Луговий Б.В. РОЗВИТОК СКОТАРСТВА У ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕННЯХ КИЇВСЬКОЇ ТА ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЙ

Луговий Б.В.
Відокремлений структурний підрозділ Національного аграрного університету “Бережанський агротехнічний інститут”

Скотарство було одним із основних видів господарської діяльності у військових поселеннях. Цей аспект розвитку поселенського господарства висвітлюється в сучасній літературі в контексті загальної характеристики економіки військового поселення у Київській та Подільській губерніях. Відомості з цього приводу можна відшукати у працях К.М. Ячменіхіна [1] та у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві.
З початком утворення військово-поселенської системи в господарствах досліджуваного регіону не було потрібної кількості робочої та продуктивної худоби. Вище керівництво намагалось виправити дану ситуацію. Однак це не завжди вдавалося. Загалом показник кількості худоби на одне господарство по всьому військовому поселенню даної території був найнижчим, у порівнянні з іншими поселеннями. Він становив 0,65 голів на ревізійну душу. В інших округах дана ситуація була набагато кращою. Такий показник у Новоросійському військовому поселенню становив – 1,45 голів [1 с. 250].
Для покращення породи військово-поселенських коней в кожен округ були завезені жеребці бітюгської породи. Ця порода славилася своєю тягловою силою, спокійністю та здатністю переносити труднощі при помірному кормі. Ціна на коней встановлювалася від 50 до 85 руб. сріблом за кожного. Вік жеребців повинен був становити від 4 до 6 років [2 с. 374]. Згідно правил, в кожну волость мали завезти таку кількість жеребців, щоб співвідношення останніх та кобил було 1 до 25. Так загалом було доставлено 58 коней: в 1 й округ – 9, 2-й округ – 13, 3-й округ – 12, 4-й округ – 13, 5-й округ – 9, а у відокремлену волость – 2 жеребців. Це робилося за рахунок коштів позичкового військово-поселенського грошового капіталу [3 с. 33]. Для догляду та утримання жеребців в кожній волості вибиралося трьох доглядачів, а їм допомагали по черзі декілька негосподарів. Цей процес знаходився під контролем начальників волостей і окружних командирів.
До 1840 року на покращення породи працював кінський завод у 2 му окрузі. Його поголів’я складалося із 9 жеребців, 71 кобили і 121 лошака. Він був ліквідований, а придатні коні переведені в округи Новоросійського військового поселення [4 с. 127]. Якщо порівняти показники поголів’я коней з іншими округами кавалерії, то вони були досить високими. Це пояснюється тим, що коні використовувалися як основна тяглова сила в даному краї.
Схожа ситуація була із розведенням великої рогатої худоби. На початок створення військового поселення господарі були надзвичайно мало забезпечені худобою. У зв’язку із цим у 1840-1841 рр. було закуплено 7 тис. волів на суму 420 тис. руб асигнаціями. Але повної забезпеченості худобою так і не було досягнуто [1 с. 253]. Для покращення породи ВРХ в кожному окрузі утримувалися спільні бугаї кращої української породи. Так, в 1-му окрузі було 5, в 2-му окрузі – 11, 3-му окрузі – 7, 4-му окрузі – 7, 5 му окрузі – 4 і у відокремленій волості 4 бугаї. Всього разом – 38 бугаїв [3 с. 33]. Теж в кожному окрузі був створений воловий парк, в якому знаходилося по 100 пар волів. А у відокремленій волості 1 округу – 30 пар. Вони використовувалися для перевезення будівельних матеріалів. Утримання худоби вимагало великої кількості кормів на осінньо-зимовий період. Однак недостатня кількість фуражу та використання худоби у різноманітних громадських роботах призводило до гибелі тварин [3 с. 37].
Кількісний склад худоби поселян на 1856 р.

Як бачимо, згідно даної таблиці за 19 років існування військових поселень в Київській та Подільській губерніях поголів’я худоби значно зросло. Так, в 1 окрузі коефіцієнт приросту становить 1,42 рази, в 2 окрузі – 2,9 рази, в 3 окрузі – 2,5 рази, 4 окрузі – 1,24 рази, 5 окрузі – 12,8 рази, а у відокремленій волості – 1,99 рази. Загалом цей показник по всіх округах становить 2, 16 рази.
Всередньому на один населений пункт припадало коней – 85, волів – 317, продуктивної худоби – 361, овець – 1006, робочої худоби – 403 штук. Дане середньостатистичне господарство за своїми показниками відноситься до господарств середнього рівня розвитку. Результати підтверджують твердження про те, що в кожному із регіональних військових поселень спостерігалась тенденція до забезпечення господарства засобами виробництва в максимально можливій кількості, виходячи із стану ресурсів регіону. Саме ці основні умови забезпечували рентабельність всієї військової системи поселенської організації.
Література:
1. Ячменихин К.М. Армия и реформы: военные поселения в политике российского самодержавия. – Чернигов: Сіверянська думка, 2006. – 444 с.
2. Высочайше утвержденные правила о способе улучшения породы собственных лошадей военных поселян в округах военного поселения кавалерии // Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе (далі ПСЗ РИ. ІІ). – С.Пб., 1851. – Т. ХХV. – Отделение первое. – 1850. – № 24069. – С. 373-375.
3. Центральний державний історичний архів України у м. Київ. – КМФ 12. – Оп. 1. – Спр. 111. Статистическое описание пяти округов Киевского и Подольского военных поселений. – 1856 г. – Арк. 44 к.
4. Высочайше утвержденное предположение об устройстве округов военного поселения Киевской и Подольской губерний // ПСЗ РИ. ІІ. – С.Пб., 1841. – Т. ХV. – Отделение первое. – 1840. – № 13244. – С. 119 129.

Залиште коментар!