XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к.ю.н, Кушніренко О.Г., Логачова В.В. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ

к.ю.н, доц. Кушніренко Олександр Георгійович

асп. Логачова Вікторія Вікторівна

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ

В Україні запроваджена європейська модель органу конституційної юрисдикції,    оскільки    створено   та    функціонує    окремий    орган    -

Конституційний Суд України, який вважається єдиним органом конституційної юрисдикції (місцеві органи конституційної юрисдикції не створюються). Цей Суд характеризується особливим порядком формування, особливим складом Суду, особливими вимогами, що пред'являються до суддів, особливою компетенцією, особливим законодавством, що регулює організацію та функціонування суду, а тому Конституційний Суд України не належить до жодної з гілок державної влади, передбачених ст.6 Конституції України. Він не тільки не входить до цієї системи, але й є незалежним від неї. Це можна пояснити тим, що здійснюване  Конституційним  Судом України правозастосування в процесі розгляду справ і, зокрема, прийняття рішення принципово відрізняється від того, що здійснюється судами загальної юрисдикції. Відома формула «загальний суд - це суд факту, а Конституційний Суд - суд права». Іншими словами, суд загальної юрисдикції оцінює факти на основі закону, а Конституційний Суд оцінює сам закон.

В рішенні по справі про призначення заступників голів державних адміністрацій від 24.12.1997 року Конституційний Суд України самовизначився як «орган конституційного контролю». Здійснюваний ним контроль за змістом є конституційним, а по формі - судовим. При цьому такі форми лише частково співпадають із тими, які властиві судам загальної юрисдикції.

Слід зазначити, що існування конституційних судів стало причиною використання терміну «конституційне правосуддя» («конституційна юстиція»). Враховуючи відмінності між загальною юрисдикцією (здійснення правосуддя) і конституційною юрисдикцією (здійснення судового конституційного контролю), термін «конституційне правосуддя» може лише свідчити про певну схожість форм конституційної діяльності відповідних державних органів. В обох випадках така діяльність по формі трактується як судочинство.

  В той же час нам дуже імпонує інша точка зору. У зв'язку з тим, що Конституційний Суд України не належить до жодної з трьох гілок державної влади, а також з огляду на те, що він у своєму Рішенні від 24 грудня 1997 року визначив себе як орган конституційного контролю, його умовно можна віднести до контрольно-наглядової гілки державної влади. Разом з тим, слід зауважити, що віднесення його до такої окремої гілки влади, яка до того ж не передбачена ст.6 Конституції України, є спірною точкою зору, оскільки деякі вчені відносять його до органів судової влади.

Зокрема, член-кореспондент АН України проф. Мурашин вважає, що «не випадково саме у VIII розділі Конституції України, який має назву «Правосуддя»,   констатується   здійснення   судочинства   Конституційним Судом. З цього випливає, що Конституційний Суд належить до судової системи. Його стосується і класичне розуміння суду як самостійного органу по вирішенню спорів». Як здається, ці аргументи є не зовсім переконливі, адже законодавець міг передбачити створення не Конституційного Суду, а Конституційної Ради тощо (термін «суд» міг бути взагалі відсутній). До того ж статусу Конституційного Суду нашої держави присвячений спеціальний XI розділ Конституції, в той час як органи судової влади закріплені у розділі VІІІ, і це є яскравим прикладом того, що Конституційний Суд не належить до судової гілки влади.

Слід також зауважити, що запроваджена вперше за всі роки існування Української державності конституційна юрисдикція багато в чому сприйняла основні принципи організації та функціонування, характерні для аналогічних органів західноєвропейських країн. Цьому передував тривалий пошук створення нині діючої моделі Конституційного Суду України, адже наша держава не мала власного досвіду у цій справі.

