XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Мар’євська М.Ю. РОЛЬ РЕГІОНАЛЬНИХ АГРОНОМІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В МОДЕРНІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА В РОКИ СТОЛИПІНСЬКИХ РЕФОРМ (НА ПРИКЛАДІ ПОЛТАВЩИНИ)

Мар'євська М.Ю.

Здобувач кафедри грошового обігу і кредиту Полтавського університету економіки і торгівлі

Місце роботи: старший лаборант кафедри менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності  Полтавського університету економіки і торгівлі

 РОЛЬ РЕГІОНАЛЬНИХ АГРОНОМІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В МОДЕРНІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА В РОКИ СТОЛИПІНСЬКИХ РЕФОРМ (НА ПРИКЛАДІ ПОЛТАВЩИНИ) 

Розкрито форми і зміст діяльності Полтавської агрономічної організації в роки столипінської аграрної реформи. З'ясовано вплив основних заходів які здійснювали державні й земські агрономи по модернізації сільськогосподарського виробництва загалом і господарствах дрібних товаровиробників зокрема. Обґрунтовано висновок про те, що дрібнотоварне виробництво, яке уособлювали селянсько-козацькі господарства, було конкурентоздатним на ринку товарів і послуг.

Розкрито форми і зміст діяльності Полтавської агрономічної організації в роки столипінської аграрної реформи. З'ясовано вплив основних заходів які здійснювали державні й земські агрономи по модернізації сільськогосподарського виробництва загалом і господарствах дрібних товаровиробників зокрема. Обґрунтовано висновок про те, що дрібнотоварне виробництво, яке уособлювали селянсько-козацькі господарства, було конкурентоздатним на ринку товарів і послуг.Ключові слова: Полтавщина, агрономічна організація, інтенсифікація, модернізація, рослинництво і тваринництво.

Marievska M.U.

Activity of the Poltava province on agronomic efficiency of peasant and Cossack farms of the region in 1910-1917 years

Solved the forms and contents of Poltava agronomic organization during the Stolypin agrarian reform. The influence of the main measures are implemented, government and provincial agronomists to modernize agricultural production and farms generally smaller producers in particular. Reasonably conclude that due to the modernization, small-scale production, which symbolized the peasant-Cossack economy, was competitive in the market of goods and services.

Keywords: Poltava, agronomic organization, intensification, modernization of  crop and livestock.

Постановка проблеми. Вивчення умов життєдіяльності індивідуальних селянських (фермерських) господарств епохи вільного підприємництва (1861 - 1917 рр.) викликає неабиякий інтерес у зв'язку із ринковою трансформацією аграрних відносин в сучасній Україні. Селянські (фермерські) господарства, які після 1991 р. почали виникати в нашій державі, переборюють численні труднощі на шляху до ефективного господарювання. Окрім таких відомих сільськогосподарським товаровиробникам проблем, як оподаткування, система кредитів та збуту продукції рослинництва і тваринництва, звичайним явищем є відсутність безпосередньої допомоги технологічного характеру, а саме: ознайомлення із новітніми способами забезпечення високої урожайності полів і відповідної продуктивності тваринницької галузі. Саме на цих аспектах аграрного сектору зосереджувала основну свою увагу Полтавська губернська агрономічна організація в роки столипінських реформ.

Аналіз основних досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання проблеми. В існуючій історико-економічній літературі питання агрономічної допомоги сільськогосподарським товаровиробникам Полтавщини, включаючи і селянсько-козацькі господарства, висвітлено лише побіжно, у зв'язку із тими чи іншими проблемами полтавського села початку ХХ ст. Лише у статті В.О. Каюн [1] подана інформація про основні етапи становлення агрономічної служби на Полтавщині. Авторка розкрила структуру агрономічної організації, охарактеризувала склад учасників, визначила місце Полтавської губернії у забезпеченні агрономічним персоналом серед інших подібних регіонів Наддніпрянської України. Про дільничу агрономічну службу на Миргородщині мова йде у статті Тетяни Фесенко. Дослідниця дійшла висновку, що «в умовах пасивності сільського населення, його безграмотності, агрономічна служба відіграла роль каталізуючого і організуючого фактора у здійсненні реформування села» [2, с. 133]. Одночасно із цим слід відмітити, що такий аспект, як вплив агрономічної організації на ефективність господарювання дрібних товаровиробників Полтавщини залишається поза увагою дослідників. Саме сюжети, пов'язані із функціонуванням вищезгаданих господарств з точки зору впливу на їх ефективність губернської агрономічної організації, і є метою нашого дослідження.

