі цих норм в України закріплюються гарантії права на доступ до суду, за для захисту своїх прав і свобод.

Література:

•1.              Конституція України. Офіційний веб-сайт  Верховной Ради України;  

Закон  вiд 28.06.1996  № 254к/96-ВР - [Електронний ресурс] - Режим доступу: ttp://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0

2.       Аверьянов В. Новые черты предмета украинского административного права/ Аверьянов Вадим // Персонал.  - 2005. - № 4. -с.78-79.

3.       Битяк Ю. Адміністративне судочинство як форма забезпечення верховенства права і законності/ Битяк Юрий // Право України. - 2011. - №4. -с.4-11

4.       Про судоустрій України: Закон України від 07 липня 2010 року// Офіційний вісник України. -2002. - №27-28. - ст.180.

5.       Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07 липня 2010 р. // Офіційний вісник України. -2010. - №55/1. - Ст.190

6.       Адміністративне право (підручник) / за ред. Ю.П. Битяка. -Х : «Право», 2010. 622 с.  С. 249-250

e-mail  afina5000@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>