XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Лукьяненко Д.В. ІМПРЕСІОНІСТИЧНА ДОМІНАНТА ОБРАЗУ Г. СКОВОРОДИ У ПОВІСТІ М. ІВЧЕНКА «НАПОЄНІ ДНІ»

Лукьяненко Дарія В'ячеславівна

Аспірантка першого року навчання

Житомирського державного університету ім. І.Я. Франка

ІМПРЕСІОНІСТИЧНА ДОМІНАНТА ОБРАЗУ Г. СКОВОРОДИ У ПОВІСТІ М. ІВЧЕНКА «НАПОЄНІ ДНІ»

Упродовж ХХ ст. образ першого українського філософа Григорія Сковороди створювався багатьма письменниками й поетами. Серед них - Михайло Івченко, письменник лірико-психологічного, імпресіоністичного стильового напряму, твори якого понад 60 рокіу перебували під забороною.

У зв'язку з цим на сьогодні маємо невелику кількість літературно-критичних матеріалів з даної теми, в яких, до того ж, повість „Напоєні дні" оминається увагою або згадується принагідно (В.Агєєва [1], О.С.Філатова [4], В.О.Шевчук [5]). Отже, актуальність обраної теми зумовлена, по-перше, її малодослідженістю в сучасному літературознавстві й, по-друге, з огляду на унікальне авторське освоєння образу людини Бароко (Сковороди) із її специфічним типом світобачення в імпресіоністичний манері письма.

Маємо за мету - простежити імпресіоністичну домінанту образу мандрівного філософа у поєднанні із засобами текстотворення барокової поетики за твором М.Івченка.

Звернення до постаті Григорія Сковороди та його філософії для письменника-імпресіоніста Михайла Івченка у повісті „Напоєні дні", 1924 р. (перша назва „В тенетах далечини") було внутрішньою потребою, оскільки спільною тенденцією творчості обох митців є пошук гармонії, - душевної і світової. 

Автор створює образ Г. Сковороди цілком в імпресіоністичній манері. Життєвий шлях мандрівника, природної людини, він намагається вивести за межі бурси, колегії, й тому виписує на фоні природи, багатої на кольори, на миттєві враження, що відбивають стан душі Сковороди, в якій нудьга перемежовується із радістю (перші зустрічі із дочкою майора Марійкою). Чуттєвість піднімається над хронологічною послідовністю подій, основою для яких Івченко, до того ж, переважно використовує народні легенди про Григорія Варсаву.

Епіграфом до повісті „Напоєні дні" М.Івченко обрав 19-ту пісню „Саду божественних пісень" Сковороди, „Ах ти нудьго, проклята! О докучлива печаль". Саме ці рядки й визначають головний мотив твору - відчуття своєї дисгармонійності з середовищем. І хоча на вустах Сковороди часто помічаємо усмішку, це скоріше іронічний посміх над людьми, що не можуть „власну натуру добре загнуздати" [2, с. 336].

Слушно інтерпретує епіграф Н. Пелешенко, вважаючи його мотивом туги „філософа-богослова за істиною, як нудьгу високодуховної особистості від перебування у меркантильному середовищі" [3, с. 62]. Йдеться про підсвідому печаль самотнього чоловіка, позбавленого простого людського щастя (хоча й свідомо відкинутого) як духовну потребу людини-пілігрима.

Відповідно, мотивові смутку підпорядковано імпресіоністичну канву повісті, а саме: образи сну, тіні, поверхні води, що поблискує свічадом, сонця, яке заходить за обрій, слуховий образ церковного співу, подзвону, що закликає на службу Божу, сумних мелодій лірника й тужливої пісні сопілки Сковороди.

М.Івченко акцентує, що філософ постійно прагне здолати нудьгу, адже „... навколо усюди розсіяний світ вічності, її творчий дух!" [2, с. 334].

Гармонія ж можлива, на думку філософа, лише за умови пізнання своєї натури, виконання нею своєї ролі у цьому світі. Необхідно лише віднайти єдино правильну стежку, якою людина йтиме все своє життя: „Треба тільки спромогтись і знайти відміряну нам зарані стежку, потрібне зробити не важким, а важке не потрібним" [2, с. 315]. Зауважимо, що Івченків Сковорода, як і більшість персонажів його ранньої творчості, не є активним перетворювачем дійсності, його найбільше займає психологічна дійсність, зорієнтована на спостереження подій і почуттів [4, с. 64].

