Літвінова О.І. ТВОРЧІСТЬ ЯК ЗАСІБ КОНСТРУЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЙСНОСТІ: ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА

студентка факультету соціології і права, Літвінова О. І.

Національний технічний університет України «КПІ»

м. Київ                                                 

ТВОРЧІСТЬ ЯК ЗАСІБ КОНСТРУЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЙСНОСТІ: ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА

Серед головних цінностей людського буття феномен творчості займає одне з провідних місць, оскільки кожній людині притаманний постійний пошук ідеального, прекрасного, постійне прагнення до морального, естетичного абсолюту.

Творчість виступає духовно-соціальним феноменом, у якому соціальне підпорядковане духовному. Однак творчість не є незмінною ланкою життя суспільства. Вона постійно видозмінюється, створює нові цінності матеріальної та духовної культури, відображає світосприйняття тих чи інших соціальних груп, впливаючи на громадську свідомість.

Ознаками творчості є: свідоме створен­ня принципово нових цінностей, орієнтація на досягнення соціально значущих результатів. У ній наявні розум і проста дія або праця, гра, інші прояви якостей людини. Проте, на відміну від них, творчість містить у собі також інші еле­менти. Особливу роль у ній відіграє стихійне, несвідоме на­чало: творчий порив, натхнення, осяяння та ін., про що неодноразово говорили вчені, поети, художники, мислителі [2, ст.85].

Прогрес суспільства не можливий без накопичення  цінностей культури. Індивід, вступаючи в соціальні відносини, використовує вже існуючі духовні цінності, прийняті в суспільстві, а також в процесі продуктивної діяльності створює нову систему соціально-значимих цінностей  та орієнтацій. Створені цінності формують предметне поле культури і можуть виступати в подальшому об'єктивними умовами індивідуальної і суспільної творчої діяльності.

Соціальна творчість націлена на  створення нових суспільних відносин. Вона нерозривно пов'язана з утвердженням ідеї суспільного прогресу. Можна навіть стверджувати, що прогрес є однією з функцій соціальної творчості. Основна суперечність в соціальній творчості полягає в тому, що без прогнозування тенденцій розвитку суспільства і побудови ідеального проекту майбутнього, а також, власне,  активності  самої людини вона неможлива.

Пізнаючи безкінечну багатоманітність світу речей та явищ, їхніх взаємозв'язків, людина розширює межі своєї діяльності, яка набуває нині космічного характеру. Ці процеси визнача­ють певною мірою різновиди творчої діяльності серед яких постає історична творчість, тобто уміння свідо­мо творити свою історію, забезпечувати нові умо­ви та форми свого життя [1, ст.62].

 В історичному контексті завжди існувала спроба знайти шляхи побудови ідеального суспільства, де конструктивним засобом виступала творча діяльність. Так, в епоху Античності її пов'язували з процесами космогенезу як творчого цілеспрямування. В середньовічній філософії творчість розглядалась крізь призму божественної присутності. Епоха Відродження і Нового часу розглядала творчість, як спостерігальну діяльність людини. В Німецькій класичній філософії творчість розглядалась в комітивному аспекті, так у Канта     творчість - це  продуктивна здібність уяви, у Шеллінга сфера з'єднання творчої особистості з Богом. Німецька класична філософія відводила значну роль людській діяльності в процесі пізнання світу, але сама діяльність розглядалась лише як абстрактно-духовна активність свідомості. Ідеалістична філософія  визначала лише теоретичну, духовну діяльність, людина не розглядалась як творець соціальної дійсності.

І лише в марксизмі, а потім в радянській філософії проблема творчості була визначена як проблема діалектичного саморозвитку суб'єкта, Важливим різновидом творчої діяльності стало вміння бути творцем самого себе і свого життя, тобто вміння розвивати свої здібності, реалізовувати свої потенції, знахо­дити свій шлях у житті, залишатися самим собою за будь-яких обставин.

Марксизм в процесі творчої діяльності наполягає на участі всіх духовних сил людини, в тому числі відображення. Можливості для реалізації творчого синтезу залежать від характеру суспільних відносин. Переборюючи відчуження праці та людських здібностей, існуючих в суспільстві, що базується на приватній власності, створює умови для розвитку всіх видів творчості і розвитку творчих здібностей у кожної особистості.

В процесі творчості не лише виникають нові предмети, але й відбувається розвиток здібностей людини, вона перетворює не лише зовнішнє середовище, а й саму себе.

В сучасну епоху бурхливого розвитку науки і техніки, перетворення суспільних відносин особливо актуальними постають питання навчання творчості, виховання творчих особистостей. Створюються спеціальні методики розв'язку творчих задач, активізації творчого потенціалу людини, виникають відповідні учбові заклади. Перехід на форми і методи навчання, що сприяють розвиткові творчої самостійності індивіда - одна із головних задач будь-якого суспільства.

Створення нової соціальної, економічної, політичної і ідеологічної площини певною мірою залежить від творчо-синтезуючої діяльності, як з однієї сторони - інтелектуального феномену, а з іншої - екзистенціального феномену. Ця реальність є залежною від поєднання принципу гуманізму, соціальної свободи і здорової критики, що і стане стійким фундаментом для сучасної філософії в новітньому глобалізованому суспільстві.

 Творчі здібності індивіда необмежені і невичерпні. Сьогодення все з більшим інтересом потребує нової творчо-активної дійсності, як необхідного інструмента професійного і буденного існування.

Нині актуальною є проблема активного розвитку творчого, інтелектуального потенціалу кожної особи і суспільства в цілому. В вирішенні цього завдання провідна роль повинна належить освіті і вихованню.

Література

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. - К., Генеза, 1996,- 368с.

2.  Библер В.С. Мышление как творчество. - М., Политиздат, 1975, - 499с.