Матеріал і методи дослідження. В основу публікації покладено інформацію про діяльність агрономічної організації у тогочасній пресі, а саме: журнали «Хуторянин» та «Полтавские агрономические известия», звіти земських установ та службова документація самої організації і її функціонерів - дільничих і губернських агрономів. Мета дослідження досягнута завдяки використанню таких загальнонаукових методів, як логічний та історичний, включаючи історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-системний.

Результати досліджень. На рубежі XIX - XX ст. конкуренція на європейському аграрному ринку різко загострилася у зв'язку із появою на ньому значних обсягів сільськогосподарської продукції із США, Канади та Аргентини. Цей фактор суттєво вплинув на внутрішньоросійський аграрний ринок, стимулюючи безпосередніх товаровиробників до пошуку нових шляхів інтенсифікації рослинництва і тваринництва, одним із елементів якої й була, власне, столипінська аграрна реформа. Тривалий час при вивченні цього історичного періоду вітчизняної історії дослідники акцентували свою увагу на таких її складових, як вихід зі складу громади, утворення хуторів та відрубів, діяльність Селянського поземельного банку і переселенська політика царату. Але ж столипінська аграрна реформа не обмежувалася лише вищезгаданими напрямками діяльності уряду Петра Столипіна. На підтвердження цієї тези звернемося до питань, пов'язаних зі створенням у Полтавській губернії (за прикладом Московської і В'ятської) агрономічної організації. Час її виникнення співпадає з найактивнішим періодом урядової аграрної   реформи - 1910 р. Слід зазначити, що ідея необхідності єдиної агрономічної організації у межах усієї губернії вперше була висловлена ще у голодному 1892 р. при обговоренні доповіді ревізійної комісії Полтавського губернського земства про економічну діяльність цього органу місцевого самоврядування [3, с. 2]. Через 8 років це питання знову стало предметом обговорення на засіданнях першої наради з проблем агрономічної допомоги населенню, яка була проведена Полтавським сільськогосподарським товариством у грудні 1900 р. Учасники наради обговорили навіть проект діяльності такої організації, розроблений агрономом П. Ломоносовим-Гейер [4, с. 24]. Проте як центральні, так і місцеві органи влади, не поспішали змінювати в країні існуючий порядок речей, обмежуючись, як правило, лише створенням міжвідомчих комісій та різних комітетів, які все вивчали і вивчали ситуацію в аграрному секторі економіки країни, допоки не стався черговий соціальний вибух 1902 р., під час якого у Полтавській і Харківській губерніях в антиурядових виступах взяло участь близько 40 тис. знедолених селян [5, с. 121]. Саме у травні 1902 р. Кобеляцька повітова земська управа підготувала доповідь «До питання про загальногубернську земську агрономічну організацію у Полтавській губернії», яка була вислухана учасниками екстренних повітових земських зборів 24 - 27 вересня 1902 р. Полтавським губернським земським зборам було запропоновано відповідний проект такої організації. Його зміст зводився до наступного: на чолі організації передбачалося поставити губернське земство, завданням якого було розв'язання загальногубернських економічних проблем. При губернському земстві планувалося функціонування економічної ради та з'їздів повітових агрономів, а також керівників усіх земських сільськогосподарських установ. Головною функцією ради та з'їзду повинна стати розробка різних заходів по інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. При економічній раді планувалося створити агрономічне бюро, у підпорядкуванні якого повинні знаходитися усі установи губернського земства агрономічного спрямування, а саме: дослідні установи, дослідні господарства, склади сільськогосподарських машин і механізмів, сільськогосподарські школи, сільськогосподарські кредитні установи тощо [6, с. 283]. Проте з різних причин реалізувати намічені земцями плани вдалося лише у 1910 р. Ухвалі відповідного рішення передувало обговорення проблеми на спеціальній нараді агрономів Полтавської губернії, яка відбулася 18 - 20 серпня 1908 р. при Полтавській губернській земській управі. Згідно із затвердженим нею планом, повітова і губернська агрономічна організація  повинні функціонувати за наступною схемою. Первинною ланкою організації було визнано дільничних агрономів, діяльність яких координували повітові сільськогосподарські комісії або (згідно з відповідною ухвалою повітових земських зборів) економічні ради. Згадані органи повинні були скликатися головою повітової управи в разі необхідності, але не рідше двох разів на рік. Вирішальна роль земства у діяльності дільничних агрономів визначалася його керівною роллю стосовно роботи сільськогосподарських комісій чи економічних рад. У свою чергу губернська управа керувала усіма створеними нею сільськогосподарськими установами. Саме вона мала повноваження скликати агрономічні наради і керувати діяльністю загальногубернським агрономічним бюро. Останнє кваліфікувалось як виконавчий орган губернської земської управи із усіх сільськогосподарських питань. До складу бюро входили: губернський агроном, його помічник, діловод і спеціалісти з різних галузей сільського господарства. Завдання бюро полягало у тому, щоб готувати за дорученням управи усі доповіді сільськогосподарського характеру, які виносилися  на розгляд земських зборів, а також видавати брошури, плакати та іншу літературу з сільського господарства. Агрономічному бюро доручалося також спрямовувати роботу дільничних агрономів. Згідно розробленого плану губернські агрономічні наради намічалося скликати двічі на рік. На них запрошувався увесь склад губернської земської управи, члени агрономічного бюро, інспектори сільського господарства, губернський ветеринар, завідувач статистичним бюро, завідувачі земськими музеями, дослідними полями і сільськогосподарськими школами. Передбачалося також функціонування губернської агрономічної комісії на випадок невідкладного розгляду тих чи інших питань. До її складу включалися члени губернської управи та агрономічного бюро, інспектор сільського господарства, директор Полтавського дослідного поля, секретар Полтавського сільськогосподарського товариства і п'ять членів губернської агрономічної наради, обраних таємним голосуванням. Усі фінансові витрати брало на себе Полтавське губернське земство [7, с.16].

