XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Марінка Н. О. ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕАТРІВ УКРАЇНИ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Студентка магістратури Марінка Надія Олегівна

Харківська державна академія культури

ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕАТРІВ УКРАЇНИ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

В останні 20 років Український театр опинився в принципово нових умовах функціонування. Зниження рівня бюджетного фінансування, нестабільність інститутів суспільної підтримки, непередбачуваність поведінки глядацької   аудиторії, - ось лише найбільш чутливі проблеми, що виникли в результаті різких суспільно-політичних та економічних змін. У цій ситуації з новою силою постає питання вивчення театру як єдиної системи у всій повноті, складності та багатогранності його творчих і організаційно-економічних проблем. Тільки такий підхід дозволить театру самовизначитися і зберегти свою сутність на новому етапі розвитку, з урахуванням своєї специфіки, впровадити найбільш ефективні форми і методи роботи, необхідні  сьогодні.

Соціально-економічні реформи розгорнули Україну в бік ринкового шляху розвитку і торкнулися практично всіх сторін національного буття, не могли не торкнутися театрального життя нашої країни. Під їх впливом сучасний театральний процес постійно трансформується, варіюється в деталях, обростає все новими і новими властивостями. В результаті цих трансформацій з'являються нові театральні реалії, а сучасна театральна мова збагачується масою нових слів та виразів: менеджмент, маркетинг, комунікативні технології, бренд, просування на ринку та ін.  Безліч подібних категорій, які запозичені із суміжних галузей гуманітарного знання і соціально-економічних наук, переноситься в театральну сферу. Частина їх залишається з не виявленим до кінця специфічно театральним змістом і використовується фахівцями в області сценічного менеджменту скоріше в якості робочих термінів, ніж строгих наукових понять. Що і зумовлює актуальність даної теми і необхідність вивчення проблем перехідного етапу розвитку українського театру.

За останні роки проблемою розвитку та організації театрального процесу України за нових умов існування займалися такі наукові дослідники: І.Д. Безгін, В.І.Ковтуненко, М.І. Кічурчак, О.М. Семашко, які висвітлювали в своїх роботах головні питання, які стоять перед діячами сучасного українського театру і аналізували їх  пристосування до сьогоденної реальності в контексті творчо-організаційних відносин.

Значну роль у створенні естетичних цінностей сценічного мистецтва грають форми і методи організації творчого процесу. Саме на них базується так званий творчо-виробничий процес, який створює цілісність усіх ланок професійного театру. Як складну цілісну систему розглядав театр К. С. Станіславський і В л. І. Немирович - Данченко, Е. Мейєрхольд, А.Я. Таїров та інші провідні вітчизняні режисери неодноразово підкреслювали важливість організаційних проблем театральної справи, від правильності і своєчасності вирішення яких багато в чому залежить художній рівень вистав. Дослідження в цій області видаються сьогодні не менш важливими, ніж вивчення художньо-творчих сторін діяльності театральних колективів. Місце організаційно-економічних проблем в структурі загальної проблематики театрознавчий науки було визначено А. А. Гвоздьовим, які поставили в 1924 році питання про необхідність розвитку науково-дослідницьких робіт в області організації театральної справи, а С.С. Мокульский стверджував, що театрознавство не може не вивчати театральне виробництво.

Протягом останнього часу особливо відчувається необхідність досліджень театрального мистецтва, як особливої системи соціальної діяльності, пов'язаної не тільки з мистецтвом, але й з організацією діяльності творчих колективів, з виробництвом, збереженням і розповсюдженням мистецьких цінностей. Все це зумовлено переходом української економіки на новий етап розвитку, мас-медійне охоплення глядацької аудиторії (що стало головним конкурентом театру), незначна підтримка державою та інші умови, що поставили складні проблеми перед діячами українських театрів.

За своєю суттю театр не є прибутковим виробництвом, тому часто піддавався до розгляду на закриття та багаточисленним статтям, проте що театр знаходиться на стадії «вимирання». Треба зазначити, що не дивлячись на складні умови існування сучасного театру, знаходяться нові допоміжні знання для творчих та організаційно-економічних відносин. Одними з таких знань є навички в області маркетингу та менеджменту. Спочатку ці галузі здаються мало впливовими на видовищне мистецтво, але насправді є невід'ємними і необхідними в сучасності для повноцінного існування та розвитку театрального процесу. 

Ми виходимо з розуміння того, що маркетинг та менеджмент сценічних мистецтв володіє властивою йому специфікою і тому не може бути до кінця ідентифікований з менеджментом та маркетингом, в інших сферах господарсько-економічного життя суспільства. З прагматичної точки зору економіста, менеджером може бути людина, яка об'єднує труд і капітал для отримання кінцевого продукту. Для соціолога театральним менеджером може бути особа, яка спроможна впливати на поведінку працівників. Тобто, менеджер - це людина, яка бере участь у: плануванні, організації, комплектуванні штату, інспектуванні, контролі. За словами І.Д. Безгіна: « Ідеальному менеджерові театрального проекту не обов'язково мати ступінь доктора або величезний досвід роботи в економіці чи театральному менеджменті. Ідеальний менеджер для ідеї - це перш за все той, хто усвідомлює її та примушує працювати на неї інших» [1]. Тому ми кажемо, що ця професія повинна не тільки систематизовувати і організовувати але й збагачувати творчий досвід і зберігати ідейність театру.

Менеджмент не дуже шанується серед професійних митців і працівників державного сектора, причому дедалі виразнішим стає поділ на тих, хто вважає досвід ділового адміністрування необхідними професійними навичками, і тих, на чию думку, це данина моді. Така точка зору є типовою для культурно-мистецького середовища, зокрема тому, що менеджери часто отримують більше за акторів чи музикантів, від яких вони залежать. Культурна політика, яка робить пріоритетом підтримку митців, заощаджуючи на менеджменті, на перший погляд, видається доволі привабливою.

Ми наполягаємо, що без допомоги менеджерів митці не змогли б виконати більшу частину задуманого або ж зробили б це менш ефективно. Непомітна робота з планування, мобілізації додаткових коштів (фандрейзинґу), управління персоналом, моніторингу й маркетингу додає вартість мистецькому продукту. Вистава може бути геніальною, але без маркетингу і дистрибуції про них ніхто не дізнається - не побачить і не прочитає. Соціально-економічний капітал культури неможливо використовувати без якісного менеджменту. Саме від нього значною мірою залежить ефективне й результативне використання наявних ресурсів, а від реклами залежить глядацький попит[2].
         За кордоном професія менеджера театральних проектів стала звичною в театральній справі, володіння нею притаманне не тільки окремим особам, а і, насамперед, директорам і режисерам театру. В Україні ці знання тільки починають використовуватися у професійному театрі, тому вимагають глибшого вивчення і запозичення досвіду іноземних держав. Ми вважаємо, що така організаційно - економічна система сприятиме подальшому розвитку і  легшому існуванню професійного українського театру за умов ринкової економіки.

Література:

1. Безгін І.Д. Мистецтво і ринок: Нариси / І.Д. Безгін. - К.: ВВП «Компас», 2005. - 544 с.

2.  Ленглі С. Театральний менеджмент і продюсерство. Американський досвід / С. Ленглі // Переклад з англ. за ред. І.Д. Безгіна. - К.: ВВП "Компас", 2000. - 640 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>