Кравчук Л.В. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ЇХ У ШКІЛЬНУ ПРАКТИКУ(XVII − XX ст.)

Кравчук Л.В. 

здобувач, асистент кафедри  Гуманітарних дисциплін

ВП НУБіП УКРАЇНИ «Бережанський агротехнічний інститут»

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ЇХ У ШКІЛЬНУ ПРАКТИКУ(XVII - XX ст.)

На основі літературних джерел здійснено  екскурс у  історію навчання іноземних мов та запровадження їх у шкільну практику. Аналізуються змістовний компонент та організаційні форми навчання іноземних мов у навчальних закладах України (XVII - XX ст.).

Стародавні мови, навчальні плани, підготовка вчителів, народні училища, міські школи, жіночі гімназії.

Постановка проблеми. У сучасному контексті євроінтеграції у світовий освітній і науковий простір, посилюється інтерес до вивчення іноземних мов, як до невід'ємної складової сучасної освіти. Розробка нової стратегії викладання іноземних мов у сучасній середній школі посилює увагу до історико-педагогічного досвіду, нагромадженого за тривалий період формування державної системи середньої загальної освіти, насиченої змінами освітніх орієнтирів і парадигм. Попри досить активне дослідження історії вітчизняної середньої освіти у XIX ─ на початку XX ст. (Бабіна О. І., 2000; Бобров В. В, 1998: Гаврищак І. І.. 2000; Грива О. А., 1994; Заволо­ка М І  1971; Євтух М. Б., 1996; Лутаєва Т. В., 1998; Омельчук В. В., 2001; Чуйко С. Р, 1999; Шпортенко В. О., 1994) менше уваги  приділяється в ній деяким галузям знань, зокрема іноземним мовам і огляду на це наше завдання простежити цікаву, але маловивчену сторінку  історії запровадження іноземних мов у системну шкільну практику.Мета статті  дослідити  історію запровадження іноземних мов у шкільну практику. Проаналізувати  їх змістовний компонент та організаційні форми навчання.

Виклад основного матеріалу. Вивчення іноземних мов і їх викладання у закладах освіти має давні традиції і глибокі історичні корені на українських землях.  Серед істориків-дослідників  досить поширеною є думка, що знання «чужих» (іноземних) мов було поширеним явищем серед її громадян ще до впровадження християнства. Наприклад, Володимир Мономах розповідає, що його батько великий князь Всеволод знав  п'ять мов.  Існують припущення,  що це могли бути насамперед грецька мова, варязька, угорська, німецька, польська чи половецька та латинські мови [10:127].

Російський історик М. Сухомлинов вважає, що знання іноземних мов у той час було доступне усім класам населення і набувалося практикою, без певної наукової методики. За потребою окремі люди могли знати кілька іноземних мов.

З історії розвитку освіти відомо, що в Європі епохи середніх віків латина була мовою державності,  релігії,  культури і науки. В епоху Відродження в результаті відкриття літературної і наукової спадщини Ста­родавніх Греції та Риму спочатку в духовних, а потім і в світських школах Європи грецька мова і латина стали єдиними іноземними мовами, які вивчалися. Вони вважалася одними з найважли­віших навчальних   предметів, на них відводилася значна частина навчального часу, оскільки знання грецької мови і латини практично виявилося необхідною умовою читання і дослідження класичної спадщини в оригіналі.

Зокрема академік Л. Щерба характеризував  латинську мову як єдину літературну мову народів Західної Європи. Роль, яку відігравала в європейській системі освіти латинська мова аж до XVI ст., він порівнював з тією роллю, що виконує рідна мова [11: 28]

З аналізу історичної та історико-педагогічної літератури  [1; 2; 4; 8; 9] випливає, що латинська мова сприймалася як засіб релігійного й політичного  впливу і протиставлялася грецькій мові, оскільки католицька церква вбачала у грецькій мові можливі асоціації з греко-візантійською культурою, яка дала Україні православну релігію. Разом з вивченням латинської  мови до освітньої практики українського шкіль­ництва була введена європейська методика навчання класичних  мов.  Проте, методика навчання «чужих мов»,  того часу зводилося до зазубрювання релігійних текстів латиною або грецькою мовою, без розуміння змісту заучуваного.