      Такою була структура єдиної загальногубернської агрономічної організації. Станом на 1 січня 1915 р. у Полтавській губернії працювало вже 297 осіб агрономічного персоналу, з яких на службі Головного управління землеробства і землевпорядкування перебувало 15 осіб; у штаті губернського земства - 10 осіб; губернського і повітових сільськогосподарських товариств - 20 осіб (у т.ч. 8 - на Полтавській дослідній станції). Усі інші - 252 особи перебували на службі повітових земств і дрібних сільськогосподарських товариств. У їх числі були - 81 агроном; 81 агрономічний староста; 20 інспекторів з садівництва; 5 - із бджільництва; 1 - з тваринництва і 64 секретарі сільськогосподарських товариств [8, с. 232]. Найближче до безпосередніх товаровиробників стояла повітова агрономічна організація, основними напрямками діяльності якої були:

 Демонстративно-показові: а) показові поля; б) показові ділянки із окремими сільськогосподарськими культурами і прийомами обробітку  ґрунту; в) шкільні сади;

 Культурно-освітні заходи: а) курси з сільського господарства для дорослих; б) сільськогосподарські виставки; в) освітні екскурсії для селян на Полтавське дослідне поле; г) «летючі» виставки - виставки молодняка рогатої худоби;

Заходи, метою яких було задоволення потреб населення у певній галузі сільського господарства: а) земські сільськогосподарські склади машин і механізмів; б) опорні парувальні пункти; в) пункти продажу поліпшеного насіння городніх культур і кормових рослин [9, с. 4].

