XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Король А.М. ЗАРОДЖЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ФОРМ ДИЗАЙН-ОСВІТИ

Викладач Король Анатолій Миколайович                             

Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини

ЗАРОДЖЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ФОРМ ДИЗАЙН-ОСВІТИ

Походження дизайну, як сфери художнього формоутворення масових індустріальних виробів, історики пов'язують з кінцем XIX і початком XX ст. «Пионерами дизайна стали архитекторы и художники, пришедшие в индустриальное производство, не побоявшиеся заняться новым и незнакомым для себя делом, еще не сформировавшимся, но привлекательным своей необычностью и новизной» [1, С.18].

Мотивацією для визрівання перших форм дизайн-освіти були не тільки комерційні потреби індустріального виробництва, але і соціокультурні настрої з приводу наступу техніки і технологій на «людський світ». Суспільне неприйняття індустріальних продуктів привело до виникнення в Англії і розповсюдження в багатьох країнах «руху мистецтв і ремесел». Його учасники пропагували ручну працю і досвід середньовічних цехів ремісництва, де майстер навчав учнів і керував професійною діяльністю підмайстрів.

Використане англійцями для позначення нового виду діяльності слово «design» в їх лексиконі є багатозначним. Ним називають «задум, проект, намір», а також «план, малюнок, креслення». Англійське слово «design» походить від латинського дієслова «designo» в значенні «позначити, обкреслити», яким в епоху Відродження називали проектно-художнє втілення якої-небудь ідеї. У нашій країні з кінця XIX століття до спеціального ужитку увійшов термін «промислове мистецтво», пізніше - «технічна естетика» і «художнє конструювання» [1, С.10].

Що стосується початкової розробки поняття дизайну, то цей процес був пов'язаний з двома напрямами: репрезентацією на промислових виставках науково-технічних досягнень національного і міжнародного рівня і  розвитком професійного дизайнерського навчання.

Становлення дизайну було відразу ж пов'язане з потребою в підготовці професійних кадрів, для чого різні форми дизайн-освіти в різний час виникали в багатьох країнах. Такі всесвітньо відомі діячі дизайну, як П. Беренс, А. Ван де Вельде, Р. Земпер, В. Кандінський, Н. Ладовський, Е. Лісицкий, М. Ван Дер Рої, В. Татлін та інші спробували себе на педагогічній дорозі [1, С.18].

Ще однією значущою передумовою в становленні дизайн-освіти була підготовка фахівців-художників для промисловості в приватному училищі, створеному в 1825 р. за ініціативою графа Ц.Г.Строганова. Тут були організовані заняття по технічному малюнку, архітектурному кресленню, практичній геометрії, живопису на фарфорі та ін. В училищі передову для XIX століття ідею художньо-промислової освіти намагалися здійснити на основі активного вивчення і освоєння різних видів творчості, академічних канонів і художніх зразків. Такий підхід, без розробки принципів формоутворення на основі технічних особливостей, вів до формування спеціалістов-копіювальників, кустарів, майстрів-ремісників, але не міг вирішувати завдання розвитку проектно-художньої творчості.

Важливу роль в становленні дизайн-освіти зіграли учбові центри в Німеччині. Так, творці Веркбунда («Виробничий союз», 1907 р.), критикуючи утопізм ручної праці з позицій сучасних умов націлювалися на індустріалізацію, проте залишали для себе незмінною систему навчання за типом середньовічних майстерень: «учень - підмайстер - майстер».

Вища школа художнього конструювання та індустріального будівництва Баухауз («Будинок будівництва», 1919 р.) функціонувала як перший в світі науково-експериментальний центр. Провідним педагогічним принципом Баухауза було «з'єднання навчання і ремесла» все також по подібності середньовічних гільдій будівельників храмів, проте тут «прагнули створити справжню співдружність учнів та вчителів» [1, С.90]. У основі освіти лежало прикладне навчання, провідним методом якого було наставництво. Надалі наставництво змінили експерименти по методу бригадного самонавчання студентів.

