Ст. викладач Мазуркевич Л.О., Акімова В.

Автомобільно-дорожній інститут ДВНЗ «ДонНТУ»

ПОНЯТТЯ «ГУМАНІЗМ» І ЙОГО РОЛЬ У РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ, ОСОБИСТОСТІ І СУСПІЛЬСТВА

Актуальність обраної проблеми полягає у тому, що в сучасній культурі з глобальними змінами у суспільстві набули поширення гуманістичні  та технократичні принципи і ідеали. Сутність сучасного гуманізму полягає в його універсальності: він адресується кожній людині, проголошує право кожного на життя, добробут, свободу. Іншими словами, це не елітарний, а демократичний гуманізм. 

    Іншим найважливішим підсумком розвитку культури, сприйнятим в ХХ ст., є установка на науково-раціональне пізнання світу і зв'язана з нею соціокультурна система - наука. Ще в XIX ст. з'являються перші ознаки того, що наука стала світовою, об'єднавши зусилля вчених різних країн. Виникла, розвинулася надалі інтернаціоналізація наукових зв'язків. Розширення сфери застосування науки наприкінці XIX - початку XX ст. привело до перетворення життя десятків мільйонів людей, що жили в нових промислових країнах, і об'єднанню їх у нову економічну систему.

    Метою роботи є дослідження гуманізму у сучасній культурі.

   Об'єктом дослідження є культурні процеси в сучасному суспільстві.

   Предметом дослідження є напрямки культури.    

Гуманізм має декілька значень. Перш за все, поняття «гуманізм» найчастіше використовують для визначення гуманності, тобто людяності. Раніше під гуманізмом розуміли антифеодальний буржуазний ідеологічний рух у Європі епохи Відродження. В цей період гуманізм, на відміну від середньовічної філософії у науці, яка повністю підкорялася богословію, уявляв собою світський напрямок «життєрадісного свободомислія» [1] у філософії і науці. Розвитку гуманізму сприяли відкриття і збирання літературних і художніх пам'яток, що збереглися з часів Давньої Греції та Риму. В них гуманісти знаходили опору для ідеологічної боротьби проти середньовічної схоластики і релігійного аскетизму, для оголошення земного життя головним моментом буття, для затвердження права людини на почуття радості. Ідеалом гуманістів була свобода від феодальної і релігійної залежності, всебічний розвиток особистості, який гармонійно поєднує високу інтелектуальну культуру і нормальний фізичний розвиток. Гуманісти того часу не заперечували релігію взагалі, але своєю життєлюбною філософією підривали її основи.

Однак філософські погляди гуманістів були неоднорідні. Поряд з ідеалізмом, що проявився в неоплатонізмі італійця М.Фічіно, виникла і розвивалась сильна матеріалістична тенденція, представниками якої були М.Кузанський і Ф.Бекон. Гуманістичні розбіжності спостерігалися і в поглядах на політичний лад в країні. Одні гуманісти бачили свій політичний ідеал в освіченій становій монархії. Інші, що знаходилися ближче до плебійсько-демократичного руху епохи, у своїх гуманістичних поглядах піднялись до утопічного соціалізму (Т.Мор, Т.Кампанелла).

Ідеї гуманізму плодотворно вплинули  на розвиток науки і особливо літератури та мистецтва: Данте, Петрарка, Бокаччо, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело та ін. - в Італії; Рабле і Монтень - у Франції; Шекспір - у Англії; Сервантес і Лопе де Вега - у Іспанії; Еразм Роттердамський - у Голландії.

Традиції гуманізму епохи Відродження в якісно нових умовах були продовжені просвітителями ХУІІІ ст., а також, у своїй найбільш загальній формі, передовими мислителями, вченими і письменниками ХІХ і ХХ століть.

Революційно налаштований пролетаріат, який сформувався наприкінці ХІХ ст., високо оцінюючи прогресивне значення гуманізму ранньої буржуазної епохи, разом з тим відзначав і його історично обумовлену обмеженість. Буржуазний гуманізм, затверджуючи право особистості на свободу, практично ігнорував матеріальні умови життя народу, який жив у бідності і нещадно експлуатувався пануючим класом.

