XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к.т.н., доцент Привала В.О. АНАЛІЗ ІСТОРИЧНОГО ВИНИКНЕННЯ СПОСОБІВ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОДЯГУ

к.т.н., доцент Привала В.О.

Хмельницький національний університет, м.Хмельницький

АНАЛІЗ ІСТОРИЧНОГО ВИНИКНЕННЯ СПОСОБІВ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОДЯГУ

  Аналізуючи історичний костюм, можна прослідкувати безліч видів трансформації одягу. Протягом багатьох тисячоліть формувалися певні прийоми та способи конструктивно-технологічних та композиційних рішень при проектуванні і виготовленні такого одягу. Аналізуючи інформацію, отриману в результаті вивчення літературних джерел, архівних та музейних матеріалів, можна виділити декілька характерних періодів розвитку трансформації одягу, тісно пов'язаних із видозміною конструкції одягу та матеріалів для неї.

Аналізуючи історичний костюм, можна прослідкувати безліч видів трансформації одягу. Протягом багатьох тисячоліть формувалися певні прийоми та способи конструктивно-технологічних та композиційних рішень при проектуванні і виготовленні такого одягу. Аналізуючи інформацію, отриману в результаті вивчення літературних джерел, архівних та музейних матеріалів, можна виділити декілька характерних періодів розвитку трансформації одягу, тісно пов'язаних із видозміною конструкції одягу та матеріалів для неї.Прийоми видозмінення одягу виникли ще з появою перших його прототипів. Для виготовлення першого одягу використовувалися лише природні матеріали, такі як шкіра тварин, кора дерев, волокна рослин. Шкіра тварин могла одягатися різними способами: по-різному кріпилася на плечі, одягалася через отвір для голови та обгорталася навколо тулуба тощо.

Перший етап розвитку трансформації одягу пов'язаний із появою текстильного виробництва. Почали широко використовуватися такі властивості текстильних матеріалів як згинання, зминання, драпірування, а також властивості в'язаних матеріалів - розтягування та формування. Для одягу народів стародавнього світу було характерне обгортання тіла спеціально витканим або вив'язаним полотном різними способами. В даному випадку трансформація здійснюється за принципом пристосування одягу до змін погоди, антропометрії, оточення, соціального статусу власника та ін. Таким чином, один і той же виріб міг видозмінюватися: змінювати розміри, форму, розширюючи чи змінюючи свої захисні та естетичні функції. Прикладами видозмінення одягу за допомогою драпірування є одяг древніх греків - хітон, гіматій, хламіда, а також плащ тебена у етрусків, розповсюджені в Античному Римі стола і палла. Одяг Древньої Індії, який дійшов до нашого часу практично без змін, також вражає різноманіттям способів трансформації. Це чоловічий дхоті (пряма смужка тканини довжиною 2-5м, що різними способами драпірує ноги і стегна), ніві, що огортається навколо талії, а також сарі - традиційний жіночий одяг, що відрізняється великою кількістю видів драпірування (більше 20), зав'язуванням вільного кінця, форм закладених складок тощо. Драпіруються також головні убори., такі як тюрбан і чалма. Сформовані ще в стародавні часи багато- численні та складні прийоми драпірування вимагали великої майстерності. В одязі такого типу часто застосовувалися різноманітні фіксуючі елементи: фібули, пряжки, стрічки, шнури, тасьми, пояси, ремінці, шпильки тощо, які стали прототипами сучасних засобів кріплення та фурнітури. Пристосування виробів до рухів людини за рахунок використання еластичних матеріалів для одягу було відомо ще на протязі тисячоліть (калазирис в Древньому Єгипті, панчохи-трико в епоху Готики та Ренесансу, сучасний трикотаж). Здатність тканини зберігати стійку форму при орієнтованому зминанні знайшла застосування в багато численних плісируваннях єгипетського костюму (схенті), в китайській плахті (плісировані бочки), в індійських спідницях, в довгих спідницях в складку, характерних для Арабського Сходу, складках на японській хакасе та пізніше і в європейському костюмі: в бічних швах жюстокора, в сукнях зі складками "Ватто" та інших виробах.

