XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Косиченко В.А. ДО ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ МУЗИЧНИХ І ТАНЦЮВАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ ІСПАНСЬКОГО НАРОДУ

Викладач кафедри хореографії Косиченко Вікторія Анатоліївна

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

ДО ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ МУЗИЧНИХ І ТАНЦЮВАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ ІСПАНСЬКОГО НАРОДУ

Історичне становлення народних свят Іспанії є досить цікавим і в той же час складним процесом. Воно нерозривно пов'язане з історіє становлення самої країни. Майже всі свята Іспанії мають язичницьке або релігійне коріння. Більшість з них і сьогодні у різних населених пунктах зберігають свою власну версію виникнення. Народ Іспанії відзначає як загальні національні, так і місцеві свята.

Вивченням музичних традицій  Іспанії у свій час займалися такі науковці: А. Альварес «Пение фламенко», Х. Бермудо - «Декларация о музыкальных инструментах», Х. Доностіа «Канте хондо - старинное андалусское пение», Х.Луна «Большое пене и малое пение», Ф. Салінас  - «Семь книг о музыке», Е.Чаваррі «Іспанская народная музыка» [ 3, с. 577].

Джерела іспанської музики - в високорозвиненій і надзвичайно стійкій в своїх традиціях музичній практиці першочергових мешканців країни іберів, які в VI столітті до н. е. змішалися з кельтами, що підкорили півострів. З 1100 року до н. е. на території країни, переважно на Середземноморському узбережжі, виникали колонії фінікійців, потім греків і карфагенян, які сприяли проникненню в Іспанію матеріальної та духовної культури Сходу. З ІІ і до V століття до н. е. на півострові встановилась римська влада, до часів правління якої відносяться перші свідчення про іспанську музику, танці та музичні інструменти (арфи, труби, різноманітні барабани і бубни) [3, с. 574]. На початку V (до VІ-VІІ століття) століття Іспанію завойовують вестготи, які розповсюдили серед корінного населення культовий спів греко-візантійського зразка. В цей період великого значення набуває гімн - жанр, який тісно пов'язаний з народнопісенними джерелами. У зв'язку з володарюванням у VІІІ - ХV століттях на території Іспанії арабів (маврів) та, циган, які оселилися у південній частині країни  у ХV столітті, посилився східний колорит іспанської музики. Не зважаючи на довготривалу боротьбу з маврами, іспанський народ зберігав і розвивав самобутні риси своєї національної музичної культури.

Стилістичні риси музичного фольклору Іспанії остаточно склалися і географічно локалізувалися на протязі першої половини ХІХ століття. Історичні перипетії розвитку країни і її специфічні географічні умови (ізольованість внутрішніх районів країни) визначили, при загальному багатстві і яскравій характерності, велике різноманіття місцевих культур і стилів, із яких можна виділити п'ять основних: бакський стиль, галісійський, каталонський, кастильський та андалузький.

Іспанська музична культура нерозривно пов'язана з хореографічним мистецтвом країни, з її танцювальними традиціями.

           Вивченням танцювальних традицій іспанського народу займалися С. Гаш «О танце», А. Капмані «Танцы и пляски», А. Кларамунт «Искусство танца фламенко», В. Морреро «Тайны Испании в испанском танце», Х. Отеро «Трактат о танце». З наших співвітчизників Є. Зайцев, Ю. Колісниченко та ін.

  В Іспанії до наших часів збереглися танцювальні форми, які зустрічалися ще в епоху еллінізму. Танцюристки із Кадесу («гадітанські діви») були відомими в Давньому римі. Танець був улюбленою розвагою як в народі, так і при дворі, він був складовою частиною всіх театральних вистав. В середні віки виникає мореска (музично-танцювальна сценка), яка з кінця XV століття розповсюдилася в Європі. Стають відомими сарабанда, чакона і ескарраман. Дещо пізніше з'являються фанданго, сегідилья і болеро. Танці вводились в постановки Лопе де Вега, П. Кальдерона та ін.. У XVII столітті сформувалися вистави з танцями: ліричні сарсуели та комедійні тонадільї. У XVIII-ХІХ столітті виникають нові танцювальні форми: болеро, танго, хабанера, принесена з Куби, та ін. [1, с. 225].