Особливим моментом в історії дизайн-освіти стало явище авангардних художніх течій, які виникали на початку ХХ ст., і трансляція їх досягнень в спеціальних учбових закладах, як початкових форм дизайн-освіти. Ця практика детально висвітлена в дослідженнях багатьох авторів. Ми лише відзначимо досвід Вищих художньо-технічних майстерень   (ВХУТЕМАС),   які   були   створені   в   1920 р.   на базі Строгановського училища у зв'язку з необхідністю реорганізації системи художньої освіти в країні і з метою підготовки художників-майстрів вищої кваліфікації для промисловості, а також інструкторів і керівників для професійно-технічної освіти [1, С.82].

Специфіка ВХУТЕМАСА полягала у рівноправному положенні як факультетів художнього, так і факультетів виробничого напряму, в добровільному виборі студентом педагога і майстерні, в сумісності навчання і тісного спілкування учнів і педагогів, їх творчих контактів. Все це народжувало плідне творче середовище учбового закладу. Хоча за основу бралося загальне художнє навчання, кожен великий педагог цієї освітньої установи в своїй майстерні намагався розробити методи, сприяючі розвитку у студентів культурної уяви, творчості, художня сторона якої виявлялася у винахідництві [3, С.8 ].

Однією з перших форм і навчально-методичних програм дизайн-освіти стала концепція проектування А. М. Родченка (1891-1956), заснована на умові створення задуму (проекту), завдяки якому забезпечується ефективне конструювання і виготовлення предмету. Родченко був переконаний, що слід навчитися проявляти творчий підхід, оригінальність, раціоналізм при проектуванні простих речей, щоб потім це рішення багатократно відтворювати в промисловості [2, С.56]. Розвиток же творчої думки Родченко бачив у виконанні студентами завдань по спрощенню і поліпшенню суті речі, виявленню конструкції, розробці і пропозиції нових форм речей і нових систем речей з новими соціальними функціями (хата-читальня, гуртожиток), створення мобільних, полі функціональних виробів і так далі.

Н.Ладовський розробив психоаналітичний метод викладання, перетворивши його з логічно-теоретичного явища в явище художнього проектування,   «відкриття»  педагога  і  студентів.  Унікальність  методу запропонованого Ладовським, полягала в тому, що педагог заохочував найсміливіші пропозиції студентів і із захопленням шукав можливе їх технічне обгрунтування, орієнтував студентів не на стилізацію, а на породження первинного образу, вирішення складних завдань в незвичайних умовах. У атмосфері творчої розкутості підвищувалася креативна віддача, йшло генерування ідей, мета проектування від пошуку конструктивного рішення зміщувалася на пошук змістовної частини образу, обліку людського чинника.

Педагоги ВХУТЕМАСА в Росії і Баухауза в Німеччині запропонували безпрецедентні моделі вищої художньо-технічної дизайн-освіти.

У провідних центрах дизайн-освіти аналоги звичайної школи і середньовічної майстерні піддалися інверсії на основі тих завдань, які висували науково-технічний прогрес, індустріальне виробництво і демократизація культури. Традиційні відносини панування-підпорядкування і суб'єктно об'єктивного зв'язку в проектно-художній діяльності були не продуктивними, на зміну їм приходили відносини доцільності, принципи співпраці, між особового обміну ідеями та уміннями. Власне кажучи, функція дизайну опосередковувала форми освітнього процесу.

Література:

1. Михайлов С.М., Кулеева Л.М. Основы дизайна. - Казань: «Новое Знание»,  1999. - 240 с., ил.

2. Холмянский Л., Щипанов А. Дизайн. - Просвещение, 1985. - 151 с., ил.

3. Абрамова А. Наследие ВХУТЕМАСА // Декоративное ис-во. 1964, №4 -

С.8-9.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>