XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Майданюк Н., Руснак Л. ІНТЕГРАЦІЯ ОСВІТНЬО-НАУКОВОГО КОМПЛЕКСУ ЯК НАПРЯМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Майданюк Наталія,

Руснак Лариса

м. Чернівці

ІНТЕГРАЦІЯ ОСВІТНЬО-НАУКОВОГО КОМПЛЕКСУ ЯК НАПРЯМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ  УКРАЇНИ

 В статті здійснюється розгляд переваг інтеграції освіти і науки як можливості забезпечення конкурентоспроможності української економіки, як напрям гарантування економічної безпеки в Україні.

Consideration of advantages of integration of education and science, as possibilities of providing of competitiveness of the Ukrainian economy is carried out in the article, as direction of guaranteing of economic security in Ukraine.

За мету ми ставим розгляд переваг інтеграції освіти, науки і виробництва як можливостей забезпечення конкурентоспроможності української економіки, як напрям гарантування економічної безпеки в Україні. Завданням  є: розглянути роль освіти і науки в інноваційному розвитку економіки, проаналізувати переваги інтеграції освіти і науки в системі вищої школи та простежити перспективи поєднання зусиль науки, освіти і виробництва в забезпеченні конкурентоспроможної економіки як гаранта загальної безпеки держави, суспільства та кожної людини, зокрема.

Літературно-авторський огляд. Дослідження проблем ринкової трансформації економіки через інноваційну спрямованість розвитку та забезпечення, при цьому, економічної безпеки держави здійснюють українські вчені-економісти, зокрема В. Геєць, А. Гальчинський, О. Власюк, З. Варналій, О. Барановський, Я. Жаліло, В. Бордюк, М. Єрмоленко, В. Мунтіян, М. Павловський, В. Семиноженко, Д. Покришка та ін.

 Виклад основного матеріалу: Україна, за даними журналу The Economist від 16. 09. 2008 р., за останній рік, з урахуванням включених до рейтингу двох нових країн (Бангладеш і Хорватії), змінила свою позицію з 56-го місця в 2007 р. (з 64) на 57-ме в 2008 р. (з 66) на основі порівняння конкурентоспроможності індустрії інформаційних технологій у 2008 р. [1, с.13]. Зниження відбулося за майже всіма показниками. На разі у 2010 р. Україна так і залишилась на своєму 57 місці, що вимагає різких дій, задля підняття рівня національної економіки.

Одним із завдань, спрямованих на підвищення технологічної конкурентоспроможності промисловості України є модернізація національної інноваційної системи (НІС) як визначального шляху до побудови економіки знань, яка здатна не лише винаходити, а й використовувати високотехнологічні інноваційні досягнення. Під економікою знань прийнято розуміти «створення й розповсюдження знань у суспільстві та їх використання завдяки сприятливому економічному режиму і державному управлінню» [3, с.98].

Глобальний ринок освітніх послуг сьогодні становить понад 2,5 трильйона доларів США і має стійку тенденцію до розширення [4, с.48]. Тому перед Україною стоїть завдання не просто підвищити індекс економіки знань, а й забезпечити державі активну участь у глобальному ринку інноваційних освітніх та технологічних послуг. Індекс економіки знань визначається за такими показниками: за станом інноваційної системи, освіти і людських ресурсів. Інформаційно-комунікативних технологій, економічного режиму та державного управління. Показник індексу економіки знань України в 2010 р. становив 5,55 (у Франції як країні-моделі 8,21); Індекс знань - 5,95 (у Ірландії як країні-моделі 8,24) [3, с.102-104].

Для нарощування українських показників, досягнення рівня країн-моделей, необхідним є удосконалення системи освіти як джерела формування людського капіталу, як джерела інноваційного розвитку, як бази формування суспільства знань - одного з основних національних завдань та пріоритетів подальшого розвитку України. Особлива увага покладається на вищу освіту як джерело формування тих освітніх послуг, завдяки яким Україна може увірватися в світо господарський простір, так як лише по одному показнику, де країна не втратила рівня, а навпаки його підвищила, є показник «людського капіталу» - з 43-го на 37-ме місце серед 66 країн [1,с.13].

Необхідним постає нарощування інвестування в людину. Брак кадрів з аналітичними навичками та вміннями управляти софт-проектами є тою проблемою, над якою повинна працювати українська вища освіта. Це перетворює вищу освіту на глобальне підприємство, де вдало поєднується освітня основа та науковий розвиток, орієнтовані на забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Таким чином, стратегічної метою вищої школи, котра працює на побудову конкурентоспроможної економіки, заснованої на знаннях, підвищенні якості зайнятості населення та зміцнення соціальної єдності суспільства.

Якість навчання в університетах визначається через два показники: ефективність вступної компанії та якість знань випускників ВНЗ. Є один шлях забезпечення якісного рівня знань - це інтеграція науки, освіти та виробництва, що забезпечить не лише практичну спрямованість теоретичного навчання, але й сильну практично знаннєву підготовку студентів ВНЗ.

Поки що маємо: з 2009-2010 н. р. підготовка бакалаврів в ВНЗ здійснюється за 48 галузями та 141 напрямом (до цього підготовка здійснювалась за 17 галузями, 77 напрямками і 586 спеціальностями). Розробляється новий перелік спеціальностей з підготовки магістрів. Необхідним є здійснювати не лише видачу додатків європейського зразка, а й забезпечити європейські стандарти: поєднувати рівень освіти з рівнем реального доходу (не менше ніж 1,5-2 рази різниці оплати); збільшення частки робочих місць для фахівців з вищою освітою.

