XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Кузьменко А.В. ОСНОВНІ ЕТАПИ ТА ПРОВІДНІ НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСВІТИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ У 1920 – 1930-Х РОКАХ

Кузьменко Аліна Вікторівна

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г.Сковороди

ОСНОВНІ ЕТАПИ ТА ПРОВІДНІ НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСВІТИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ У 1920 - 1930-Х РОКАХ

Функціонування сучасної національної освіти має враховувати позитивний і негативний досвід минулих років. Об'єктивний підхід до узагальнення та висвітлення розвитку історіографії освіти національних меншин 20-х - 30-х років ХХ століття, допоможе у вирішенні освітніх проблем на сучасному етапі. Слід враховувати, що успішний розвиток історичної науки неможливий без ґрунтовного вивчення і творчого використання наукової спадщини, створеної попередниками.

Історіографічний аналіз становища освіти національних меншин дає змогу не тільки підвести підсумок національних знань проблеми, а й визначити перспективи наукового пошуку.

Дослідження історіографії освіти національних меншин України у 1920-і -1930-і роки невіддільне від загальних тенденцій розвитку історичної науки і включає чотири історіографічні періоди: перший - 1920-і роки, другий - початок 1930-х - середина 1950-х років, третій - 1956-1985 роки., четвертий - 1985-1991 роки, п'ятий період - з початку 1990-х років і до наших днів. У кожному із цих періодів методи дослідження, глибина постановки і практичного вирішення питань історіографії освіти національних меншин в УСРР 20-х - 30-х років ХХ століття залежали від багатьох факторів: особливостей методології, можливостей використання джерельної бази, впливу ідеології і політичної практики на історичну науку. При визначенні історіографічних періодів враховувалися дослідницька проблематика, рівень демократизації суспільства, зміни як в організації, так і характері наукових студій, умови, які здійснюють вплив на формування історичної думки. Кожен із визначених періодів відрізняють своєрідна спрямованість і тональність вивчення проблем розвитку освіти у 1920-і - 1930-х роках, стереотипи мислення чи ідеологічні штампи, особливості методологічних підходів до розгляду конкретно-історичних питань, конкретні політичні умови, які безпосередньо позначалися на стані історичної науки.

Історіографічний аналіз праць з досліджуваної проблеми можна умовно поділити на п'ять хронологічних етапів, що відображають основні періоди розвитку української історіографії в цілому:

Перший етап - 1920-ті роки - характеризується створенням сприятливих умови для розгортання історичних та етнополітичних досліджень по темі освіти національних меншин України в 1920-х - 1930-х роках. Даний період пов'язаний з реалізацією політики коренізації та характеризується появою перших досліджень з історії освіти національних меншин. Курс на українізацію хоч і був політичним маневром і засобом радянізації населення України, все ж таки мав позитивний вплив на активізацію досліджень, присвячених освіті національних меншин. Саме в цей період визначалася та впроваджувалася національна політика радянської влади, і тому роботи в цей час писалися безпосередніми учасниками подій. Серед публікацій першого етапу слід виділити роботу П. Буценка „Радянське будівництво і національні меншини на Україні" (1928) [2]. У ній автор розкрив успіхи республіканських та регіональних партійно-державних органів, досягнуті у ході реалізації національної політики більшовицької влади стосовно національних меншин України, і проблеми, з якими вони зіткнулися.

Другий етап - початок 1930-х - середина 1950-х рр. - через жорсткий ідеологічний контроль усіх сфер життя радянського суспільства відбувається згортання наукових досліджень із проблем міжнаціональних відносин. Тему освіти національних меншин влада віднесла до заборонених, а відповідні наукові інституції припинили свою діяльність. Однак репресії,  які почали входити в норму внутрішнього життя країни, завдали нищівного удару по системі національної освіти. Практично із наукових видань, планів видавництв майже зникають об'єктивні педагогічні праці, не враховуючи інструктивно-методичних матеріалів структур управління.

Проблеми національної освіти в офіційних джерелах прикриваються загальною статистикою. Це, зокрема, засвідчує стаття Д. Маца [7]. ЇЇ основні положення були такі: радянська влада отримала від царизму важку спадщину; значні досягнення у розвитку культури та освіти. Як бачимо, це далеко від проблем етнонаціональної школи, її здобутків та пошуків місця у суспільному та економіко-політичному житті.

Третій етап - 1956-1985 рр. - під впливом рішень ХХ з'їзду відбувається збільшення кількості наукових праць із національної тематики. В цей час над питаннями освіти національних меншин працювали П. Бачинський , М. Грищенко[1, 4] Їх роботи несуть на собі відбиток ідеологічного тиску тодішньої системи, що негативно позначилося на ступені та якості узагальнень, об'єктивності аналізу. Окремі дослідники історії шкільного будівництва цього періоду, а саме С. Гутянський „Здійснення ленінських принципів народної освіти на Україні"[5], Н. Лещенко „З історії становлення радянської системи народної освіти на Україні " [6], зробили спробу охарактеризувати законодавчі та нормативні акти щодо освіти серед національних меншин, дати порівняльний аналіз кількісних показників мережі національних шкіл в 1920 - 1930-х років.