Після перемоги в Росії Жовтневої революції 1917 року з'явилося поняття «соціалістичний гуманізм». Основними положеннями соціалістичного гуманізму містяться у боротьбі за звільнення трудящих мас від економічного пригнічення і розбудові комуністичного суспільства, в якому і створюються реальні умови для всебічного розвитку усіх людей і  істинної свободи особистості.

В сучасному розумінні гуманізм - вчення про вирішальну роль людини у світі, про людину як вище створіння природи [2].

 Гуманістична орієнтація культури XX ст. виявляє себе в різних «світах» сучасного суспільства - економічному, моральному, політичному, художньому тощо. Ця тенденція визначила, наприклад, становлення політичної культури в передових країнах. Так, цінності сучасної політичної культури вперше зафіксовані в «Декларації прав людини і громадянина» (1789), прийнятої у Франції на початку Великої буржуазної революції (1789-1799). Зараз ці ідеї сприймаються як ідеал всіма державами - членами Організації Об'єднаних Націй. Звичайно, ідею загальної рівності висувало ще християнство. Христос вчив: перед Богом всі рівні, тому що кожна людина, незалежно від свого соціального стану, має безсмертну душу. Однак християнська ідея рівності має скоріш містичний характер. Адже люди рівні не в реальному житті, а в потойбічному [3].

     Ідея гуманізації, "олюднення" всієї системи суспільного життя, всіх сфер діяльності людей лежить в основі тих процесів оновлення, які відбуваються сьогодні в сучасному суспільстві. Гуманізм як прояв вищих етичних цінностей стає і відправною крапкою, і мірилом, і цільовою установкою. Звичайно, слово це для нашого ужитку не нове, швидше навпаки,  злегка потьмяніло від безперервного його вживання раніше, вживання переважно вербального, яке нікого ні до чого не зобов'язувало в реальній практиці соціальної діяльності. Тому тепер мало тих, кого зможе захопити просто проголошення ідеї гуманізму. Справа полягає в тому, чи зуміємо ми від гуманізму абстрактного, декларативного перейти до дійсної гуманності суспільної діяльності, до гуманізму реального.

       Об'єктивізм гуманізму як певної системи цінностей неможлива без формування відповідного типа мислення суспільства і особистості, так само, як і без відповідних соціально-економічних передумов. Безумовно, це повною мірою відноситься і до сфери культури. Проблема гуманізації мислення і діяльності тут не менше, а в чомусь і гостріша, ніж в деяких інших сферах суспільного життя. Тому аналіз суті гуманістичного мислення, як і його антипода - мислення технократичного (у багатьох аспектах пануючого сьогодні), представляється необхідним етапом в осмисленні тих проблем, які ми маємо на увазі під гуманізацією суспільного життя. Основою гуманістичного типа мислення, в якій би сфері воно не виявлялося, в якій би історично конкретній формі не існувало, є визнання людини вищою цінністю. Гуманним повинно бути визнано все те, що в діяльності суспільства і особистості "працює" на людину: на її повноцінний розвиток, на її потреби, на її здоров'я. І в той же час, навіть сама високоорганізована, технічно досконала діяльність, якщо вона спрямована проти людини, її існування, її щастя, її самореалізації тощо, по суті своїй антигуманна - в якій би формі і в якій би сфері вона не виявлялася. А тому зробити людину дійсно "мірою всіх речей" - означає зробити гуманізм соціальною реальністю.[4]

     На жаль, гуманістично орієнтоване мислення і в масштабах суспільства, і в окремих його областях, в культурі у тому числі, - це поки швидше мета, чим дійсність.

Література:

•1. Энгельс Ф. Диалектика природы. - М.,1955.

•2.  Богатыренко В.В., Завязкина Т.И., Меженко Ю.С., Полидович Ю.Б., Попов Ю.В., Степура А.В., Хаткина Н.В. Большой энциклопедический иллюстрированный словарь. - Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2008.

•3.  Виппер Ю., Самарин Р. Курс лекций по истории зарубежной литературы ХУІІ в. - М., 1954.

•4.  Малик І.В. Філософський дискурс технократизму в освітніх концепціях ХХІ століття. - К., 2006.

Залиште коментар!