Серед перших підручників, за якими навчали латини та грецької мови, у школах слід назвати «Трьохмовний буквар», виданий у 1701 р. відомим педагогом, перекладачем Федором Полікарповим. У ньому наводилися букви, склади та слова трьома мовами (слов'янською, грецькою, латинською), а також пропонувалися молитви, заповіді, статті та вірші релігійного й моралізаторського характеру. У 1704 р. вийшов його «Лексикон трьохмовний», у передмові до якого підкреслювалося культурне та практичне значення вивчення грецької й латинської мов. У 1724 р. в  Москві ним було  надруковано латинський словник.

 «Різномовні», «німецькі» (названі так, бо засновані іноземцями різних національностей), «латинські» школи, в яких головними навчальними предметами були саме іноземні мови, відкривали переважно приватні особи. Такі школи утримувалися частково чи повністю за рахунок держави і знаходилися під контролем урядових установ. Варто зауважити, що на посади вчителів запрошували лише іноземців. Питання про підготовку власних кадрів у галузі навчання іноземних мов не ставилося. Мови вивчалися за старою схемою латинської граматики, і ця методика постійно стикалася з проблемою навчання учнів усного мовлення [9:135].

Прикметно, що в змісті й методах навчання в існуючих у той час навчальних закладах вагомий відбиток наклали педагогічні ідеї Яна Амоса Коменського. Навчальний процес здійснювався на основі його методики та посібників, зокрема: «Відкриті двері до мов і всіх наук», «Ви­димий світ у малюнках»,«Новейший метод языков, на дидактической основе прочно возведенный». У двох своїх визначних творах «Велика дидактика» (1628) та «Новейший метод языков, на дидактической основе прочно возведенный» (1648) Ян Коменський наводить чимало порад учителеві щодо методів навчання іноземної мови, шляхів вивчення мов, способів полегшення засвоєння учнями матеріалу й досягнення міцності знань, використання зорової наочності [2:10].

Початком створення державної системи міських шкіл став Статут народних училищ від 5 серпня 1786 р. У містах викривалися два типи шкіл: малі народні училища з дворічним терміном навчання і головні народні училища у складі 4 класів з п'ятирічним терміном навчання.

Навчальна програма передбачала викладання іноземних мов (німецька, французька) тільки в голов­них училищах. Для тих, хто бажав продовжувати навчання в на­вчальних закладах цінного рівня, тобто в університетах та відкритих при них гімназіях, додатково викладалася латинська мова [9: 35].

Початок XIX ст. відзначився заснуванням у 1802 р. Міністерства народної освіти й подальшою розбудовою централізованої та чітко структурованої керованої системи державних навчальних закладів: парафіяльних і повітових училищ, гімназій, університетів. З усіх названих шкільних навчальних закладів тільки в гімназіях офіційно планувалося викладання класичних і нових мов: латинської, німецької, французької.

З часу появи Статуту й до 1816 р. в Україні була заснована значна кількість гімназій: у Харкові, Чернігові, Полтаві, Новгороді-Сіверському, Катеринославі, Одесі, Крем'янці, Києві, Вінниці та Херсоні [10:156].Урочисте відкриття першої Київської гімна­зії відбулося 30 січня 1812 р., пі­сля завершення періоду переве­дення в цей статус Київського головного народного училища, який розпочався ще з 1809 р. У курсі гім­назії передбачалося вивчення латинської, грецької, французь­кої, німецької, російської і польської мов. У 50-х роках в Україні налічувалося вже 18 гім­назій і 2 ліцеї (Ніжинський та Одеський). У 60-х роках відкри­лися гімназії в Рівному, Мико­лаєві, Керчі; у 70-х роках ─ в Лубнах і Прилуках [8:75].