Таку ремінісценцію з 28-ї пісні „Саду божественних пісень" М.Івченко увиразнює введенням антиподу Сковороди. Ним, на думку автора, є просвітник Жан-Жак Руссо, який лише на словах дотримується принципу „бути вільним, як вільним створила вас Натура". Письменник підкреслює, що Руссо водночас має „на гладкім череві товстий ланцюжок з годинника, і на ньому теліпаються якісь грубі, важкі цяцьки" [2, с. 316]. Так автор увиразнює образ Сковороди, адже сам цілком поділяє Сковородинівське розуміння марності та ілюзорності життя людини. Тому постійно й повертає свого героя на лоно природи, де кожне її творіння має свою душу. У даному випадку душа природи є метафорою натури людини, її душі. Кожен „клаптик душі", що „породжує туманності", вдивляючись в які, слід розгледіти „початок величезної путі, що знову призведе в первісне лоно, на перси вічності", "тоді стане велика світова гармонія" [2, с. 328].

Отже, в осягненні „пісні вічності" й полягає, за Сковородою й за Івченком, зміст життя. Бо це є найбільша радість для духовно чистої, природної людини.

Так, ми можемо окреслити своєрідне коло, у яке замикаються принципи, що ними керувався Сковорода: вічність - душа, дух - рух, творчість - гармонія. У центрі цього кола - Природа як натура людини й, водночас як „безнастанно мінливі краєвиди". Тож невипадково такий принциповий персонаж усвідомлює свою несхожість на інших людей й через це не вписується в оточення, що спричиняє, в певній мірі, його душевний дискомфорт. Разом з тим порятунком для Сковороди стає втеча на лоно природи, такої ж мінливої, як і він сам, а тому і близької для нього.

Варто звернути увагу на асоціювання життя Г. Сковороди із «життям» комети, що врешті розсипається на дрібні шматочки, даючи нове життя новому сонцю, яке світитиме новим поколінням.

Цілком погоджуємося з Івченком, що перехід комети у „туманність" є продовженням його попередніх думок про вічність. Разом з тим відсутність визначеності у житті, певної мети у філософа згадується Івченком неодноразово. Гадаємо, такі висловлювання є відбиттям філософських проблем та естетичних смаків епохи письменника або ж власної невизначеності у житті, про що можемо судити, виходячи з його біографії (постійні переїзди, зміни місця роботи).

Окрім того, таку асоціацію можемо розцінювати як ще один елемент барокової поетики, а саме: символіки (образного трактування вислову чи певної історії) або емблематики (картинки із символічним значенням) [6, с. 69].

В цілому ж можемо засвідчити вдалу спробу імпресіоніста Михайла Івченка осягнути феномен „людського буття у зв'язках з вічністю" [2, с. 13] та дослідити шляхи досягнення гармонії душі із середовищем на прикладі життєвої концепції Григорія Сковороди.

Насамкінець слід зазначити, що межі даного дослідження можна розширити до більш чіткого структурування рис бароко й імпресіонізму в повісті „Напоєні дні" та до аналізу їх переплетення як однієї з особливостей модерного письма.

Література:

1. Агєєва В. Українська імпресіоністична проза. - К., 1994. - 315с.

2. Івченко М.Є. Робітні сили: Новели, оповідання, повісті, роман / Упоряд. і текстол. підгот. Творів С.А. Гальченка, В.О. Мельника; Передм. В.О. Мельника; прим. С.А.Гальченка. - К.: Дніпро, 1990. - 823с.

3. Пелешенко Н. Рецепція творчості Г.Сковороди в українській літературі 1920-1940-х років // Наукові записки. Т.17. Філологія. - К., 1999. - С.61-67.

4. Філатова О. Єдиний порятунок, вічний спільник - природа (Рання новелістика Михайла Івченка) // Слово і час. - 1999. - №9. - С.64-68.

5. Шевчук В. Михайло Івченко та його твори // УМЛШ. - 1988. - №7. - С.3-9.   6. Шевчук В.О. Байка в літературі українського бароко // Муза Роксоланська: Укр.літ. XVI - XVIII століть.: У 2кн. - Кн.2: Розвинене бароко. Пізнє бароко. - К.: Либідь, 2005. - С. 62-75.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>