 Пройшовши досить складний і цікавий історичний шлях свого розвитку танцювальне мистецтво Іспанії  остаточно сформувалося на початку  ХІХ-ХХ століття. Найбільш численну групу танців серед чотирьох,  на які прийнято поділяти іспанські танці, а саме: народні, фламенко, класичні (іберійський стиль) і сучасні (ХХ століття), складають народні танці різних провінцій. Серед них сольні, парні, групові, кругові, які нараховують до ста найменувань, мають кожний свій музичний супровід (гітара, мандоліна, кастаньєти, тамбурин, флейта, сопілка та ін.).

Танцювальний фольклор Іспанії, який є невід'ємною частиною майже всіх обрядів і святкувань, як і музичний, також має своє географічне членування, що в свою чергу визначило певні стилістичні риси великого різноманіття місцевих народних танців.

Наприкінці XVI століття в Іспанії надзвичайної популярності набув стиль фламенко - народний танець південної провінції Андалусії, який зародився на основі народних пісень Севільї, Хересу і Кадес, з появою у ХV столітті циган. Визначний вплив на виникнення фламенко зробили арабська і мавританська, іудейська, візантійська, індійська, персидська і середземноморська культури. Фламенко нараховує близько п'ятдесяти різновидів. Танці фламенко, як правило, супроводжуються гітарою, ритмічним оплесками у долоні, викриками і рідше - кастаньєтами. Він є як жіночим так і чоловічим танцем. Жіночому танцю, який виконує гітана - циганка-танцюристка, характерні емоційне напруження, натхнення, пристрасне шаленство, пластичність і підкреслено експресивна манера виконання. Велика увага приділяється виразним рухам рук і кисті, голови і корпусу. Чоловічий танець більше стриманий і технічний. І ті й інші використовують складні і різноманітні вистукування або чергування ударів каблуків, носків і всією ступнею - сапатеадо. Танці фламенко - це «танці стану», в яких в основному діють корпусом, ніж ногами. Проте це стосується лише танців південних областей Іспанії. Танці північних областей виконуються без погойдування та сильних перегинань корпуса [2, с. 333].  

Фламенко виконується як в групах, дуетах, так і по одному. Хоча зароджувалося це мистецтво саме як сольне. У мистецтві фламенко всі образи висловлюють почуття пристрасті, органічно пов'язаної з коханням, що не знає меж і міри, не терпить перепон [2, с. 332]. Танцю фламенко характерна імпровізація, порівняно більша, ніж в інших народних іспанських танцях. Серед найвідоміших форм і стилів фламенко, які також були складовою різноманітних святкуваннях, можна виділити такі: тангос, левіанас, ромера, мірабрас, караколес, кантіньяс, альбореас (основний весільний танок), гарротин, фаррука (чоловічий танець), алегріас, солеарес, сігірійя, булеріас, які відносяться до більш святкових та драматичних танців, а також севільяна і фанданго та інші.

   Вивчаючи музичні та танцювальні традиції Іспанії, які є невід'ємними складовими народних свят, ми дійшли до такого висновку: музичне і хореографічне мистецтво Іспанії зародилось у процесі взаємодії різноманітних музичних і танцювальних культур багатьох етнічних груп, які колись населяли цю країну - басків, кельтиберів, фінікійців, римлян, арабів і пізніше - циган. Тому музична і танцювальна культура Іспанії включає в себе не тільки європейські, але і африканські і східні елементи. Музика і танці в країні мають різноманітні місцеві колорити. Вони є тісно пов'язаними між собою. Іспанці створили багато пісень: вільяніскос, сарсуелас, тунас, сегідільяс, фандангос та ін., які є суворими, архаїчними, або ж екзотичними і експресивними, а також - танців: фанданго, хота, сегідилья, качуча, болеро тощо, які відрізняються виключною емоційністю, ритмічністю, і в яких допускається імпровізація.    Література:

•1.  Вашут В. Испанский танец и балет / В. Вашут // Балет: энциклопедия. / Гл. ред. Ю.Н. Григорович. - М.: Советская энциклопедия, 1981. - С. 225.

•2.  Зайцев Є.В. Основи народно-сценічного танцю: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. культури і мистецтв І-ІV рівнів акредитації / Є.В. Зайцев, Ю.В.Колесниченко. Видання друге, допрацьоване і доповнене / - Вінниця: Нова книга, 2007. - 416 с.

•3.  Корсов К. Испания. Музыка / К. Корсов // Музыкальная энциклопедия. / Гл. ред. Ю.В. Келдыш; - М.: Советская энциклопедия, 1974. - Т. 2 - С. 574-583.

e-mail: pobeda_i_co@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>