XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Колотило М.О. Впровадження інноваційних методик проведення лекційних та семінарських занять в контексті реорганізації системи вищої освіти ХХІ століття

Колотило М.О.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Впровадження інноваційних методик проведення лекційних та семінарських занять  в контексті реорганізації системи вищої освіти ХХІ століття

Сучасне глобалізоване суспільство з властивими для нього з однієї сторони невизначеністю, хаотичністю, а з іншої -  рефлексивністю,  мультикультурністю висовує певні вимоги до трансформації моделі функціонування університетської освіти. Не в останню чергу ці зміни стосуються й питання організації навчального процесу студентів.

Традиційно останній включає як аудиторні, так і позааудиторні форми, при цьому основна увага приділяється аудиторним формам, які зазвичай займають левову долю учбового часу. Сьогодні поступово акцент все більше зміщується в сторону самостійної навчальної діяльності студентів, що вимагає нових підходів до аудиторних форм, відсоток яких в об'ємі загального учбового навантаження студентів наближується до міжнародної практики: не більше 16-18 (а не 30-40, як у нас) академічних годин в тиждень.

Мова йде про те, що навчальний процес організовується таким чином, що викладач виступає в ньому в якості помічника студентів, формуючи атмосферу, в якій вони відчувають себе комфортно і впевнено. Педагог не занадто захоплюється власними конструкціями та віруваннями, більш здатний слухати та чути студентів, приділяти максимальну увагу своїм відносинам з ними тощо.

Як підкреслює Ю.М.Афанасьєв, сьогодні «необхідна нова, наукова педагогіка з іншою організацією навчального процесу, іншим його змістом, іншими рольовими функціями вчителя та студента. Вагомим аргументом на користь  такого підходу є розуміння знання не лише як результату, а як постійного процесу отримання все нового знання». [1,29]. На основі вищесказаного стає очевидним, що навчальний процес має організовуватися на основі принципу діалогізму, формуючи тим самим новий тип мислення, новий тип культури і не впадаючи при цьому в те, що П.Бурд'є називає науковою або університетською «доксою»: поширення «коридорного» образу думок, підлаштування під знайомі опозиції, під те, що вважається само собою зрозумілим, вважається вже остаточно досягнутим тощо.[2,324]

Як відомо, одними з визначальних форм аудиторних занять  є лекція та  семінар. Лекція у традиційній парадигмі освіти вважається головною формою навчального процесу, і зазвичай заняття займають від 50 до 70% навчального часу, що відводиться для певного курсу.

Нині перед лекційними заняттями  стоять інші завдання, оскільки інформаційна функція, що раніше виступала в якості головної, нині не є домінуючою.   Звісна річ, що кількість годин, які відводяться на лекційні заняття, залежить від характеру, змісту та завдань курсу і в кожному випадку визначається конкретно викладачем та кафедрою. Але при цьому слід враховувати , що в загальному об'ємі аудиторних занять вони мають займати не більше 25%. [3,69]

За таких умов лекція, швидше, стає програмним та методологічним введенням  в курс та його найбільш значимі проблемні питання. Студенти мають отримати деякі загальні принципові орієнтації, що дозволяють їм чітко бачити місце дисципліни в системі соціального та гуманітарного знання та його специфіку. Одночасно це буде навчанням студентів навичкам орієнтації в необхідній літературі, в інформаційному полі дисципліни.

Тим  самим змінюється й характер самої лекції - з традиційно монологічного на діалогічний. Передбачається, що студенти готуються до лекції, читаючи літературу, вказану в робочій програмі. Відповідно викладач може відразу вступити в діалог зі студентами, задаючи йому питання, реагуючи на їх відповіді, проводячи деяке попереднє опитування. Внаслідок цього студенти працюють на лекції, розвиваючи (конструюючи) свої знання. Власне лекційний час можна залишити для найбільш важливих та концептуально складних частин, даючи можливість студентам засвоїти решту самостійно.

В традиційній моделі викладання семінар наділений підлеглим по відношенню до лекції статусом і орієнтований на дублювання інформації, отриманої на лекції та з підручників. В трансформованій моделі семінар стає самостійною та основною формою організації навчального процесу.  І  це пов'язано  не лише зі скороченням кількості лекцій, але й із самою специфікою соціального та гуманітарного  знання, коли є потреба в самостійному уважному вивченні текстів, а потім в їх діалогічному та проблемному обговоренні в аудиторії. Головний зміст семінарського заняття полягає в тому, що студент на основі вимог, сформульованих в робочій програмі, знайомиться з даними матеріалами самостійно й приходить з результатами цього знайомства в аудиторію для їх обговорення. Внаслідок цього якісним чином нарощуються знання студентів, семінар не перетворюється в звичайне транслювання почутого на лекції або прочитаного лише в підручнику матеріалу або, того гірше, раніше розподілених доповідей. Характер, способи  організації та проведення семінару обираються самим викладачем в залежності від змісту та специфіки курсу. В будь-якому випадку має використовуватися  головний критерій ефективності семінару: залучення в тій чи іншій формі всіх студентів в творче обговорення його проблемного поля. Окрім того, надзадачею будь-якого семінару є формування у студентів навиків  діалогічного та критичного мислення, вмінь брати участь в дискусіях, обґрунтовувати свою позицію, з повагою ставитися до інших поглядів. Сенс семінару полягає не в тому, щоб «правильно» відповісти на поставлене питання, а в тому, щоб ознайомитися з різноманітними аргументами  та виробити свій власний погляд на їх вирішення.[3,97]

Очевидно, що за таких умов має змінюватися й сам спосіб передавання знання: з форми набору «встановлених» істин, трансльованих в аудиторії, він має набути проективного характеру. В рамках інноваційних методів проведення лекційних та семінарських занять знання виступає насамперед як інструмент вирішення конкретних прикладних завдань та спрямовує студента на процеси самоактуалізації, пошуку власних індивідуальних рішень тих чи інших проблем сучасності.

Література:

•1.  Андрущенко В., Дорогань С. Світоглядна культура сучасного  вчителя: проблеми формування// "Вища освіта України". -  2002. - № 3.

•2.  Ідея Університету. Антологія. - Львів:Літопис, 2002

•3.  Миненков Г.Я. Трансформация университета и ученій процес:Методическое пособие для преподавателей/Г.Я.Миненков. - Минск:ЕГУ,2000


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>