Протягом 40-х років XIX ст. відсоток навчального часу, від­веденого на вивчення класичних мов, невпинно зростав  за рахунок вилучення з навчальних планів інших предметів: статистики (1844),  логіки (1847), отже, на класичні мови припадало понад 40% усіх навчальних занять.

В Україні класичними гімна­зіями з двома стародавніми мо­вами стали II Київська, І Хар­ківська і II Одеська гімназії, тобто по одній гімназії в кожно­му університетському місті. Ре­альними гімназіями стали Біло­церківська, Рівненська, Ні­жинська, II Харківська і Мико­лаївська гімназії. Решта гімна­зій оголошувалися класичними з латинською мовою [9: 134].

Як свідчать історичні матеріали, [1; 3; 5 ] у гімназіях продовжував діяти такий розклад: на латинську мову відводилося 30 годин (навчання розпочиналося з 3-го класу), на німецьку ─ 23 (з 1-го класу), на французьку - 24 (з 2-го класу). У реальних училищах на вивчення німецької мови передбача-лося 26 годин, а французької - 21.  

  На початку XX ст. нові мови (німецька й французька) широ­ко викладалися в привілейова­них навчальних закладах (інститутах благород-них дівиць, ка­детських корпусах, дворянських пансіонах).

Проте, у  жіночих гімназіях нові іноземні мови були необов'язковим предметом і викладалися за окрему плату (5-10 рублів у рік за кожну мову). Так, у 1908 р. загальна частка учениць, які вивчали французьку мову, становила 45% усієї кількості учениць жіночих гімназій Київського навчального округу, а частка тих, хто вивчав німецьку - 35%. Визнаючи необхідність знайомства хоча б з однією новою іноземною мовою, всі педагогічні ради жіночих гімназій висловлювали думку про обов'язкове вивчення однієї з них. У 1911 році частка дівчат, які вивчали французьку мову, складала 53% усієї кількості учениць жіночих гімназій Київського навчального округу,  німецьку - 50%;  у 1916 році - 52,2%  і  47,9%  відповідно [4:254].

У навчальних закла­дах більш масового типу (гімна­зіях, реальних училищах) на них відводилося в середньому близько 20 % часу, проте

якість викладання залишала  бажати кращого.

Система класичної освіти входила в дедалі більшу супе­речність з потребами господар­ського, культурного й соціаль­ного зростання капіталіс-тично­го суспільства. Одним  із шляхів  виходу з кризи  вбачався  запропонова­ний улітку 1901 р. комісією Мі­ністерства народної освіти, за підтримки міністра П. Ванновського проект запровадження єдиного типу середньої загаль­ноосвітньої школи з розгалу­женням (біфуркацією) навчаль­ного курсу, починаючи з 4 класу, за двома напрямами: з додатко­вим вивченням (крім основної програми) природознавства й графічних мистецтв в одному випадку і латини ─ в другому [7: 15] .

Було скасоване викладання  латини в 1 і 2 класах, а грецької мови - у 3 і 4 класах гімназії.   Грецька  мова перестала   бути   обов'язковим предметом, і тою часу розпоча­лося неухильне її витіснення з і гімназій.  В гімназіях були скасовані пись­мові іспити і давніх мов і скла­дені нові навчальні плани, де ще більше скорочувалося вивченим граматики, а головна увага приділялася на читання [9: 512].

Реформа середньої школи 1915 року внесла певні зміни у постановку цілей навчання нових іноземних мов. Як зазначає  Т.В Литньова   метою навчання іноземної мови  було розуміння іноземних творів, а не їх переклад. Знання граматики виступало не метою навчання, а лише засобом, який сприяв досягненню мети, полегшив розуміння іноземного тексту. Уміння самостійно писати іноземною мовою не є метою навчання. На першому ступені навчання доцільними повинні бути визнані письмові завдання у вигляді списувань із книги і вирішення орфографічних задач, а на другому - переклад з іноземної мови на російську [5: 225]. 

