XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Мелешко М.І. МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЗЕРНА ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

Мелешко Микола Іванович

Аспірант кафедри економічної політики Національної академії державного управління при Президентові України

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЗЕРНА ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

Економічна ситуація та наявні недоліки у реформуванні економічних відносин в аграрному секторі України порушення оптимальних інтеграційних зв'язків між учасниками зернового ринку, особливо між товаровиробниками й елеваторами, монополізація посередницьких послуг комерційними фірмами та відсутність реального впливу держави на системні прогнози щодо майбутньої кон'юнктури призвели до спотворення ринкових механізмів ціноутворення зумовили гостру необхідність удосконалення підходів доподальшого здійсненян аграрної політики та запровадження системності їх реалізації.

Питання оцінки результатів запровадження механізмів державного регулювання українського ринку зерна, прогнозування необхідних обсягів товарних та фінансових інтервенцій, економічного обґрунтування рівня цін підтримки, ефективного використання бюджетних коштів на підтримку сільського господарства залишаються актуальними.

Особливої уваги заслуговує необхідність розгляду механізму здійснення державних заставних операцій із зерном.

Визначальні особливості державних заставних закупівель зерна із застосуванням заставних цін такі. Зазначені закупівлі слід розглядати як економічний інструмент захисту інтересів виробників зерна від несприятливих коливань ринкової кон'юнктури, які можуть стати результатом збільшення проти очікуваного валового збору і товарних ресурсів зерна, сезонного наростання пропозиції, узгоджених дій (тобто попередніх домовленостей) великих експортерів зерна, мета яких полягає у зниженні рівня ринкових цін на внутрішньому ринку зерна тощо. При державних заставних закупівлях зерна застосовуються такі рівні заставних цін на зерно, які гарантовані державою в розмірі, що забезпечує прибуток і ведення розширеного відтворення який відтворює виробництва, тобто в період підвищеної потреби в обігових коштах держава надає сільськогосподарським товаровиробникам доступні кредити під заставу. Заставою може бути 1 тонна зерна відповідної культури за визначеною державою ціною. Цей захід є формою страхування виробників зерна від продажу такого зерна в умовах несприятливої цінової ситуації на ринку. Заставні закупівлі зерна є своєрідною формою страхування виробників зерна від необхідності продавати його в умовах несприятливої кон'юнктури за надмірно низькими цінами.

За класичною сутністю заставна ціна має виконувати одну з двох функцій: кредиту або мінімальної гарантованої ціни. Функцію кредиту вона виконує за умови, коли товаровиробник здав у заставу зерно (на строк до восьми місяців) за заставною ціною, а потім, при підвищенні на ринку ціни вище від заставної, він повертає заставоутримувачу заставну ціну, сплачує витрати за зберігання свого товару та банківську ставку за наданий йому кредит. Це - практично класична форма кредиту.

За умов, коли ціна на ринку не задовольняє товаровиробника і він передає заставоутримувачу право власності на зерно за ціною на рівні заставної, функція кредиту у вигляді заставної ціни трансформується в мінімальну граничну ціну.  За своїм виміром у наших умовах заставна ціна - це мінімальна ціна, яка має відшкодовувати нормативну собівартість та гарантувати мінімальний прибуток для простого відтворення виробництва. При розрахунку рівня заставних цін важливо враховувати фактичну та прогнозовану кон'юнктуру внутрішнього та світового зернового ринку. Саме такі засади і було передбачено в Положенні про запровадження механізму заставних закупівель зерна у товаровиробників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2000 р. № 1141[1] та постановами від
7 лютого 2001 р. № 103 від 23 квітня 2001 р. № 371 [2]. В ньому чітко визначено основні засади, зокрема: строк дії заставної ціни - з 1 липня поточного року до 1 березня наступного року, сформульовано економічно обгрунтований підхід до визначення рівня заставних цін, порядок і строк розрахунків за зерно, що надійшло в рахунок заставних закупівель, для чого передбачалося відкрити у відповідних банках спеціальні рахунки, порядок відшкодування витрат заготівельного підприємства, пов'язаних з прийманням і зберіганням зерна, облік зерна, яке надходить у заставу тощо.

Мінагрополітики на 2010 та 2011 рр. затвердило такі рівні заставних цін (див. таблицю)[3;4].

Наприклад, Міагрополітики затвердило заставну ціну (з ПДВ) на пшеницю ІІІ класу в розмірі 751 грн. за 1 тонну. Її рівень зумовлений з розрахунками нормативної собівартості пшениці за умови заданої урожайності, реальних величин вартості ресурсів та інших складових собівартості зерна.

Таблиця

Заставні ціни на зерно базисних кондицій
(з урахуванням податку на додану вартість)

у гривнях за тонну

Вид зерна

2009/2010 маркетинговий період

2010/2011 маркетинговий період

Пшениця ІІІ класу

1251-1543

1300-1520

Пшениця ІV класу

1134-1398

1160-1393

Пшениця V класу

967-1193

1125-1350

Жито групи 1 класу

1112-1372

962-1154

Жито групи 2 класу

1016-1253,

920-1104

За такими розрахунками нормативна собівартість 1 т пшениці в середньому становитиме 936,5 гривень. Мінімально необхідний рівень рентабельності прийнятий у розмірі 10 %, враховано також прогнозовані на рік індекс інфляції та індекс зростання доходів населення, впливи прогнозу світового виробництва та динаміки цін світового ринку в розмірі 13 відсотків. Отже, заставна ціна пшениці в середньому має становити 751 грн. за тонну, а пшениці ІІІ класу, як вищої за якістю, має бути 926 грн. за тонну. Заставні ціни на інші зернові культури встановлюються за діючим співвідношенням.

