XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Колеснікова О.О. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ ФІЗИЧНОГО «Я» У ПІДЛІТКІВ З ВАДАМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ

Колеснікова О.О.,

студентка магістратури

Слов'янський державний педагогічний університет

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ ФІЗИЧНОГО «Я» У ПІДЛІТКІВ З ВАДАМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ

 У широкій палітрі питань, пов'язаних з дослідженням внутрішнього світу людини, проблема репрезентації у її самосвідомості суб'єктивної картини самої себе, образу власного Я посідає особливе місце, оскільки прямо і безпосередньо пов'язується з найактуальнішою потребою сьогодення - потребою виховання особистості як суб'єкта власної життєдіяльності. Це досить важливо для будь-якої людини, але особливої ваги такі знання набувають для дітей з вадами розумового розвитку.

На сьогоднішній день розумова відсталість широко розповсюджена у всьому світі. Що стосується України, то статистика невтішна: 80% народжених дітей мають проблеми в розвитку. Такі діти з самого народження набувають статус-діти-інваліди.

Проблема психологічного вивчення самосвідомості особливо актуальна відносно тих розумово відсталих осіб, міра інтелектуального зниження в яких є невеликою, оскільки по своїм можливостям вони можуть бути досить адаптованими в соціумі за умови адекватного психолого-педагогічного супроводу.

У людей з порушенням розумового розвитку змінений процес раціонального пізнання, суджень та критичних здібностей і як результат відбувається викривлення процесу самопізнання. Підсумковим продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлень людини про саму себе, сполучена з їхньою оцінкою, названа терміном Я-концепція[4].

Я-концепція виникає в людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний продукт її психічного розвитку, як відносно стійке й у той же час піддане внутрішнім коливанням і змінам психічне придбання. Вона накладає важливий відбиток на всі життєві прояви людини - із самого дитинства до глибокої старості (И.С. Кон, В.Н. Мясищев, В.В. Столін, С.Р. Пантилеев та інщі).

Образ свого тіла, подібно до інших компонентів Я-концепції, суб'єктивний, але жоден інший елемент не такий відкритий для зовнішнього огляду і соціальних оцінок, як тіло людини. Негативно сформований образ фізичного «Я» призводить серйозних порушень особистості в цілому. Загальний рівень задоволеності своїм тілом пропорційно порівнюється із загальним рівнем ухвалення себе. Таким чином, висока самооцінка особи сильно корелює із задоволеністю своїм тілом[1].

Іншими словами, так само, як для кожної людини існує ідеальна Я-концепція себе, можна припустити, що існує і ідеальний образ тіла. Цей ідеальний образ формується на основі засвоєння індивідом культурних норм і стереотипів.

Структура і вміст я-концепції багато в чому визначають характер соціальної поведінки людини, впливають на її прагнення адекватно взаємодіяти з соціумом. Я-концепція не може повноцінно формуватися в умовах порушення взаємодії з суспільством. Діти з розумовою відсталістю, через особливості їх розвитку,  знаходяться в умовах депривации, коли порушується не лише процес звернення до соціального середовища, але і процес переробки отриманого від неї зворотнього зв'язку, що у свою чергу не може не відбитися на формуванні уявлення про себе.

С.Я. Рубінштейн вказував на те, що найчастіше зустрічається в розумово відсталих безпосередня, неадекватно завищена самооцінка, відсутність тяжіння до середніх показників оцінки. І.А. Конєва відзначає, що у молодших підлітків з інтелектуальною недостатністю не виявляється суб'єктивної активності в плані самопізнання, спостерігається недорозвинення рефлексії, а самохарактеристики прив'язуються до конкретних ситуацій. Кожалієва підкреслює, що становлення я-концепції розумово відсталих підлітків проходить ті ж етапи, що у підлітків з нормальним розвитком, але при цьому спостерігаються якісні відмінності: молодші підлітки з розумовою відсталістю в оцінці своїх фізичних і особових якостей орієнтуються найчастіше на думку значимих дорослих. Окремі особи (12-13 років) проявляють здібність до аналізу рефлексії, яка підвищується з віком.

Особливий інтерес представляє аналіз виникаючої в дитячому віці потреби розумово відсталої дитини в спілкуванні. Всі органічні потреби неповноцінної дитини можуть бути задоволені тільки дорослими. Потреба в спілкуванні в неї дуже велика. Разом з  тим вона тривалий час зберігається лише як потреба в допомозі, перш ніж перерости в потребу в спілкуванні. Але саме у зв'язку з цією потребою відбуваються істотні порушення процесу його індивідуального розвитку. Надмірна опіка й безліч обмежень заважають розвитку рухів, придбанню досвіду користування предметами, ознайомленню з фізичними властивостями речей; відсутність у дитини сильної потреби в нових враженнях, з одного боку, і необґрунтовано швидка втрата батьками надії на можливість розвитку в неї самосвідомості - з іншої, заводять контакт між ними до задоволення органічних потреб. Дитину оберігають, але не розвивають[5].

Наступний, ще більш важкий момент починається із часу зіткнення розумово відсталої дитини з дитячим колективом. Дослідниками Л.С. Виготським, Т.А. Власовою, Н.А. Грабовим, М.І. Кузьмицькою та іншими науково обґрунтовано позитивне виховальне та корекційне значення колективу у розвитку розумово відсталої дитини як цілісної особистості. В колективі, в співпраці дитини з оточуючими людьми, в придбанні ним соціального досвіду виникають та складаються вищі психічні функції, такі як емоції, мова, пам'ять. В колективі складаються особистісні стосунки між дітьми, які впливають на емоційну сферу дитини. Положення розумово відсталої дитини в колективі залежить від оцінок вчителя. Для таких дітей є дуже важливою парціальна оцінка, якою педагог відзначає навіть незначні досягнення. Позитивні оцінки поліпшують працездатність таких дітей, впливають на емоційну сферу, викликають задоволення собою та підвищують самооцінку[4].

У кожної дитини, навіть з певними вадами розумової діяльності, є усталене уявлення про себе як про фізичну істоту, яке значно впливає на Я-концепцію дитини, її активність та ступінь психологічного комфорту. У неї є достатній психологічний досвід сприйняття реакцій оточуючих на її поведінку і зовнішність. Проте це уявлення все ще залишається відкритим для засвоєння нових реакцій і  думок людей, з якими вона стикається у продовж усього життя. Залежність формування образу фізичного «Я» від оцінок оточуючих безперечна, але в подальшому вона сама стає активним початком, який впливає на поведінку та інтерпретацію життєвого досвіду. Тому дуже важливо, щоб у дитини з раннього дитинства формувалось позитивне й адекватне уявлення про себе[1;3].

Таким чином до основних психолого-педагогічних умов формування образу фізичного «Я» у дітей з розумовою відсталістю можна віднести: рівень соціалізації, як складний та багатогранний процес спілкування,  психологічний клімат у колективі, оцінки значимих близьких.

Література:

•1.   Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание.- М.: Прогресс, 1986.-520с.

•2.  Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте.- М.:Наука, 1995. - 209с.

•3.  Выготский Л.С. Педагогическая психология. - М.:Наука, 1991. - 479с.

•4.   Мастюкова Е.М. Ребенок с отклонениями в развитии.-М.:Знание,1992.-210с.

•5.  Рубинштейн С.Я. Психология умственно отсталого школьника: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов.-3-е изд.-М.:Просвещение,1986.-192с.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>