  В Україні питання утворення спеціального органу, що здійснював би контроль і нагляд за додержаннями Конституції, реально постало наприкінці 1980-х років. 27 жовтня 1989 р. Верховна Рада прийняла закон про внесення змін до чинної Конституції Української РСР, в якому передбачалося створення Комітету конституційного нагляду Української РСР (подібний однойменний комітет діяв у Союзі РСР). Конституцією передбачалося, що цей комітет обирався Верховною Радою строком на 10 років з-поміж спеціалістів у галузі політики і права у складі голови, заступника голови і 7 членів Комітету. Він мав стати органом конституційного нагляду за відповідністю законів та інших правових актів Основного Закону Української РСР. Цей комітет за дорученням Верховної Ради або з власної ініціативи мав надавати Верховній Раді висновки про відповідність Конституції проектів законів, здійснювати нагляд за відповідністю Конституції УРСР законів, постанов і розпорядженнь Ради Міністрів УРСР, актів місцевих рад народних депутатів, інших державних органів і   громадських організацій. При виявленні суперечностей акта або його окремих положень Конституції чи законам України комітет мав надсилати органові, який видав акт, свій висновок для їх усунення. З прийняттям висновку виконання акта або його окремих положень, що суперечили Конституції чи законам, зупинялось. Комітетові також надавалося право звернутися з поданням до Верховної Ради або Ради Міністрів про скасування актів підзвітних їм органів, а також службових осіб, що суперечили Конституції чи закону. Сам Комітет повноваженнями скасовувати такі акти не наділявся. Він також не мав права офіційного тлумачення Конституції чи законів України. На практиці ці конституційні положення, в тому числі і утворення такого Комітету, не були реалізовані, головним чином через малу ефективність існуючого тоді Комітету конституційного нагляду СРСР.

  Практична реалізація ідеї утворення Конституційного Суду України вперше була здійснена шляхом внесення змін та доповнень до Конституції УРСР 1978 р. Передбачалося утворення Конституційного Суду у складі 25 чоловік. Сам Суд не одержав ряд властивих йому повноважень, а тому право відміни актів відповідних органів мав і український парламент, і його голова, і уряд. Сам же Конституційний Суд отримав право законодавчої ініціативи, що було і є неприродним з огляду призначення цього органу.

Більш повно повноваження і структура Конституційного Суду визначені Законом   від   3   червня   1992   р.   «Про  Конституційний   Суд  України». Відповідно до нього суд визначався як незалежний орган у системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції, охорону конституційних прав і свобод особи. Він мав здійснювати свої повноваження шляхом розгляду в судовому засіданні відповідних справ, а також давати висновки з питань, передбачених Конституцією і Законом «Про Конституційний Суд України», який, до речі, не регулював у повному обсязі процедурних питань здійснення судочинства.

  Склад Конституційного Суду передбачався у кількості 15 суддів, у тому числі Голова і два його заступники, які повинні бути обиратися Верховною Радою в індивідуальному порядку, шляхом таємного голосування строком на 10 років.   Пропозиції  щодо  персонального  складу  суддів  мали  надаватися Головою Верховної Ради України і Президентом України у рівній кількості. Вони ж і погоджували кандидатуру Голови Конституційного Суду. Кандидатури суддів мали попередньо обговорюватися на засіданнях постійних комісій Верховної Ради України. Регламентувалися також процедурні та інші питання діяльності Суду, зокрема, незалежності, недоторканості суддів тощо.

Про порядок утворення і компетенцію Конституційного Суду йшлося також у конституційному договорі, укладеному між Верховною Радою і Президентом України 8 червня 1995 р.

Незважаючи на те, що в Україні були створені достатні законодавчі передумови для формування Конституційного Суду, надання йому статусу самостійного органу конституційної юрисдикції, а також проведення неодноразового голосування щодо обрання заступників голови та членів суду Конституційний Суд тривалий час не вдалося сформувати. І лише після прийняття нової Конституції України і Закону «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., перші 16 суддів Конституційного Суду України 18 жовтня того ж року склали присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України. Цей день і став початком діяльності Конституційного Суду України. 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>