XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Литвин Ю. О. СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЛОБІЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ

Литвин Юлія Олексіївна

студентка Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЛОБІЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ

Лобізм (від англ. lobby - кулуари) - дії державних, законодавчих, виконавчих органів, компаній, організацій, груп і окремих осіб, спрямовані на підтримку окремих галузей економіки, регіонів, компаній, фірм, груп осіб, окремих особистостей, продиктовані не об'єктивною необхідністю, а власним інтересом, матеріальною вигодою тощо [1].

За кордоном лобізм-діяльність, що чітко регулюється законами. Це цілі системи контор і агенств великих монополій при органах влади. Їх робота-відстоювати інтереси приватних компаній в законодавчій сфері. Більше того, в багатьох країнах під контролем законодавства знаходяться навіть фінансові прибутки лобістів. Так, наприклад, у Великобританії річний оборот лобістських об'єднань перевищує 500млн. фунтів стерлінгів. В країнах ЄС тільки офіційно зареєстровано понад 13 тисяч лобістів [2]. При цьому 40% лобістів (5 тисяч) працюють в Європейському парламенті-на кожного депутата приходиться сім лобістів [8].

Суб'єктами лобістської діяльності є фізичні і юридичні особи. В США - це  фізичні і юридичні особи, в ФРН - лише  юридичні особи, в багатьох країнах - лише  фізичні особи, що діють «від імені і в інтересах конкретних клієнтів» (наприклад, Росія). Серед реальних лобістів можна виділити наступні групи: політичні, соціальні, економічні, регіональні та іноземні. Політичні лобісти-це насамперед фінансово-економічні і соціальні групи, які досягають необхідного впливу за допомогою участі в політичній боротьбі та передвиборчих кампаніях. До соціальних лобістів в першу чергу належать профспілки. Для  економічних лобістів найбільш діючими важелями тиску на процеси прийняття державних рішень є економічні заходи. До цієї категорії відносяться фінансово-промислові групи, корпорації та галузеві компанії, що мають експортно-імпортну структуру, що є абсолютним монополістом в своєму секторі збуту продукції; власну фінансово-банківську структуру; ЗМІ; представників у верхніх виконавчих ешелонах влади; представників в парламенті чи в політичних рухах. Регіональні лобісти намагаються одержати певні пільги чи переваги для своїх територій. Іноземні лобісти-це впливові закордонні «групи тиску», національні общини. Так, в США вагоме місце в політичній структурі країни займають єврейське, польське, арабське лобі [3].

Існує три основних предмета, які лобіюються в органах влади: ресурс (коли застосовуються дії для того, щоб одержати в свою користь суспільний ресурс), проблема (щоб вирішити проблемну ситуацію), позиція (щоб одержати деякий статус, зайняти монопольну позицію). До об'єктів лобістської діяльності відносяться органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Ступінь впливу лобістів на органи державної влади залежить від правових норм і політичної практики, що склалася у країні [4].

В світовій практиці поширені наступні технології організації лобістської діяльності: 1. виступи в профільних комітетах законодавчого органу (в роботі комітетів допускається участь як депутатів, так і зацікавлених лобістів та експертів); 2. робота над законопроектами і винесення їх на розсуд парламенту (дана технологія лобіювання можлива у вигляді «проштовхування» певного законопроекта чи окремих поправок до нього); 3. організація пропагандистських кампаній в ЗМІ з приводу рішень, що готуються, чи вже прийнятих; 4. проведення науково-практичних конференцій з участю представників законодавчої і виконавчої влади; 5. організація урочистих зустрічей і прийомів для повноважних представників законодавчої та виконавчої влади; 6. психологічний вплив на депутатів та представників виконавчої влади (дзвінки, листи, телеграми на їхню адрес, особисті візити впливових діячів та місцевих виборців); 7. підкуп посадових осіб; 8. мітинги та бастування, які найбільш характерні для профспілок, що відстоюють соціально-економічні інтереси працівників своєї галузі (grass-roots, тобто використання великих мас людей для створення ілюзії масової підтримки певних вимог); 9. особисті зв'язки, чи «коридорний лобізм», який реалізується шляхом особистих, дружніх контактів і візитів до державних діячів; 10. інтернет технології (електронні чутки, злив компромату тощо) [5]. 

Ціна лобістських технологій визначається рівнем лобіювання: одна справа органи місцевої влади, і зовсім інша-вищий законодавчий орган. Найдорожчим проектом у лобістів будь-якої країни вважається її бюджет. Вони можуть вирішити питання про виділення галузям і регіонам сотні мільйонів гривень. Крім того, в бюджетних строках можна вміло приховати інтерес конкретних великих структур. Найдешевшою лобістською послугою вважається депутатський запит, причому для цього необов`язково виходити на депутата, достатньо його помічника. Запит в держорган може коштувати $1-1,5 тис. Для того щоб запит розпочав дію, може стати необхідним особисте втручання депутата, наприклад, дзвінок (а це, звісно, коштуватиме дорожче). Відповідно враховується і ціна питання. Якщо це загальнополітичний конфлікт, послуги обійдуться дорожче, оскільки депутат ризикує бути звинуваченим в лобізмі [6].  

На наступній сходинці знаходиться парламентський запит, який приймається на рівні пленарного засідання.  Ще вищою буде ціна за внесення поправок до законів, а проштовхування важливих законопроектів може коштувати від $50 тисяч до $300 тисяч.  Найвища цінова сходинка - адміністрація глави держави. Тут основна ставка робиться на делікатність політичної гри лобіста [7].

На сучасному етапі, не дивлячись на необхідність скорочувати витрати, більшість компаній-лобістів вирішили не економити на своїх інтересах. Більше того, лобіювання перетворилося на питання виживання бізнесу. Корпоративні витрати на лобіювання б'ють рекорди. За даними Сеnter for Responsive Politics, американські компанії в 2009 році витратили $3, 47 млрд., що є історичним рекордом і на 5% більше, ніж у 2008 році. Головними сферами лобіювання в США є охорона здоров'я, фінансова реформа, закон про зміну клімату і проблеми зайнятості [8].

На даний момент  небагато країн яким-небудь чином регулюють цей, по суті, ринок бізнес-інтересів. За даними ОЕСР, обов'язкову реєстрацію лобі повинні проходити лише в Канаді, США та ЄС (в жодній державі ЄС-15 обов'язкового реєстру лобістів на національному рівні не існує) [8].

Отже, економічна сутність підприємницького лобізму полягає у тому, що він заповнює «розриви» між економічним базисом і нормативно-регулюючою надбудовою.

Література:

•1.       http://info.srochno.ua/ukr/professions/ekonomika/47108/

•2.       Автономов А. С. Лоббизм и политические партии // Представительная власть: мониторинг, анализ, информация. 1995. № 3. С. 69-75.

•3.       Куме К. Лоббизм и его регулирование: советы британского эксперта // Бизнес и политика. 1994. № 1. С.34-39.

•4.       Hrebenar R.J. Interest Group Politics in America. N.Y., 1997, P.273.

•5.       Бятец M.В. Лоббизм в правотворческой деятельности// Правоведение, № 1 5.01.1998.

•6.       http://www.stratagema.org/lobbizm.php?nws=10851438839772354655

•7.       Гришина Т., Голикова Л. Ходоки на гонораре//  "Коммерсант Деньги" 17.09.2002.

•8.       www.investgazeta.net


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>