      Центральною фігурою агрономічної організації був так званий «дільничний агроном». Їх кількість у різних повітах була неоднаковою. У Полтавському повіті, наприклад, у 1912 р. було три агрономічні дільниці і, відповідно, троє дільничних агрономів [10, с. 46]. Невідомий кореспондент полтавського журналу «Хуторянин», що сховався за криптонімом В.Н.Д., про роботу агрономічного персоналу у 1914 р. писав таке: «Вони, що безпосередньо займаються усіма потребами селянського господарства, ведуть його до світла і свободи шляхом влаштування бесід і консультацій» [11, с. 441]. Подібну оцінку діяльності цій організації давали селяни. Так, у 1914 р. журнал «Хуторянин» опублікував свідчення якогось Семена Ноги: «Слухався агрономів, - писав він до редакції, - і щорічно став одержувати до 100 пудів з десятини. Сусіди, слідкуючи за моїми роботами, на ділі переконалися у вигідності прийомів нових способів ведення господарства, стали брати з мене приклад, заводити у себе чорні пари, вводити культури просапних рослин і т.д. Цим способом вони позбавилися від овсюка, який відбирає у нас, хліборобів, щонайменше 2/3 врожаю» [12, с. 1103].

         Досить показовим для діяльності Полтавської агрономічної організації був 1913 р., коли при губернській землевпорядкувальній комісії була проведена «особлива агрономічна нарада». Склад її учасників свідчить про виключну роль, яку тогочасна влада надавала діяльності агрономів. Керував нарадою сам губернатор А.К. Багговут, а у числі 52 осіб, що брали участь у її роботі, були: керівник дворянства С.І. Гриневич, член окружного суду В.С. Барсуков, управляючий місцевим відділенням Селянського поземельного банку                       П.І. Гриневич, завідувач агрономічною допомогою в губернії В.Н. Дьяков та ряд інших посадових осіб. Серед найважливіших питань, які обговорювали учасники наради були: фінансове забезпечення агрономічних заходів та відрядження фахівців за кордон для вивчення чеського досвіду роботи агрономів. Попередні розрахунки витрат на агрономічну допомогу виявили загальну потребу кошторису у сумі 421 854 крб., з яких 261 452 крб. виділяв Комітет по землевпорядкуванню, який очолював сам прем'єр-міністр Російської імперії [13, с. 6]. Окрім такої найпоширенішої форми надання допомоги селянсько-козацьким господарствам, як консультація, бесіди та сільськогосподарські виставки [14], агрономи нерідко сприяли розповсюдженню серед мешканців краю кращих сортів насіння. Так, в одному із звітів урядового агронома П. Дубровського читаємо: «Видав чотирьом особам 2 пуди 5 фунтів чечевиці і двом особам - один фунт кісточок хівинської абрикоси...» [15, с. 51]. Агрономи Полтавської губернії долучилися до організації, так званих, каракульських експедицій до Бухари. Один з найвідоміших у той час агрономів О.А. Іллічевський у 1910 р. виступив ініціатором анкетного обстеження каракульського вівчарства у Полтавській та ряді інших губерній України [16, с. 31]. Цікаву інформацію у 1912 р. повідомив губернський агроном Ю.Ю. Соколовський. За його спостереженнями, саме дрібні господарства, що мали від 3 до 15 дес. землі, виявляли найбільший інтерес до передових технологій. Таких господарств, за даними подвірного перепису 1910 р., в губернії було майже 180 000. «Що стосується господарств, які мали більше землі, (а таких у нашій губернії близько 30 000), то стосовно їх можна сказати із певністю, - писав вищезгаданий агроном, - що чим більше господарство, тим менше вони звертаються за агрономічною допомогою» [17]. Таким чином, не буде перебільшенням вважати, що вирішальну роль у підвищенні ефективності господарювання непривілейованих станів відігравали саме ті селянсько-козацькі родини, які мали у середньому по 8 - 10 дес. землі. Звернемося до показників, що найкраще ілюструють процес модернізації: знаряддя праці та показники урожайності поля у рослинництві і якість худоби та її продуктивність у галузі тваринництва. У табл. 1 показана динаміка розповсюдження відповідних знарядь праці у дрібних господарствах. Так, якщо у 1900 р. у них нараховувалось 15 668 таких архаїчних знарядь праці, як соха, то у 1917 р. земські статистики вже їх не фіксували. У той же час, за 17 років кількість рядових сівалок зросла на 136,7%; молотарок: парових - на 142,1%, а кінних - на 165,8%; віялок і сортувальників - на 208,0%. Та найвищими темпами зростала кількість жаток і снопов'язалок - 782,2%. Прямим результатом технічної модернізації та розповсюдження агротехнічних знань була еволюція урожайності. Якщо до створення агрономічної організації (1906 - 1910 рр.) урожайність основних зернових культур (жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка і просо) коливався у дрібних господарствах Полтавщини від 44 до 59 пудів (середній за 5 років - 51 пуд), то після початку її активної діяльності (1911 - 1916 рр.) коливання становило від 53 до 60 пудів (середній за 6 років - 60 пудів). Отже, після того як агрономічна організація запрацювала на повну потужність, середньорічна урожайність в губернії зросла на 17,6%, що можна вважати досить високим показником [18, с. 71].