Другий етап розвитку трансформації одягу пов'язаний із розвитком форм кроєного одягу. Протягом довгого часу рукави, комір, ліва і права частини штанів, гульфік існували як окремі предмети одягу, які кріпилися один до одного і тим чи іншим способом закріплювалися на тілі. Припускають, що членування одягу на частини було запозичено кравцями у винахідників рицарських обладунків, хоча круглі коміри-кольє використовувалися ще в Древньому Єгипті. Ідея з'ємного коміра проіснувала і до наших днів. Такі коміри використовувалися в одязі пізнього середньовіччя (комір-фреза), епохи Відродження (комір Марії Медичі і комір раф), в європейських костюмах XVII ст. плоско лежачі широкі коміри, декоровані мереживом). На Русі у XVIII ст. до сорочок пристібався розшитий перлами і дорогоцінним камінням комір, який називався обниззю. Таких обнизей було багато, їх пристібали  або відстібали за необхідністю виглядати нарядніше чи простіше. Вони були різними за величиною, кольором та декоративним рішенням. Костюм флорентійця XV ст. мав з'ємні рукави, які різними способами кріпилися до жилету (за допомогою шнурівки, зав'язок, пришивання), і штани-панчохи, які кріпилися до жилету за допомогою тасьми. Протягом століть народжувалися та вдосконалювалися ідеї різних способів регулювання об'єму та форми одягу, а також окремих його частин. Значну роль у конструктивній організації костюму відігравали відкриті та закриті розрізи, підв'язування, шнурування, що використовувалися в індійській чолі,  жіночому котті в Романський період, жіночому костюмі епохи. Розрізи на центральних частинах деталей виконували як декоративну роль, так і роль засобів, що забезпечують зручність при носінні. Підвищена зацікавленість до розрізів як засобів декорування призвела до того, що виникла мода робити фігурні розрізи (овали, ромби, серця тощо). Широко розповсюдженим було й підв'язування одягу: підперезування столи поясом (у римлян), підв'язування широких рукавів стрічкою, що переплітається на грудях (в Китаї), регулювання довжини штанів за рахунок підв'язування на рівні колін (на Арабському Сході), регулювання ширини брюк паджі на рівні щиколоток (в Кореї) та ін. Ідея різноманітних способів надягання та носіння одягу була відома ще за часів існування скіфів (наприклад, жіноча сорочка, що могла одягатися різними способами). Існували також різноманітні способи носіння шапки з опліччям у раннє середньовіччя, всеможливі способи зав'язування краватки-кроата. З появою вшивних рукавів почали застосовуватися різні рукави до одного і того ж костюма. У XVIII ст. прикладом варіантного рішення костюму був мушкетерський плащ "козак", костюм вершників "кабан" тощо. "Козак" за допомогою багаточисленних застібок на бокових швах і швах рукавів (до 150 ґудзиків і петель) можна було перетворювати у виріб із довгими та широкими рукавами або коротку пелерину. Пристібнувши спинку до бокової частини рукава, можна було залишити спереду розрізи для вільного руху рук. Рукави "кабана" вшивалися в пройму тільки у верхній частині і могли або надягатися на руки, або відкидатися назад, застібаючись на спині. Вже в найвіддаленіші часи робилися спроби сформувати пакет одягу, що міг би трансформуватися, тобто створити одяг із змінною кількістю шарів у рамках одного виробу, кожний з яких відігравав би свою особливу роль у костюмі: формоутворюючий каркас чоловічих диневидних коротких штанів (із кінського волосу, тирси), ватні прокладки для надання грудям плоскої форми у жіночому костюмі, для утворення випуклості в нижній частині торса в чоловічому іспанському костюмі у XV ( пансерон), а також плечові накладки і валики на рукавах, нижні каркасні спідниці паньє, фіжми, полісон (XVIII ст.), утеплювач (хутро, пух, додаткові шари з інших тканих матеріалів (наприклад, в традиційному японському кімоно), декоративний підклад та ін. Перехід виробів із об'ємного стану в плоский здійснювали шляхом суміщення подібних каркасних деталей       чи іншими способами (наприклад, в таких головних уборах, як циліндр, тюбетейка). Здатність тканин згортатися була помічена давно і стала часто використовуватися в якості декоративного прийому при виготовленні одягу (підтикання верхніх спідниць жіночих суконь, фіксація згорнутих рукавів у чоловічих, жіночих та дитячих костюмах XIX - XX ст.).

Із винаходом плівкових матеріалів та технологій склеювання і зварювання пов'язане виникнення третього етапу трансформації одягу. З'явилася можливість створення надувного одягу, що також характеризується зникненням та появою об'єму виробу (рятувальний жилет).

Таким чином, внаслідок проведення аналізу історії виникнення багатофункціонального одягу, стає очевидним, що розвиток трансформації одягу відбувався паралельно з розвитком самого одягу, матеріалів для його виготовлення та з розвитком самого суспільства. Цей процес відбувається й сьогодні, враховуючи зростання потреб населення, розвиток технологій та цивілізації в цілому.

e-mail: oskar-2005@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>