к.н. з держ. управління, Бухаріна Л.М. КОНКРЕТИЗАЦІЯ І ВИМІРЮВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ ЦІЛЕЙ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
Бухаріна Л.М., к.н. з держ. управління, доцент,
Запорізький національний університет
КОНКРЕТИЗАЦІЯ І ВИМІРЮВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ ЦІЛЕЙ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
Кожен регіон здійснює вибір пріоритетних цілей і їх конкретизацію з врахуванням типології (особливостей) розвитку. Уточнення типових і розробка нових формулювань стратегічних установок, визначення їх чисельних значень досягається на основі стратегічного аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища регіону. Методологія стратегічного аналізу будується на використанні технологій РЕSТ (SТЕР), SWОТ - аналізу та інших.
Конкретизація цілей може здійснюватися в наступних напрямках:
- уточнення формулювань типових цілей з врахуванням особливостей регіону;
- вибір пріоритетних цілей з набору типових;
- переміщення типових цілей за рівнями ієрархії;
- формування специфічних або індивідуальних цілей регіону;
- визначення складу конкретних показників і кількісних (цільових) значень.
Невизначеність вибору і ієрархія цілей породжують наявність подвійності цілей, коли одне і те ж трактування для одного рівня або регіону є метою, а для іншого - стратегією, заходом, показником. Подвійність цілей виявляється в наступних та інших відношеннях: мета - стратегія, мета - захід, мета - показник. Конкретний вибір акцентів визначається ситуацією, тобто ситуаційним підходом до стратегічного цілепокладання. Він залежить від типу конкретного регіону. Наприклад, мета сприяти забезпеченню економічного зростання інтегруватиметься наступним чином:
- для розвинених регіонів - «сприяти забезпеченню стабільно високих темпів економіки»;
- для регіонів, що розвиваються, - «сприяти забезпеченню високих темпів зростання»;
- для регіонів, що переходять від стагнації до розвитку - «сприяти забезпеченню позитивних наростаючих темпів зростання».
Для підцілі "сприяти розвитку ключових галузей" регіони вибиратимуть різні варіанти трактування або їх поєднання, наприклад: "сприяти розвитку транспортно-логістичного комплексу регіону"; "сприяти комплексному розвитку нафтовидобування і нафтопереробки"; "сприяти розвитку туристсько-рекреаційного комплексу"; "сприяти розвитку наукомістких галузей і туристсько-рекреаційного комплексу" тощо.
Вибір пріоритетів і переміщення цілей за рівнями залежать від типу розвитку регіону, суб'єктивних поглядів осіб, що приймають рішення.
Стратегічне цілепокладання регіонального розвитку передбачає розробку структури цілей, включаючи весь вміст і склад показників, а також моделювання і вибір кількісних значень.
В економіці та управлінні найбільше значення мають такі види вимірників, як показники і оцінки. У основі показників лежать систематичні спостереження, головним чином, статистичні. Оцінки формуються на базі експертних думок, думок експертів.
В.І. Лопатніков визначає показник (індекс, індикатор) як виражену числом характеристику якої-небудь властивості економічного об'єкту, процесу або рішення. Він підрозділяє показники таким чином: за економічним складом - натуральні, вартісні, трудові; за вимірюванням - об'ємні, середні, граничні, приростні, індексні.
Розгорнуту структуру соціально-економічних показників наводять Б.А. Райзберг і Р.А. Фатхутдінов [2]. Вони поділяють показники за рівнями (макро - і мікроекономічні), за способами використання (розрахунково-аналітичні, звітно-статистичні та інші), за способами отримання (одиничні і звідні), за способами розрахунку (абсолютні і відносні) та інші.
На основі вказаних робіт, а також книги А.П. Панкрухіна [1], вважатимемо, що в економіці і управлінні використовується інформація як в описовій (вербальній, словесній) формі, так і в змішаній, словесно-кількісній (числовій) формі. У останньому випадку вона називається показником (див. вище визначення В.І. Лопатнікова). Показники можуть бути як прості, так і складні, комплексні, такі, що складаються з декількох простих показників. До складних показників можна віднести індикатори, індекси і рейтинги.
Райзберг і Фатхутдінов говорять про те, що дані види показників використовуються і в цільовій інформації, різниця лише в тому, що вони відображають бажаний, майбутній стан об'єкту, процесу.
Таким чином, показники виступають в двох формах: 1) як кількісно вимірні; 2) як якісні. Проте, протиставляти їх не слід, оскільки якісні показники можуть бути виміряні на основі якісних систем виміру шляхом експертних оцінок, опитувань населення та іншими методами.
Сучасному підходу до економічних вимірів властиво розглядати всі показники як вимірні. Кількісно вимірні показники називають "жорсткими" показниками, якісно вимірні показники називають "м'якими" показниками. До першого типу показників відносяться такі як валовий регіональний продукт, рівень реальних доходів населення, обсяг промислового виробництва, об'єм інвестицій в основний капітал. До другого типу відносяться імідж регіону, якість управління та інші.
Стратегічні цілі соціально-економічного розвитку регіону мають різну ступінь розробки вимірників, а також встановлення загальновизнаного складу показників. Так, економічне зростання має наступні загальновизнані вимірники: 1) валовий регіональний продукт (ВРП) - номінальний, реальний, за паритетом купівельної спроможності (ПКС); 2) темп його зміни (зростання); 3) ВРП на душу населення - номінальний, реальний, за паритетом купівельної спроможності (ПКС); 4) темп його зміни (зростання). Можливе використання і інших показників: об'єми і темпи зростання інвестицій, капіталізації ринків, обсяги промислового виробництва, сільськогосподарського виробництва, наданих послуг; питома вага наукомістких високотехнологічних галузей в структурі економіки області; бюджетні доходи на душу населення і інших.
Для стратегічних цілей регіону набір показників може формуватися з двох частин: стандартної для однотипних регіонів і гнучкої системи показників, характерних для кожного конкретного регіону. Для макроцілей більшою мірою характерний типовий склад показників. Для цілей нижчого рівня зростає частка конкретних нетипових показників, що визначаються для кожного регіону окремо. При виборі показників і, особливо, цільових значень, можливі конфлікти цілей. Проблема вирішується шляхом досягнення збалансованого співвідношення між конфліктуючими цілями, включаючи цільові значення. Це відношення знаходиться в результаті узгодження цілей між зацікавленими особами або ціленосіями і переходить з управлінської площини в організаційно-політичну площину.
Література
•1. Панкрухін А.П. Общий и специальный менеджмент. - М.: РАГС, 2000. - 458 с.
•2. Фатхутдінов Р.А. Глобальная конкурентоспособность: инструменты системного развития: монографія. / Р.А. Фатхутдінов. - М.: Издательство: "Стандраты и Качество", 2009. - 464 стр.