            Ситуація у тваринництві після 1910 р. теж поліпшувалась, хоча суттєвим гальмівним фактором у цій галузі стала Світова війна. Якщо у 1900 р. на кожні 100 селянсько-козацьких господарств припадало 85 коней, то у 1916 р. їх стало 107. Погіршилася в роки війни ситуація із великою рогатою худобою, якої загалом стало менше: 220 голів - у 1900 р. і 191 голова - у 1916 р. Те ж саме можна сказати і про овець та свиней [19, с. 30]. Незважаючи на продовольчу кризу під час війни, якісний склад тварин продовжував поліпшуватися внаслідок розповсюдження нових, більш продуктивних порід, а саме: овець-каракулів; свиней-йоркширів і беркширів; корів симентальської породи; коней - бельгійських ваговозів (брабансонів і арденів) тощо.

            Модернізації господарств дрібних товаровиробників сприяло також і те, що саме агрономи найчастіше виступали у ролі організаторів кооперативного руху. Згадана вже миргородська дослідниця Тетяна Фесенко дійшла висновку, що однією з «найвидатніших заслуг агрономів було створення мережі кооперативних установ різного типу: 22 дрібнорайонних сільськогосподарських товариств (1913 р.), 17 кредитних спілок (1913 р.), 10 споживчих товариств (1912 р.) та інших кооперативів» [2, с 132]. Якщо брати увесь полтавський регіон, а не один лише Миргородський повіт, то станом на 1913 р. в губернії функціонувало вже 119 споживчих [20, с. 119], 237 кредитних і 74 ощадно-позичкових товариств [21, с. 4]. Якщо перші із вищезгаданих товариств безпосередньо не впливали на модернізаційні процеси у селянсько-козацьких господарствах, то останні два у цьому плані відігравали досить помітну роль. Так, у 1914 р. кредитні товариства видали дрібним товаровиробникам 186 417 позичок на загальну суму 13 921 375 крб. Із цієї суми 4 429 334 крб. було витрачено на купівлю худоби, а 553 100 крб. - на придбання і ремонт нових знарядь праці [21, с. 21].

            Висновки. Полтавська губернська агрономічна організація загалом і агрономи зокрема, відіграли значну роль у підвищенні ефективності дрібнотоварного виробництва, що сприяло підвищенню конкурентоздатності селянсько-козацьких господарств, землеволодіння яких з кожним роком зростало і, відповідно, зростала питома вага їх продукції на внутрішньому ринку, склавши у 1917 р. близько 80% валового виробництва Полтавської губернії [22, с. 54]. Перспективним з точки зору подальшого дослідження проблеми є з'ясування впливу Полтавської агрономічної організації на поміщицькі господарства латифундіального типу, питома вага яких на початку ХХ ст. у регіоні залишалась ще досить значною.    

