XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к.ю.н., Гуцу С.Ф. ДОГОВІРНІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ

К.ю.н. Гуцу С.Ф.

Національний аерокосмічний

університет ім.. М.Є.Жуковського «ХАІ»

 

ДОГОВІРНІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ

З моменту розпаду СРСР єдина обов'язкова державна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів перестала відповідати вимогам ринкової економіки та поступово втратила свою стрункість і централізованість. Питання підвищення кваліфікації працівників перейшли, більшою мірою, на локальний рівень правового регулювання та набули договірної форми. Роботодавці отримали економічну свободу, в тому числі по підбору, розстановці, використанню та навчанню персоналу. Держава в свою чергу перестала вимагати від організацій підвищувати освітній рівень працівників, розвивати їх професійно-кваліфікаційний потенціал, проводити навчання на виробництві. Внаслідок чого поступово перестали працювати гарантії реалізації працівниками права на безкоштовне підвищення кваліфікації, У сфері державних інтересів залишилися тільки питання підвищення кваліфікації державних службовців, безробітних громадян та осіб, що шукають роботу, працівників державних установ, а також працівників, чия професійна діяльність носить суспільно-значимий або небезпечний характер.
Як наслідок таких змін, багато роботодавців закрили свої навчальні центри, перестали здійснювати навчання працівників на виробництві. Вони самостійно стали визначати потребу в кадрах, їх навчанні, виходячи з цілей і завдань своєї діяльності, фінансових та матеріальних можливостей. У той же час кваліфікація стала виступати об'єктом «купівлі-продажу» на ринку праці. В умовах ринкових відносин рівень кваліфікації придбав першорядне значення дня конкурентоспроможності працівника, став бути умовою підвищення якості життя людини, а для роботодавця - одним із чинників ефективності діяльності організації [1]. В даний час в Україні діє велика кількість нормативних правових актів різного рівня і різної галузевої природи, в яких містяться норми про підвищення кваліфікації. Однак часто ці акти не узгоджуються між собою, багато в чому суперечать один одному, не містять єдиних підходів у вирішенні принципових положень, які зачіпають права та інтереси працівників та роботодавців, а також не відображають основних тенденцій ринкової економіки.

В даний час поняття «кваліфікація», яке застосовується у деяких нормативних актах України не відображає якість
виконання працівником трудової функції, тому в понятійний апарат
трудового права необхідно ввести поняття «ділові якості працівника» і
закріпити його в Трудовому кодексі. Діловими якостями пропонується вважати
сукупність професійно - кваліфікаційних і особистісних
характеристик працівника, що дозволяють якісно виконувати
обумовлену трудовим договором трудову функцію [1].  З метою об'єктивної оцінки ділових якостей працівника постає необхідність введення в трудове право поняття професійного стандарту - нормативно правового акту, що розробляється державою і встановлює з урахуванням чинного державного освітнього стандарту комплекс вимог до професійно-кваліфікаційних якостей працівників по групах посад, спеціальностей, професій.

Особливої ​​уваги заслуговує правове регулювання підвищення кваліфікації фахівців. Передбачене законом право деяких категорій працівників, наприклад, державних службовців на підвищення кваліфікації, виявилося в своєрідному правовому вакуумі, тому що не було гарантовано через використання договірних форм - трудового договору з державним службовцем або договору про підвищення кваліфікації [2].   Забезпечення високого рівня професіоналізму та компетентності корпусу державних службовців України вимагає зміни підходу до регламентації освітніх трудових відносин у цій категорії працівників. Так, за даними головного управління державної служби України у 2008 році підвищення кваліфікації здійснило 15,2% державних службовців України, у 2009р. - 11,8%, у 2010 р. -  14,4% [3].   У зв'язку з цим, пропонується  застосовувати на практиці договір про підвищення кваліфікації та визначити його як угоду між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується у визначеній сторонами організаційно-правовій формі протягом обумовленого терміну пройти навчання з метою розвитку професійно-ділових якостей для ефективного виконання трудової функції за наявною спеціальністю, професією, посадою, підтримки на необхідному рівні наявної кваліфікації або її розширення шляхом навчання суміжної професії, спеціальності з відривом, частковим відривом або без відриву від виробництва. В угоді має оговорюватися умови та строки обов'язкового відпрацювати на підприємстві роботодавця після закінчення навчання працівником протягом терміну, встановленого сторонами угоди і сумірного з понесеними витратами роботодавця на навчання, якщо навчання проводилося за рахунок коштів роботодавця; а роботодавець зобов'язується організувати навчання, створити необхідні умови для навчання, надати гарантії, компенсації, пільги і переваги, передбачені трудовим законодавством, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, зберегти або підвищити кваліфікаційний розряд (інший показник кваліфікації працівника), забезпечити використання працівника відповідно до його кваліфікації.

Література:

1. Новикова Наталья Викторовна. Правовое регулирование отношений по повышению квалификации работников в России: история и современность: история и современность: диссертация ... кандидата юридических наук: 12.00.05 Пермь, 2007, 250 с.

2. Гафаров З.С. Правовое регулирование образовательно - трудовых отношений в условиях перехода к рыночной экономике: диссертация ... кандидата юридических наук: 12.00.05 Екатеринбург, 1999, 163 с.

3. http://guds.gov.ua/control/uk/index


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>