XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Колінко Я.А. РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Колінко Яна Анатоліївна

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Сучасні  конституції переважної більшості країн світу передбачають існування двох режимів здійснення державної влади - звичайний, який характеризується відсутністю обмежень у правовому регулюванні поведінки громадян та діяльності юридичних осіб, а особливий (надзвичайний), для якого є характерним застосування нових організаційно-правових форм діяльності державної влади, обмеження прав і свобод людини та громадянина, посилення ролі військових формувань. При цьому під особливим державно-правовим режимом розуміється специфічний вид правового регулювання суспільний відносин, який характеризується наявністю особливого, відмінного від звичайного, правового статусу людини, юридичних осіб та органів державної влади, має тимчасовий, чітко регламентований характер, вводиться у разі наявності як зовнішньої, так і внутрішньої загрози для нормального функціонування держави та лише за підстав передбачених у відповідному законодавстві як крайній захід для нормалізації обстановки в державі та відновлення правопорядку. Врегулювання суспільних відносин, які виникають під час дії надзвичайного режиму, здійснюється за допомогою «надзвичайного» законодавства, існування якого є невід'ємною частиною правової держави.

         Практика надання органу державної влади надзвичайних повноважень відома світу вже давно. Але довгий час введення надзвичайного стану в державі асоціювалося з певною формою диктату. Так, наприклад за часів Римської республіки Сенат мав право при виникненні надзвичайних ситуацій видавати акти - «senatus consultum ultimatum», які надавали владним структурам республіки надзвичайні повноваження для врегулювання надзвичайних ситуацій що виникли [1]. При цьому дані повноваження використовувалися владою і для боротьби з політичною опозицією, чия діяльність заважала діючій владі. Інститут надзвичайного стану раніше ще називали інститутом «узаконеної диктатури», яка реалізовувалася в тому чи іншому виді надзвичайного стану. В такому випадку надзвичайний стан проголошувався як крайня необхідність в інтересах нації, але це не заважало державній владі використовувати цей режим для розправи з політичною опозицією або придушення політичної активності народних мас. Що стосується Української держави, то ще за часів, коли більшість українських земель були у складі Великого князівства Литовського, певні елементи інституту надзвичайного стану та надання у зв'язку з цим надзвичайних повноважень владі, висвітлювалося ще в Литовських статутах. Так, наприклад, Литовський  статут у разі виникнення надзвичайної ситуації надавав повноваження Великому князю та Панам-Радам накладати додаткові «надзвичайні» податки, віддавати державні скарби у заставу, проводити загальну мобілізацію [2]. Пізніше, коли Лівобережжя, Слобожанщина та Запорізька Січ перебували у складі Російської Імперії, певні ознаки надзвичайних повноважень гетьмана Українських земель знайшли також своє відображення в «Пактах та конституційних законах та вольностях Війська Запорізького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького, та між старшиною, полковниками Війська Запорізького»  або «Першій Конституції України Гетьмана Пилипа Орлика» 1710 року [3]. Таким чином, можна сказати, що і Литовські статути і Конституція Пилипа Орлика містили в собі певні елементи надзвичайного стану. Але про виникнення в світовій юридичній літературі цього правового інституту як окремого виду надзвичайного режиму, можна вести мову тільки після прийняття у Франції першого закону «Про осадний стан» від 8 липня 1791 року [4]. При цьому осадний стан є тотожним режиму надзвичайного стану. Саме з цього моменту починається законодавче регулювання інституту надзвичайного стану. В цей час відбувається переосмислення цінностей, на перший план висувається людина, її життя, невід'ємні права і свободи, з'являється необхідність у створенні механізмів обмеження влади. Інститут надзвичайного стану ставиться в певні законні рамки, створюються юридичні механізми для недопущення узурпації влади і використання надзвичайних повноважень на благо інтересів правлячої влади. Створюється система гарантій прав і свобод людини і громадянина в умовах надзвичайного стану.