___________________________

Бібліографія:

  1. Каюн В. Становлення агрономічної служби на Полтавщині в роки столипінських реформ / Вікторія Каюн // Київська старовина. - 2007. - №2. - С. 98 - 108.
  2. Фесенко Т. Дільнича агрономічна служба на Миргородщині: поява та розвиток / Тетяна Фесенко // Сторінки історії Миргородщини: Збірник наукових праць. Вип.2. - Полтава: Вид-во «Рік», 2001. - С. 126 - 138.
  3. Экономическая и сельскохозяйственная деятельность Полтавского земства. Изд-е экономического бюро Полтавского губернского земства. - Полтава: Типо-литогр. М.Л. Старожицкого, 1901.- 63с.
  4. Ломоносов-Гейер П. Проект основной агрономической организации для Полтавской губернии / П. Ломоносов-Гейер // Журналы и доклады 1-го совещания по вопросам агрономической помощи населению, 15,16 декабря 1900 года. - Б.м.и г.п. - 137 с.
  5. Лещенко М.Н. Масові селянські заворушення 1902 р. в Полтавській і Харківській губерніях / М.Н. Лещенко // Український історичний журнал. - 1971.-№11.- С.107-126
  6. Журналы  Кобелякского уездного земского собрания 10 и 11 мая, экстренного 24, 25, 26 и 27 сентября ХХХVIII очередного созыва 1902 года. С приложениями. - Кобеляки: Тип. Б.И. Брагилевского, 1903.-303с.
  7. Краткие журналы совещания агрономов при Полтавской губернской земской управе 18-20 августа 1908г. - Полтава: Тип. Бр. Попиловых, 1909.-27с.
  8. Статистический справочник по Полтавской губернии на 1915 год. - Полтава: Тип. т-ва Печатное дело, 1915.-239с.
  9. Журналы Пирятинского уездного земского собрания 49-го очередного созыва заседаний: 4,5 и 6 октября 1913 года и доклады земской управы.- Пирятин: Типо-литогр. А.Рыскина и К.; 1914.-116, 84с.
  10. Доклады ревизионной комиссии по агрономическим мероприятиям// Полтавское уездное земство. Сборник постановлений земских собраний 47-го очередного созыва и чрезвычайных: 24-го июля, 28 сентября и 18 декабря 1911 г.- Полтава: Электрич. тип. Д.Н. Подземского, 1912.-С.46-68.
  11. Д.В.Н. Обзор мероприятий агрономической организации в Полтавской губернии за 1913г. / В.Н.Д. // Хуторянин.- 1914.-№14-15.-С.440-445.
  12. Нога Семен. Как мне удалось повысить доход в моем хозяйстве /Семен Нога//Хуторянин.- 1914.-№40.-С.1101-1103.
  13. Журнал особого агрономического совещания при Полтавской землеустроительной комиссии 18-го июня 1913 года. Сметные предположения на агрономическую помощь в 1914 году. - Полтава: Электрич. типо-литогр. губерн. правления, 1913. - 183 с.
  14. С.В.С. О сельскохозяйственных выставках / С.В.С. // Южно-русская сельскохозяйственная газета. - 1912. - №47.
  15. Отчет о деятельности правительственного агронома по Полтавской губернии за 1892 год П. Дубровского. - СПб.: Тип. В. Демакова, 1894. - 55 с.
  16. Иванов М.Ф. Каракулеводство на Юге России. (Опыт зоотехническо-экономического исследования) / М.Ф. Иванов. - Полтава: Т-во Печатного Дела, 1914. - 198 с.
  17. Соколовский Ю.Ю. О товариществах по арендованию земли и коллективному ведению полевого хозяйства / Ю.Ю. Соколовский // Южно-русская сельскохозяйственная газета. - 1912. - №44.
  18. Статистический справочник по Полтавской губернии на 1917 год. - Полтава: Тип. т-ва Печатного Дела, 1917. - 236 с.
  19. Перспективный план восстановления и улучшения сельского хозяйства Полтавщины. - Полтава: Изд-е Полтавского Г.З.У., 1925. - 213 с.
  20. Пантелеймоненко А.О. Аграрна кооперація в Україні: теорія і практика: Монографія / А.О. Пантелеймоненко. - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. - 347 с.
  21. Битус А.П. Учреждения мелкого кредита Полтавской губернии за 1914 год / А.П. Битус // Журнал Полтавского губернского присутствия за 1914 год. - 1916. - №4. - С. 4 - 37.
  22. Статистичний справошник по Полтавській губернії на 1918 - 19 рр. - Полтава: Друкарня т-ва Печатного Діла, 1919. - 216 с.

Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>