Орієнтуючись на європейські стандарти, українська двохступенева система вищої освіти «бакалавр-магістр» повинна при підготовці бакалаврів більше уваги приділити практичним навичкам, а при підготовці магістрів - забезпечити нерозривний зв'язок з наукою. Оскільки фінансування як освіти, так і науки в Україні потребує змін, то варто залучати бізнес до фінансування наукової та освітньої діяльності. Можна скористатися американським досвідом створення корпораціями університетів, вкладання в них значних коштів на розвиток освіти та наукових проектів, так як останні дають можливість удосконалюватись виробничим потужностям корпорації за рахунок інноваційних проектів, а освітня діяльність забезпечує підготовлених фахівців під дані інновації.

О.Стефанишин цілком вірно наголошує, що «сьогоднішні недоліки у науковій роботі викладача - це його завтрашні провали у педагогічній діяльності» [5, с.200]. Держава, бізнес, в такій ситуації можуть виділяти гранти під наукові проекти, здійснювати замовлення наукових розробок. Участь в цих проектах студентів поряд з викладачами, посилює співпрацю між ними, знання передаються безпосередньо в практичній площині, між ВНЗ виникає конкуренція, що і забезпечує якісний показник освіти.

Ефективною організаційною формою співробітництва провідних промислових підприємств з ВНЗ та науковими центрами є створення технопарків. Базовими документами для їх функціонування є Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», що набув чинності 14 вересня 2006 року та Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», що також набув чинності в 2006 році. В технопарках відбувається концентрація коштів для наукових досліджень і конструкторських розробок - кошти виробництва, ВНЗ та наукового центру. Спільність дій скорочує час розробки і запровадження інновацій. В Україні зареєстровано 16 технопарків, але результативно функціонує лише 4 і ними реалізовано 64 інноваційні проекти: «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка», Інститут електрозварювання ім. Е.О. Патона (Київ), Інститут монокристалів (Харків) і «Углемаш» (Донецьк). Протягом 2009 р. було зареєстровано 53 проекти технопарків, а виконувалося 23. Діяльність технопарків забезпечила інноваційної продукції на суму 2557,2 млн. грн., створено 201 одиницю робочих місць. Зовнішні інноваційні замовлення склали 311,7 млн. грн.

Для більш успішного функціонування технопарків потрібно удосконалити правову базу їх функціонування та сприяти розробці механізму трансферту технологій, що дозволило б університетам, різним науковим центрам ефективно продавати результати своєї діяльності. Для себе вони б модернізували матеріально-технічну базу і фінансово зросли. При освітніх і наукових установах створення центрів трансферту технологій допомогло б активізації процесу упровадження інновацій. У складі кожного технопарку має бути створена спеціалізована венчурна фінансово-кредитна установа, яка і буде здійснювати кредитування інноваційних проектів суб'єктів малого підприємництва та бізнес-інкубатори, які можуть надавати послуги по оформленню підприємницьких документів реєстраційно-інноваційного змісту, бізнес-планів, по пошуку інвесторів для здійснення інноваційних проектів та інші дії.

Співпраця ВНЗ з бізнесом особливо позитивно відзначається на регіональному рівні: проекти прив'язуються до регіональної ресурсної та виробничої бази, з місцевого населення через освітній процес готуються фахівці-спеціалісти. При потребі підвищення кваліфікації - університети забезпечують безперервність освіти. Забезпечення такого розвитку ВНЗ можливе при розширенні реальної автономії навчальних закладів, при їх вільній можливості залучати інвестиції і створювати на базі університету навчально-наукові комплекси. За наукову роботу з залученням студентів - доплачувати науковцям-викладачам, - тоді сформується мотиваційний механізм, який спонукав би українських науковців ефективно використовувати свій потенціал.

При сучасному неналежному рівні оплати праці наукової еліти таке явище як «відплив мізків» стало звичним: витрати на науку в розрахунку на одного науковця в Україні складають 2 тис. дол. США, при 195 тис. в США, 172 тис. у Франції, 142 тис. в Японії [6, с.452]. За роки української незалежності майже втричі скоротився потенціал науковців технічних напрямків. Середній вік кандидата наук досяг 51 року, а середній вік доктора наук перевищує 59 років. Фінансування науки теж не на достатньому рівні: при науково-обгрунтованих 1,7 % ВВП, виділяється лише 0,4 % ВВП. Держава через рівні механізми повинна стимулювати вкладення в науково-освітню сферу фінансів бізнесу.

Для координації наукової діяльності в напрямку пріоритетності інноваційного розвитку необхідним є створення національних наукових центрів найвищого рівня при НАН України, або й окремо, лиш би був позитивним результат. Потрібно не допустити відомчої роз'єднаності академічної науки та університетської освіти, так як це буде шкодою для обох сфер. Вимагає доопрацювання законодавча база регулювання інноваційної діяльності. Слід відновити дію стимулів, що безпосередньо вплине на зростання інноваційної активності юридичних та фізичних осіб. Доцільним є прийняття Науково-технологічного та інноваційного кодексу України.

Література:

1. Пероганич Ю. Україна застрягла десь між Еквадором та Індонезією / Ю.Пероганич // Дзеркало тижня. - № 43 (722). - С. 13.

2. Україна в 2010 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. - К.: НІС, 2010. - С.337.

3. Україна в 2009 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. - К.: НІС, 2009. - С.98.

4. Обучение на протяжении жизни в условиях новой экономики. - М.: «Алекс», 2006. - (Серия «Актуальные вопросы развития образования»). - С. 48.

5. Стефанишин О. Людський потенціал економіки України: Монографія. / О.Стефанишин. - Л.: Вид-во центру ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. - С. 200.

6. Гринев Б.В. Инноватика. /Б.В. Гринев, В.А.Гусев. - Харьков: Институт монокристаллов, 2004. - С. 452.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>