         Наприкінці XIX сторіччя, коли більшість Українських земель перебувала у складі  Російській імперії, тільки почали з'являтися елементи конституційного режиму, який означав, що влада монарха не є абсолютною, а обмежена законодавчим органом. Загострення політичних, економічних, соціальних на інших протиріч стало передумовами прийняття акта, який би регулював суспільні відносини під час виникнення надзвичайного стану. Таким актом було Положення «Про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою» від 14 серпня 1881 року, і саме з цього часу можна говорити про виникнення інституту надзвичайного стану в російській правовій науці. Це Положення було прийняте як тимчасовий акт строком на три роки, але внаслідок загострення соціальних протиріч діяло до лютого 1917 року. Слід зазначити, що вищезазначене Положення не містило визначення надзвичайного (виключного) стану, у зв'язку з цим науковці намагалися дати визначення цього явища в своїх наукових працях. Так, наприклад, В.М. Гессен, під надзвичайним станом розумів сукупність виключних повноважень, у чому б вони не полягали, які надаються урядовій владі при настанні обставин, що загрожують зсередини або ззовні існуванню держави [5].

            З другої половини 1917 року в країні масово почалися революційні рухи. У такій напруженій ситуації приймається багато актів, які були направленні на подолання ситуації, що склалася. Одним із таких актів була Конституція Української Народної республіки від 29 квітня 1918 року. В якій в розділі VIII «Про тимчасове припинення громадських свобод» були визначенні випадки обмеження прав і свобод громадян, внаслідок виникнення війни або внутрішніх соціально-політичних протистоянь. Але при цьому, у ст.. 19 Конституції були визначенні права особи, які не могли бути порушені ні за яких умов. До таких прав відносилися: право на життя, право на повагу особистої гідності, право на таємницю листування та деякі інші права [3].

            У перші роки існування державної влади, через загострення політичної боротьби, «надзвичайне» законодавство було об'єктивно необхідним. Одним із таких актів була Постанова Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів СРСР від 3 квітня 1925 року «Про надзвичайні заходи охорони революційного порядку». В цій постанові  під надзвичайними заходами розумілася сукупність державних заходів щодо захисту державної та громадської безпеки шляхом надання апарату управління додаткових адміністративних повноважень [6]. У післявоєнні роки законодавство про надзвичайний стан не отримало достатнього розвитку. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 листопада 1962 року було скасоване Положення «Про надзвичайні заходи охорони революційного порядку» [7].

            Свій подальший розвиток законодавство про надзвичайний стан отримало лише після 1 грудня 1988 року, коли Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про зміни і доповнення Конституції СРСР». Ці зміни передбачали право Верховної Ради СРСР вводити воєнний або надзвичайний стан для захисту СРСР та безпеки його громадян [3]. Закон СРСР «Про правовий режим надзвичайного стану» від 3 квітня 1990 року вже більш детально регламентував мету введення цього інституту, містив виключний перелік надзвичайних заходів, які могли бути застосовані у випадку введення надзвичайного стану. Але все ж таки зазначений закон містив в собі багато прогалин. Так, наприклад, не були визначені гарантії прав і свобод особи, не був визначений строк дії такого режиму, не визначалося коло прав, які не могли бути порушені навіть за умови введення надзвичайного стану.

Після проголошення незалежності, в Україні був прийнятий закон «Про надзвичайний стан». На сьогодні в Україні діє закон «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 року, який закріплює виключний перелік умов та підстав проголошення надзвичайного стану, чітко визначає строк дії цього режиму, компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування під час дії надзвичайного стану, містить систему гарантій прав і свобод особи. Цей закон прийнятий у відповідності з Конституцією України 1996 року, і відповідає всім вимогам, що висуваються до режиму надзвичайного стану міжнародно-правовими актами.

Література:

1. Братель О.Г. Надзвичайні ситуації в цсторичному аспекті // Вісник ун-ту внутр. Справ. - № 10. - 2000. - С. 72-76.

2. Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. / За ред.. В.Д. Гончаренка. - К.; Ін-Юре. - 1997. - 464 с.

3. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 400 с.

4. Басов А.В. Адміністративно-правовий режим надзвичайного стану: Дис...канд.. юрид. наук: 12.00.07 /Харківський національний університет внутрішніх справ - Х. 2006. - 151 с.

5. Гессен В.М. Исключительное положение. - Харьков: Єспада, 2005. - 240 с.

6.Собрание законов и распоряжений рабочее-крестьянского Правительства  СССР. - 1925. - №25. - Ст. 166-167

7. Кузніченко С. А. Адміністративний примус у змісті надзвичайних правових режимів // Держава і право. - 2002. - № 15. - С. 223-229

 

e-mail: Vitalik_Yana@ukr.net

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>