XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Козій І. С. ВИМОГИ ЗАКОННОСТІ ДО НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНТВІ

Козій Ірина Сергіївна

аспірантка кафедри адміністративного і фінансового права

Національного університету « Одеська юридична академія»

ВИМОГИ ЗАКОННОСТІ ДО НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНТВІ

Нормативно-правові акти (далі - НПА) органів місцевого самоврядування перш за все повинні відповідати вимогам законності, оскільки пунктом 2 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАСУ) визначено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень. Водночас, частиною 8 цієї ж статті  передбачено, що суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає  правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині [1]. Таким чином, суд вирішуючи спір предметом якого є НПА органу місцевого самоврядування повинен визначити чи є цей НПА законним  та чи відповідає він актам вищої юридичної сили? Відповідність акту вищої юридичної сили, можна інтерпретувати як те, що норми оскаржуваного НПА акту не повинні суперечити нормам встановленим актами вищої юридичної сили. Окрім того, необхідно враховувати аспект ієрархічності окремих правових актів. Проте логічним вбачається питання за якими критеріями суд повинен визначати законність цього акту. Частина 3 статті 2 КАСУ визначає критерії оцінки судом оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Так адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;  8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку [1]. Саме ці критерії дають можливість фізичній або юридичній особі сформувати уявлення про правову природу рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а судам перевіряти і оцінювати їх при ухваленні рішень [2]. Разом з тим, в науковій літературі можна знайти багато прикладів класифікації критеріїв за якими суд повинен перевіряти НПА на предмет законності. Водночас, мусимо констатувати, що критерії законності актів органі державного управління, а зокрема й органів місцевого самоврядування в чинному законодавстві не визначено. Однак, справедливим буде відзначити, що деякі з них можна прослідкувати в правових позиціях Конституційного Суду України  та судовій практиці.

Зокрема, В.І. Новоселов, поділяє  вимоги законності актів управління на дві самостійні групи: вимоги що пред'являються власне до правового акту (до форми та змісту) та вимоги, що пред'являються до процедури їх видання [3]. Таким чином, вимоги законності актів органів місцевого самоврядування обумовлені  їх формою, змістом та процедурою видання.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» наділяє органи та посадових осіб місцевого самоврядування правом приймати рішення, при цьому визначивши лише, що рада може приймати акти у формі нормативно-правових акті та інших, голова може приймати акти у формі розпоряджень [4]. На нашу думку така класифікація форм актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування є недостатньою та не дозволяє в повній мірі визначити суду в яких саме формах повинні прийматись рішення органів та посадових особі місцевого самоврядування та чи відповідає прийнятий акт встановленій законодавством формі. А з позиції можливої незаконності акту, в зв'язку з невідповідністю формі прийняття це набуває особливого значення.

Другим критерієм законності актів управління є вимоги, що проявляються до змісту актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Під замістом акту необхідно розуміти як відповідність його норм чинному законодавству, так і відповідність його внутрішньої побудови відповідним вимогам, що пред'являються до такого виду документа. Разом з тим, можна констатувати, що на сьогодні відсутні єдині вимоги до внутрішньої побудови  актів органів місцевого самоврядування .

Наступною вимогою законності актів управління є вимоги, що пред'являються до процедури їх видання. Акти органі та посадових осіб місцевого самоврядування можуть прийматись як колегіально так і одноособово та можуть мати різний юридичний характер, відповідно, процедура (порядок) їх прийняття різними суб'єктів місцевого самоврядування має свої особливості. Відтак, процедура прийняття рішень органами місцевого самоврядування( нормотворча діяльність) регулюється нормативно-правовими актами різної юридичної сили, зокрема, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», регламентами рад, положеннями про управління та відділи, тощо. Зважаючи, що кожна  рада приймає свій регламент та відповідні положення про відділи та управління тощо, відповідні норм, що регулюють порядок прийняття рішень значно різняться, а процес здійснення нормотворчих повноважень в органах місцевого самоврядування дотепер немає чіткого врегулювання в чинному законодавстві. Разом з тим, в більшості європейських країн нормо-проектна робота по врегулюванню адміністративних процедур, здійснювалась або синхронно з запровадженням адміністративного судочинства, або їй передувала. Адже, складно вирішувати справи, пов'язані із захистом прав приватних осіб від порушень з боку публічної адміністрації, коли самі стандарти та процедури відносин між ними нормативно не визначені. І лише в Україні, адміністративне судочинство "успішно" функціонує без наявності врегульованих адміністративних процедур [5]. Таким чином, суд вирішуючи питання щодо відповідності прийнятого акту встановленій процедурі повинен визначити чи було дотриману цю процедуру. Однак за відсутності чітко регламентації нормотворчості органів місцевого самоврядування це спричиняє певні труднощі в правозастосовні діяльності суду.  

Виходячи з вищевикладеного, потребують законодавчого визначення вимоги законності до НПА органів місцевого самоврядування. Разом з тим, безумовною є необхідність законодавчого врегулювання всіх аспектів правотворчої діяльності та встановлення чітких вимог до форми та змісту актів, що приймають (видають) органи та посадові особи місцевого самоврядування.

Література:

•1.     Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. // [Електронний ресурс] - Режим доступу - http://zakon.rada.gov.ua/

•2.      Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практика, за загальною редакцією О.М. Пасенюка -[Електроннийресурс].-Режим доступу - http://www.ukrainerol.org.ua/

•3.     Новоселов В.И. Законность актов органов управления / В.И. Новоселов // Юридическая литература  1968. - 32 с .

•4.     Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 р. // [Електронний ресурс] - Режим доступу - http://zakon.rada.gov.ua/

•5.     Хлібороб Н. Рішення суб'єкту владних повноважень як предмет публічно-правого спору // [Електронний ресурс] - Режим доступу -

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnu_yu/2012_55/128adm55.pdf


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>