XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Мелешко М.І. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЗЕРНА

Мелешко Микола Іванович

Аспірант кафедри економічної політики Національної академії державного управління при Президентові України

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЗЕРНА

Сучасна економічна ситуація та наявні недоліки у реформуванні економічних відносин в аграрному секторі України зумовили гостру необхідність удосконалення підходів до подальшого здійсненян аграрної політики та запровадження системності їх реалізації.

Саме непослідовність і безсистемність заходів щодо трансформування економічних важелів господарювання у сільському господарстві на етапі переходу від адміністративних до ринкових відносин стали основною причиною його кризового стану.

Порушення оптимальних інтеграційних зв'язків між учасниками зернового ринку, особливо між товаровиробниками й елеваторами, монополізація посередницьких послуг комерційними фірмами та відсутність реального впливу держави на системні прогнози щодо майбутньої кон'юнктури призвели до спотворення ринкових механізмів ціноутворення.

Актуальними залишаються питання оцінки результатів запровадження механізмів державного регулювання українського ринку зерна, прогнозування необхідних обсягів товарних та фінансових інтервенцій, економічного обґрунтування рівня цін підтримки, ефективного використання бюджетних коштів на підтримку сільського господарства.

Нині далі відчутною стає потреба обґрунтування методичних підходів, які б забезпечували стабільний розвиток вітчизняного ринку зерна, та стали основою системної державної політики його регулювання. Пріоритетними складовими її на сучасному етапі є стабілізація пропозиції на ринку зерна в системі державних економічних регуляторів, удосконалення положень законодавчї нормативно-правової бази, забезпечення виконання прийнятих рішень, формування розвиненої інфраструктури ринку зерна, створення потужного експортного потенціалу і оптимізація обсягів експорту, зміцнення позицій нашої держави на світовому ринку зерна.

У 2002 році Верховна Рада України прийняла Закон України "Про зерно і ринок зерна в Україні". Його прийняттю передувало широке обговорення основних положень ще у процесі підготовки проекту всіма зацікавленими структурами, як державними, так і недержавними.

Однак, основні положення цього закону реалізовані не в повному обсязі,  зокрема і положення про заставні ціни, забезпечення механізму експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки (створення Державного агента із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки), забезпечення повноцінного фінансування Державного агента, здійсненян цінової політики на ринку зерна та страхування ризиків для суб'єктів зернового ринку, забезпечення повноцінного моніторингу ринку зерна тощо[1]. Так, не діє 27 стаття зазначеного закону щодо строків складського зберігання зерна, стаття 28 стосовно плати за зберігання зерна на сертифікованих зернових складах, недоречним є й те, що зазанченою статтею закону встановлено, що договором складського зберігання зерна може бути передбачене його безоплатне зберігання. Разом з тим слід відмітити, що договір складського зберігання зерна є публічним і всі суб'єкти господарювання на ринку зерна мають однакові умови стосовно його зберігання. Недоречності є і в статті 31 Закону "Про зерно та ринок зерна в Україні", яка передбачає, зокрема якщо власник зерна у запропонований зерновим складом строк не забрав його, зерновий склад має право продати зерно на конкурентних засадах без згоди власника цього зерна. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються власнику зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат на продаж зерна. Зазначена стаття не може бути реалізованою, оскільки право передачі зерна зберігачеві товару безпідставне, а така операція може бути оскаржена у суді першої інстанції із стовідсотковим виграшем на користь власника зерна.

Тому, вважаємо за доцільне вдосконалити зазначенні положення Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні"[2], тобто з урахуванням практики його застосування доцільно підготувати проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", в якому передбачити:

чітке визначення та уточнення термінів, які вживаються в даному Законі, зокрема таких, як зерновий склад, продукти переробки зерна, складські документи на зерно, складська квитанція на зерно, просте складське свідоцтво на зерно, подвійне складське свідоцтво на зерно, портовий зерно -перевантажувальний комплекс, реєстр сертифікатів відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, реєстр сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки;

- запровадження єдиного реєстру сертифікатів відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, формування і ведення якого забезпечить прозорість і доступність інформації щодо суб'єктів зберігання зерна, які відповідно до вимог чинного законодавства можуть надавати послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки, а це в свою чергу дасть можливість запровадити електронний варіант сертифікату якості при перевезеннях зерна та продуктів його переробки в цілому по країні;

скасування деяких положень Закону:

 - частини 2 статті 28 щодо прав на пропорційну частину плати, якщо зберігання зерна припинилося достроково не з вини зернового складу, якщо власник зерна після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав його назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час зберігання; договором складського зберігання зерна може бути передбачене також безоплатне зберігання зерна;

- частини 2 статті 29 стосовно якщо власник зерна, який передав зерновому слкаду на зберігання у визначений договором строк, зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він в оптимальні у строки не попередив останнього про відмову від договору зберігання;

- частини 3 статті 31. Якщо власник зерна у запропонований зерновим складом строк не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються його власнику за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат на продаж зерна. Зазначені норми діючого Закону не застосовуються на практиці;

уточнення норм Закону щодо видачі складських документів на зерно, прав власника складського та заставного свідоцтва, видачі зерна за складськими документами на зерно, реєстру складських документів на зерно.

Висновки. Тож стратегією поточної та майбутньої державної політики на ринку зернових має бути запроваджених у світоівй практиці механізмів створення сприятливих умов для ведення сільського господарства на ринкових засадах. Насамперед, це фінансові й товарні інтервенції, заставна закупівля, формування системи страхування ризиків, налагодження державної системи моніторингу ринків, створення умов для конкуренції серед операторів ринку продовольства та ресурсів, які використовують сільгосптоваровиробники[3]. Лише за таких умов відродиться колишня слава української пшениці, яка за визнанням експретів є найкращою у світі, а товаровиробники зерна не перебиватимуться з хліба на воду. Одним словом, держава зможе давати ціновий і правовий лад вирощеному урожаю.

Література:

1. Мелешко М.І. Ринок зерна України: стан, проблеми, перспектива //М.І.Мелешко// Економіка та держава. - 2009. № 5. - С. 72-74.

2. Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні», 4 липня 2002 р. № 37 - IV.

3. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України», 24 червня 2004 р. № 1877 - IV.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>