Четвертий етап - 1985-1991 рр. - у контексті політики „перебудови" з'являються численні наукові роботи з досить критичною оцінкою національної політики більшовиків. Низку робіт присвятив  розробці історії етнонаціональної політики Б. Чирко, який розглядав проблему розвитку єврейських шкіл у співставленні з розвитком національних навчальних закладів інших національностей республіки. Зокрема, у праці „Національні меншості на Україні в 20-30 рр."[9], вже спостерігається намагання дослідника намітити чіткі контури проблеми. Однак в  цій праці, через відсутність достатньої кількості архівних джерел не розкривається вся палітра освіти національних меншин на Україні в 1920-х - 1930-х роках, а показано лише її кількісні параметри.

П'ятий етап - 1991-2009 рр. - період після проголошення незалежності України. У цей час дослідження історії національних меншин України виходить на якісно новий рівень. Сучасний період історіографії освіти національних меншин України у 1920-і - 1930-і роки позначений якісними зрушеннями та змінами. Його головними особливостями є відречення вітчизняних науковців від марксистсько-ленінської методології і так званого партійно-класового підходу до аналізу суспільних явищ, широке використання нових, заборонених в радянські часи, історичних документів, які без прикрас показують реалії історії, прагнення дослідників переосмислити на основі сучасних уявлень про тоталітарне суспільство процес становлення і розвитку освіти нацыональних меншин в УСРР у 1920-і - 1930-ті роки. Так, у праці О. Войналович „Становлення і розвиток загальноосвітньої школи для національних меншин в Україні (1917-1938 рр.)"[3], вперше на основі нових джерел на широкому суспільному тлі розкрито проблему, введено в обіг оригінальні документи з архівів Служби безпеки України. Рафальський О.О. є автором ґрунтовної монографії історіографії національних меншин України, в дослідженні розкрито етапи накопичення історіографічних праць по національних меншинах[8].У 2006 р. Л.Д. Якубова опублікувала монографію, яка стосувалася історіографії та джерел дослідження етнічних меншин в Україні 1920-х - першої половини 1930-х років [10]. Малодослідженими, на її думку, є етнодемографічні та етносоціальні наслідки революційних перетворень 1917-1920 рр. та їх вплив на розвиток етнічних меншин, руйнівний вплив соціально-економічної політики більшовиків, соціальні та етнокультурні умови самореалізації етнічних громад у контексті політики коренізації.

Характеризуючи етапи з досліджуваної теми, слід відзначити, що у 1920-ті роки з'являються роботи, у яких висвітлюються культурно-освітня діяльність влади з питань освіти національних меншин України, але це лише поодинокі дослідження, мало досліджена діяльність окремих закладів освіти для національних меншин. У період з 1930 - 1950-х років відбуваються утиски та репресії по відношенню до науковців, а освіта національних меншин знаходилися під пильним контролем партії. З 1950-х по 1980-ті відбуваються зміни, які позначилися на дослідженнях, збільшується кількість праць з даної проблеми, аналізується мережа національних шкіл в 1920 - 1930-х років в Україні. Історіографічні дослідження 1985-1991 років проходять у контексті політики „перебудови", з'являються численні наукові роботи з досить критичною оцінкою національної політики більшовиків по відношенню до освіти національних меншин України в 1920 - 1930-ті роки. Історіографічний аналіз праць з 1991-2009-ті роки свідчить про те, що з проголошенням незалежності України, відкриттям доступу до архівних джерел наукова проблематика з досліджуваної теми значно розширилася, а процес сучасного переосмислення історії освіти національних меншин 1920 - 1930-х років в Україні охоплює найрізноманітніші аспекти, а саме історіографію національних меншин 1920-1930-х років, становлення та розвиток освіти національних меншин в Україні, але відсутнє узагальнююче дослідження із історіографії освіти національних меншин України 20 -30-х років ХХ століття від 1920-х років до сьогодення.

 Література:

•1.   Бачинський П.П. Керівництво КП(б)У процесом українізації народної освіти в 1917 - 1927 рр.: Наук. прац. з істор. КПРС.- К., 1965. - Вип. 5. - С. 50- 58

•2.   Буценко П. І. Національні меншості України / Панас Іванович Буценко // Більшовик України. - 1928. - № 12. - С. 67-73.

•3.    Войналович О. Організація шкільної освіти для національних меншин в Україні: 20-30-ті рр. - Київ-Полтава: Рідний край, 1992. - 149 с.

•4.   Грищенко М.С. Нариси з історії школи Української РСР: Монографія. - Київ, 1966. - 130 с.

•5.    Гутянський С.К. Здійснення ленінських принципів народної освіти. - К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1960. - 180 с

•6.    Лещенко Н.М. З історії становлення радянської системи народної освіти на Україні // Український історичний журнал. -  К., 1968. - №1. - С.45-50

•7.    Мац Д. На высоком подъёме (о работе среди национальных меньшинств Украины) // Революция и национальности (ежемесячный журнал ЦИК СССР и Комакадемии). - М., 1935. - №6. - С. 56-61

•8.    Рафальський О. О. Національні меншини України у ХХ столітті. Історіографічний нарис / Олег Олексійович Рафальський. - К. : Полюс, 2000. - 447 с.

•9.    Чирко Богдан Володимирович. Національні меншини в Україні (20-30 роки ХХ століття) / НАН України; Інститут національних відносин і політології. - К. : Асоціація "Україно", 1995. - 215с.

•10.  Якубова Л. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР (20-і - перша половина 30-х рр. ХХ ст.) / Лариса Якубова. - К. : Інститут історії України НАН України, 2006. - 507 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>