к.п.н., Овсюк Н.В., Віт О.В. ОБЛІК ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ВІТЧИЗНЯНОЮ ТА МІЖНАРОДНОЮ ПРАКТИКОЮ

к.п.н., Овсюк Н.В., студентка Віт О.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ОБЛІК ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ВІТЧИЗНЯНОЮ ТА МІЖНАРОДНОЮ ПРАКТИКОЮ

Широкомасштабні економічні реформи, що призвели до формування нової економічної системи, основу якої складають ринкові відносини, вихід українських підприємств на міжнародні  ринки, потреба в значних іноземних капіталах, а також поступова інтеграція України в європейський економічний простір вимагає переходу до західної практики ведення бухгалтерського обліку і надання фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів.

Сьогодні питання дебіторської заборгованості є досить актуальним, адже фінансовий стан підприємства значною мірою залежить саме від наявності та ефективного управління цим видом заборгованості, тому наукове дослідження організації обліку дебіторської заборгованості в зарубіжних країнах, дозволить у майбутньому практично застосовувати їх у нашій державі з урахуванням національного законодавства.

Дослідженню питання обліку дебіторської заборгованості в Україні  присвятили увагу чимало науковців, серед яких можна виділити: Скорбу О.А., Нашкерську Г.В., Бутинця Ф.Ф., Горецьку Л.Л., Губачову О.М., Мельник С.І. та інших.

Метою статті є інтерпретація дебіторської забор­гованості через призму міжнародних стандартів фінансової звітності, проведення аналогії з національними положеннями, пошук шляхів удосконалення вітчизняного обліку розрахунків з дебіторами.

В українському законодавстві питання обліку дебіторської заборгованості регулює П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» та П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», в міжнародній практиці використовується МСФЗ 1 «Подання фінансових звітів», МСФЗ 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання» та МСФЗ 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка».

П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» визначає дебіторську заборгованість як суму заборгованостей дебіторів підприємству на певну дату [1]. Під таке трактування підлягає як заборгованість дебіторів, яка утримується підприємством до дати погашення, так і заборгованість дебіторів призначена для перепродажу.

Заборгованість дебіторів, що призначена для перепродажу, придбавається або створюється підприємством з метою отримання прибутку або у вигляді відсотків, дивідендів тощо, або ж від короткотермінових змін ціни (суми) такої дебіторської заборгованості. Тому така заборгованість, згідно п.4 П(С)БО 13 «Фінансові активи», є фінансовим активом призначеним для перепродажу [2].

Визначення наведене в П(С)БО 10 є ширшим, оскільки охоплює усю заборгованість підприємству, у тому числі і ту, яка по суті є фінансовими інвестиціями.

У п.4 П(С)БО 13 «Фінансові активи» надається визначення дебіторській заборгованості, що непризначена для продажу, - «дебіторська заборгованість, що виникає внаслідок надання коштів, продажу інших активів, робіт послуг безпосередньо боржникові та не є фінансовим активом, призначеним для продажу» [2]. Отже, дане тлумачення більш точно розкриває сутність поняття «дебіторська заборгованість».

На відміну від національних стандартів у міжнародній практиці вся дебіторська заборгованість відноситься до фінансових активів. При цьому відсутнє чітке визначення поняття дебіторської заборгованості. П.9 МСБО 39 зазначає: «позики та дебіторська заборгованість - це непохідні фінансові активи з фіксованими платежами, які підлягають визначенню та не мають котирування на активному ринку» [3,c.948]. Таке тлумачення поняття дебіторської заборгованості є ширшим порівняно з тлумаченнями наведеними у національних стандартах.

Що стосується методів визнання, класифікації та оцінки дебіторської заборгованості, то МСФЗ прямо їх не визначають, а лише дають загальні рекомендації по розкриттю відповідної інформації у фінансових звітах. Так, МСБО 1 «Подання фінансових звітів» рекомендує виділяти у Балансі торговельну та іншу дебіторську заборгованість [3, c.61].

Торговельна (операційна) дебіторська заборгованість вини­кає в процесі звичайної операційної діяльності компанії за умови продажу товарів чи надання послуг в кредит; особлива (неопераційна) дебіторська заборгованість вини­кає від операцій, не пов'язаних з операційною діяльністю підпри­ємства [3,c.64]. До неї відносяться позики та аванси, видані працівникам або філіям компанії, депозити для покриття потенційних збитків, депозити, як гарантія платежу, дивіденди і відсотки до отримання тощо/

Для порівняння за П(С)БО 10 класифікація дебіторської заборгованості здійснюється за групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Таким чином, розрізняють поточну, довгострокову, сумнівну і безнадійну  дебіторську заборгованість.

Оцінка поточної дебіторської заборгованості у вітчизняній практиці здійснюється на дату виникнення та на дату складання балансу за первісною вартістю або чистою вартістю реалізації відповідно. У зарубіжних країнах оцінка проводиться  на дату виникнення, дату погашення та на дату складання балансу за сумою виставленого рахунку, з урахуванням знижки (за умови оплати в період дії знижки) та за сумою, скоригованою на знижку відповідно.

Таким чином, у вітчизняній і у зарубіжній практиці оцінка дебіторська заборгованість на дату скла­дання балансу співпадає. Відмінним при цьому є визначення чистої вартості реалізації.

Чиста вартість реалізації в зарубіжних країнах визначається як первісна вартість за вирахуванням знижки і сумнівної (безнадійної) заборгованості, а в українській практиці чиста вартість реалізації дорівнює первісна вартість за мінусом резерву сумнівних боргів. [4,c.54].

У зв'язку з наявністю такого явища як непогашення дебіторської заборгованості як в українському, так і в зарубіжному обліку формується резерв сумнівних боргів. Відмінним є те, що у вітчизняній практиці безнадійні борги списуються за рахунок резерву (якщо суми не вистачає, то на витрати по списанню сумнівних боргів), а в окремих країнах, не дивлячись на списання, вона продовжує обліковуватися в дебеті рахунків, на яких відоб­ражається короткострокова дебіторська заборго­ваність покупців та показується в активі балансу в рядку «Неотриманні від покупців» або в рядку «Векселі по­купців» з одночасним відображенням безнадійної за­боргованості в окремому рядку зі знаком мінус [4,c.52].

 Таким чином, нами було здійснено порівняння особливостей визнання й оцінки дебіторської заборгованості за П(С)БО та МСФЗ, її класифікація та відображення у фінансовій звітності. Варто зауважити, що відповідність обліку, в тому числі дебіторської заборгованості, світовим вимогам є однією з передумов успішної інтеграції українського бізнесу в міжнародне економічне середовище. Головною відмінністю вітчизняного обліку дебіторської заборгованості від міжнародної практики є те, що він чітко регламентований і не передбачає альтернативи для підприємства, а також те, що МСФЗ розглядають дебіторську заборгованість більш широко з урахуванням тривалого досвіду співпраці з іноземними контрагентами.

Література:

•1.     П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. № 237.

•2.     П(С)БО 13 «Фінансвові інструменти», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 р. № 559.

•3.     Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ)  та їх тлумачення. - Київ: ПП «Видавництво «Фенікс». - 2004. - 1272 с.

Скорба О.А. Регулювання обліку дебіторської заборгованості у вітчизняній та зарубіжній практиці // Економіст. - 2009. - №11. - с.50-56.

Залиште коментар!