XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Корунчак Л.А. САМООРГАНІЗАЦІЯ В ПРОЦЕСАХ СТВОРЕННЯ ДЖЕРЕЛ ПРАВА: РІЗНОМАНІТНІСТЬ ПРОЯВУ

Корунчак Лариса Анатоліївна

викладач Херсонського економічно-правового інституту

САМООРГАНІЗАЦІЯ В ПРОЦЕСАХ СТВОРЕННЯ ДЖЕРЕЛ ПРАВА: РІЗНОМАНІТНІСТЬ ПРОЯВУ

З позицій синергетичного світосприйняття досить цікавим є дослідження питання самоорганізації у відкритих складних системах. Г.І. Рузавін звертає увагу на те, що принциповою відмінністю соціальних систем від природних є доповнення існуючої в них самоорганізації організацією[3, с.63-67]. Взаємодія самоорганізації та організації, випадкового і необхідного складає основу розвитку соціальних систем. У широкому значенні слова під організацією розуміють певне впорядкування в функціонуванні або еволюції системи, а самоорганізація розглядається як особливий вид організації, зумовлений внутрішніми причинами. Відповідно, під організацією у вузькому значенні розуміється впорядкування системи, яке викликане зовнішніми по відношенню до неї факторами.

         Основою нормального і стабільного функціонування будь-якого суспільства є закріплення і в такий спосіб урегулювання суспільних відносин правом. Способом зовнішнього виразу, існування та перетворення права виступають джерела права. Вони створюються державою або безпосередньо суспільством (соціумом); мають риси самоорганізації та організації. Критерієм визначення самоорганізації в досліджуваному джерелі права може слугувати рівень впливу зовнішніх (обумовлених вольовою цілеспрямованістю суб'єкта правотворчості) або внутрішніх факторів на формування та закріплення норм в цьому джерелі.         Найпоширенішими джерелами (формами) права в більшості правових систем є нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент та правовий звичай.

         На думку Ю.Ю. Ветютнєва, для нормативно-правового акта самоорганізація характерна лише незначною мірою, так як він представляє собою плід цілеспрямованої діяльності спеціально вповноваженого на те державного органу; його від початку до кінця формує людська (точніше, державна) воля[1, с.65]. У даному випадку впорядкування системи (створення нормативно-правового акта) викликане зовнішніми по відношенню до неї факторами, що свідчить про домінуючу роль організації, але в той же час це не означає, що така система позбавлена самоорганізації взагалі. При формуванні норми права законодавцю обов'язково необхідно враховувати потребу в регулюванні тих чи інших суспільних відносин, традиції країни, соціокультурні чинники; без такого врахування створена норма буде «мертвою», «не приживеться», так чи інакше сприятиме зростанню хаосу в системі.

Більш самоорганізованими є нормативно-правові договори, серед яких виділяють міжнародні та внутрішньодержавні. При укладенні міжнародних договорів неможливе нав'язування будь-яких його умов стороні договору, що перш за все пов'язане з невід'ємною властивістю держав - державним суверенітетом. Ще в Давньому Римі був виділений та визнаний основний принцип міжнародного права - згода між сторонами на дію тих чи інших правових норм, у тому числі створених, визнаних самими сторонами, які взаємодіють у конкретних ситуаціях. Особливістю міжнародного публічного права є те, що воно не має суверенної влади, яка б зобов'язувала його суб'єкти; найчастіше воно впроваджується на добровільних засадах.  

Щодо колективного договору, то в даному випадку сторони визначають свої права та обов'язки за принципом диспозитивності з урахуванням певних обмежень (зокрема, не можна включати до колективного договору умови, які погіршують становище працівника порівняно з чинними нормами законодавства).

Таким чином, при укладенні міжнародного або колективного договорів їх сторони утворюють своєрідну систему - суб'єкти правотворчості - на свій розсуд, користуючись власними міркуваннями визначають необхідність і доцільність включення тих чи інших положень до умов договору. Серед факторів, які можуть ззовні вплинути на систему при укладенні міжнародного договору можна виділити несуперечливість його умов імперативним нормам міжнародного права - jus cogens (відповідно до статті 53 Конвенції договір є неважним, якщо на момент укладення він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права); а при укладенні колективного договору - несуперечливість нормам діючого внутрішнього законодавства держави. Зазначене свідчить, що створення міжнародного або колективного договору значною мірою відбувається за допомогою процесів самоорганізації.       

Велику роль у формуванні права відіграє ухвалення рішень судами. У судових прецедентах ступінь самоорганізації (впливу внутрішніх причин) є вищим порівняно з розглянутими попередньо джерелами (формами) права. Можна передбачити варіанти вирішення справи суддею (суддями), але який з них обере суддя (судді) однозначно визначити неможливо. Такий рівень самоорганізації пояснюється незалежністю суддів та забороною впливу на суддів у будь-який спосіб (стаття 126 Конституції України)[3, с.41].   

         Найбільш яскравим прикладом самоорганізації джерел права є правовий звичай. Він формується суспільством в результаті фактичного одноманітного застосування певних правил протягом тривалого часу; набуває загальнообов'язкового характеру внаслідок санкціонування державою. Велику роль при створенні цього джерела права відіграють традиції, менталітет, лінгвістичні особливості населення країни. Роль держави (а відповідно і організації) в формуванні цього джерела права зводиться до мінімуму.   

         Наведене свідчить, що рівень самоорганізації в різних джерелах права може бути різним. Визначається він відповідно до процесу створення цього джерела, що в подальшому також відображається і на правопорядку країни.

У неправових державах при формуванні джерел права спостерігається значна перевага організації над самоорганізацією, виключно позитивістський підхід до регулюваняя суспільних відносин, виявляється експансія нормативних начал і тенденція розповсюдження їхніх дисциплінуючих впливів на все більший соціальний простір. Жорстка нормативізація соціального життя завжди обмежує волю людини, утискає її свободу, достоїнство, культуру, мораль. Порушуються межі доцільності і оптимальний ступінь впорядкування системи. Здавалось би, за умов максимальної організації суспільних відносин державою (жорсткої нормативізації) система має досягти найбільш сталого стану. Однак, постійне порушення межі впорядкування призводить до того, що в системі порушуються процеси обміну енергією, інформацією; внаслідок штучно створеної «закритості» система не може скинути накопичений баласт надлишкової ентропії, що однозначно призводить до зростання хаосу в системі та її загибелі або переходу на новий рівень упорядкування. У той же час, відсутність організації в системі унеможливлює існування держави й також однозначно приводить до збільшення хаосу в системі.

Таким чином, якщо для держави першочергове значення має фактор дисциплінарного впорядкування соціальних структур, то для окремої особистості важливо мати можливості, які дозволяють їй реалізовувати свою потребу в свободі, тому оптимальний рівень збалансування правової системи має базуватись на розумному співвідношенні процесів організації та самоорганізації. Різноманітність такого співвідношення при створенні джерел права надає можливість, з одного боку, державі - забезпечувати належний рівень правопорядку в країні, а з іншого боку, особистості - вільно розвиватися, проявляти себе в суспільстві, поєднуючи свободу кожного зі свободою всіх.

Література:

•1.     Ветютнев, Ю.Ю. Синергетика в праве/ Ю.Ю. Ветютнев// Государство и право. - 2002. - №4. - С.64-69.

•2.     Конституція України: зі змінами. - Х.: Право, 2011. - 56 с.

•3.     Рузавин, Г.И. Самоорганизация и организация в развитии общества/ Г.И. Рузавин// Вопросы философии. - 1995. - №8. - С.63-72.

 

e-mail: korunchakl@ukr.net

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>