Висновок. Історико-педагогічні екскурси у XVII-XХ ст. дають підстави для припущення:

1) вибір іноземної мови в українській шкільній практиці часто залежав від культурно-релігійної політики в тогочасному суспільстві;

2) латинська і грецька мови займали  важливе місце серед навчальних предметів в академіях і новостворених середніх навчальних закладах ─ колегіумах. Вони використовувалися також як мови викла-дання; статус класичних мов, особливо латини,  залишався досить високим майже до кінцяXVIII ст.

3) практичні потреби економічного й політичного розвитку Російської імперії спричинили поступове запровадження у шкільну практикуз початку XVIIIст. вивчення «нових» (західноєвропейських) мов.

Література:

1.Алешинцев И. История гимназического образования в России (XVIII и XIX в.) / И. Алешинцев. ─ СПб.: Изд. Богданова, 1912. ─ 352 с.

2.Коменский Я. А. Избранные педагогические сочинения :[перевод с чеш.); под ред., вступ, ст. и примеч. A.A. Красновский /Ян Амос Коменский. ─ М.: Просвещение, 1955 . ─ 651 с.

3.Мисечко О.Є. Про викладання іноземних мов у середніх школах України  (1786─1917) // Шлях освіти. ─ 2005. ─ № 3. ─ С. 50-55

4.Мисечко О.Є. Підготовка вчителів іноземних мов на вищих жіночих курсах в Україні (початок ХХ ст.) // Вісник Житомирського педагогічного університету. - випуск 25. ─ Житомир, 2005. ─ С. 253-256

5.Литньова Т.В  Формування цільового компоненту навчання сучасних іноземних мов у вітчизняній школі періоду1900-1917 рр. //Вісник Житомир-ського педагогічного університету.─ випуск 24. ─ Житомир, 2009. ─ С. 224-2476.Известия о деятельности и состоянии наших учебных заведений. Университеты // Журнал Министерства народного просвещения. ─ 1875. ─ Ч. CLXXIX. ─ май-июнь. ─ С. 1-13.7.Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Конец  XIX начало XX в. / Под ред.Э Д.Днепрова. С. Ф. Егорова, Ф. Г Паначина. Б. К.Тебиева. ─ М.: Педагогика, 1991.  С. ─ 18).

8.Про відкриття педагогічних інститутів іноземних мов у м. Києві та м. Дніпропетров­ську. Наказ № 524/69 від 30 березня 1948 р. // Збірник наказів та розпоряджень Міністер­ства освіти Української PCP. ─ 1948. ─ № 11. ─ С. 709.

9.Рождественскій С.В. Историческій обзоръ деятельности Министерства народного просвещенія 1802-1902. ─ Спб, 1902. ─ С. 19).

10.Сірополко С. Історія освіти в Україні. Підготував Ю. Вільчинський. 2-ге вид. ─ Львів: Афіша, 2001. ─ С. 206.

11.Щерба Л. В. Преподавание иностранных языков в средней школе. - М- Л.: Изд-во АПН РСФСР, 1947. - С. 22).

On the basis of references made excursion into the history of teaching foreign languages and introducing them into the school practice. Analyzed a meaningful component of organizational learning foreign languages in the educational institutions of Ukraine ((XVII - XX century). Key words:  ancient languages, curricula, teacher training, national schools, urban schools, women's gymnasium.

На основе литературных источников осуществлено экскурс в историю изучения иностранных языков и внедрение их в школьную практику. Анализируются содержательный компонент и организационные формы обучения иностранным языкам в учебных заведениях Украины (XVII - XX ст.).Древние языки, учебные планы, подготовка учителей, народные училища, городские школы, женские гимназии.

Залиште коментар!