XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Марчук Г.І. САТИРИЧНИЙ ДИСКУРС В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ (кінець ХІХ– початок ХХ ст.)

доцент кафедри української літератури Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Марчук Ганна Іванівна

САТИРИЧНИЙ ДИСКУРС В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ  (кінець ХІХ- початок ХХ ст.)

На рубежі ХІХ-ХХ ст. в українській літературі переважали жанри малої сатиричної форми - оповідання, новела, памфлет, пародія, епіграма та ін.   В одночасі  з успішним і багато в чому новаторським розвитком малих прозових форм у сатирі й гуморі українська проза опановувала і такою формою сатиричного узагальнення, як сатирико-гумористична повість або епічна повість з більш чи менш виявленими елементами комічного. До таких належали повісті Михайла Павлика "Пропащий чоловік" (1880),  "Перекинчики" (1897) Євгенії Ярошинської (1868-1904), "Залісся" (1897) Осипа Маковея, сатирична повість "Забобон" (1911) Леся Мартовича. Твори, обрані для дослідження, складають, на нашу думку, жанрово-стильовий і тематичний  комплекс гумористичної прози середнього обсягу ХІХ - початку ХХ ст. Всі вони дуже добре знали життя, побут, правове й матеріальне становище сільського духовенства Галичини і Буковини і  найшвидше усвідомили, що українська православна церква зробилась наймогутнішою опорою царя-імператора, фарисейськи оголошеного главою православної церкви.

Говорячи про гумор та сатиру в українській літературі XIX століття, слід зазначити, що література цього періоду мала переважно політичне або ж антиклерикальне забарвлення й не відзначалася великою кількістю гумористичних творів. Серед характерних рис української гумористичної прози кінця XIX століття Ф.Білецький називає: вульгаризацію мови, використання лайливої лексики як засіб досягнення комізму; засоби народного гумору; автори використовують образи героїв-селян (з усім набором негативних та позитивних рис народних героїв); відсутність психологізму, схематичність сюжету [1,77]. Також відсутність сміхових аспектів міської культури спричинило існування української гумористичної прози у формі різноманітних видів політичних казок, сатиричних указів, документів тощо.

Наприкінці XIX століття відбуваються перші зміни у ставленні до комічного, і зокрема, до іронічного в українській літературі. Слід зазначити, що наприкінці XIX - на початку XX століття важливим є соціально-політичний аспект комічного. Саме в цей період починається переосмислення національного питання і відхід провідних письменників доби від просвітницьких ідей.

Розглядаючи комічне в українській літературі цього періоду, можна виділити три основних аспекти комічного. Це сміх над «українством», тобто самоіронія, сміх над власною недолугістю та слабкістю,  соціально-політичний сміх, сміх над інтелігентом, над тим новим прошарком, який починає з'являтися серед українців.

Сатирична повість, будучи за генетикою оповідним жанром, у галузі поетики здійснює функцію повчальності через два головних фактори - спосіб побудування наративу (як пряме втілення дидактичності) та еволюцію сюжетотворення, що сполучає дидактичних та гедоністичний ефекти художнього тексту. Тож емоційність як складова поняття художності твору аналізовується як еволюція естетичних домінант авторського задуму, асоціативне мислення знайде відображення через розгляд аспектів тропіки, а грані творчої уяви в композиції будуть інтерпретовані як розвиток сюжетоскладання.

Відпрацьовуючи мовно-художній бік тексту сатиричної прози, письменники зазначеного періоду зробили значний внесок у досягнення поетикальної майстерності, дидактичної поліфункціональності композиційних засобів. Використання метафоричної антитези для морально-етичної характеристики персонажів спричинилось до класичного формування способу оповіді від 3-ої особи.

Поетика цього періоду відзначається вдосконаленням методів оповіді, запозичених із українського епічного фольклору, побудуванням діалогічного та монологічного мовлення. Охоплюючи широкі картини національного буття, відтворюючи його з народної точки зору, в дусі модерного мислення, українська сатирична проза досліджуваного періоду становить собою художнє відтворення важливого історичного моменту на зламі двох століть.

Література:

•1. Білецький Ф. Українська сатира кінця XIX - початку XX ст. - Дніпропетровськ.:Видавництво Дніпропетровського державного університета,  1973 - С.72.

•2. Пропп В. Проблемы комизма и смеха. - М.: Искусство, 1976. - С. 30 .


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>