Згідно із запровадженим у 2000 році механізмом застосування закупівель зерна в заставу, втрати зернозаготівельного підприємства за послуги - приймання, зберігання (а в разі повернення зерна його виробникові - і відпуск) має відшкодовувати власник зерна. Слід зазначити, що у США їх сплачує товаровиробник, але там плата за кредит становить 3-7 вдсотків. За в Україні навіть при пільгах по сплаті відсоткових ставок банкам, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 р. № 487 "Про встановлення розміру плати за використання бюджетної позики виробниками зерна у межах режиму державних заставних закупівель на 2010/11 маркетинговий період" [5], вони будуть в 3-4 рази більшими, ніж для фермерів США. Отже, за таких умов плату за кредит (коли товаровиробник забирає заставлене для продажу зерно) має компенсувати (частково чи повністю) держава. Інакше механізм заставних закупівель зерна втрачає економічний інтерес для виробника, його не буде введено в ринкову практику.

Кабінет Міністрів України удосконалив вже діючий механізм визначення цін прийнявши постанову від 11 лютого 2010 р № 159 "Про затвердження Методики визначення мінімальної та максимальної інтервенційної ціни об'єкта державного цінового регулювання"[6]. Згідно з цією Методикою визначається мінімальна та максимальна інтервенційна ціна об'єкта державного цінового регулювання.

Мінімальна ціна об`єкта державного цінового регулювання, крім цукру, форимується з урахуванням середньогалузевих нормативних витрат на виробництво об'єкта, мінімального рівня рентабельності не менше
10 відсотків, кон`юнктури на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Середньогалузеві нормативні витрати на виробництво об'єкта державного цінового регулювання затверджуються Мінагрополітики за погодженням з Мінекономіки мінімальний рівень рентабельності об'єкта державного цінового регулювання затверджується Мінагрополітики.

Величина коригування мінімальної інтервенційної ціни, що враховує кон'юнктуру на внутрішньому та зовнішньому ринках, визначається Мінагрополітики з урахуванням рекомендацій Міжвідомчої експертної групи з питань державного регулювання аграрного ринку, склад та положення про яку затверджується Мінагрополітики за погодженням із зацікавленими центральними органами виконавчої влади.

Максимальна інтервенційна ціна об`єкта державного цінового регулювання формується з урахуванням рівня мінімальної інтервенційної ціни та індексів споживчих цін і цін виробників, за відповідний період державного цінового регулювання, впливу кон`юнктури внутрішнього та зовнішнього ринку.

Індекс цін та прогнозний індекс споживчих цін виробників промислової продукції надається Мінекономіки.

Величину коригування максимальної інтервенційної ціни, що враховує кон'юнктуру на внутрішньому та зовнішньому ринках, визначає Мінагрополітики з урахуванням рекомендацій Міжвідомчої експертної групи з питань державного регулювання аграрного ринку.

Рішення про встановлення мінімальної та максимальної інтервенційної ціни окремого об'єкта державного цінового регулювання  підлягає оприлюдненню не пізніше як за 15 днів до початку періоду державного цінового регулювання.

Дещо інший механізм заставних закупівель зерна передбачено Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України",[7] проте його суть не змінилася. Зокрема, за рішенням Кабінету Міністрів України може запроваджуватися режим заставних закупівель.

Згідно із режимом державних заставних закупівель: Аграрний фогд (далі - кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання (далі - позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформляється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва.

Стандартна форма

кредитного договору розробляється Аграрним фондом та затверджується центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Розмір суми бюджетної позики не може перевищувати
80 відсотків розміру мінімальної інтервенційної ціни. Бюджетна позика надається на строк, встановлений сторонами, який не може перевищувати строку одного маркетингового періоду. Пролонгації та дисконтування (списання) основної суми та відсотків не дозволяються.

Основна сума бюджетної позики та плата за її використання погашається єдиним платежем строк, визначений у кредитним договором. Дозволяється дострокове погашення суми бюджетної позики та пропорційне погашення плати за її використання або їх частини. При повному погашенні основної суми бюджетної позики та плати за її використання, у тому числі достроковому, позичальнику повертається подвійне складське свідоцтво, а зерно звільняється з-під режиму застави.

Бюджетна позика у межах режиму заставних закупівель є платною. Плата за використання бюджетної позики встановлюється на рівні 50 відсотків від середньозваженої ставки за кредитами банків, наданих строком до 12 календарних місяців та повністю забезпечених заставою, який фактично склався станом на 1 травня поточного бюджетного року. Порядок розрахунку такої середньозваженої ставки визначається постановою Кабінету Міністрів України на підставі подання Національного банку України. Розмір плати за використання бюджетної позики оприлюднюється не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку щорічного періоду заставних закупівель.

Бюджетні позики у межах режиму заставних закупівель щорічно надаються у період з 1 липня поточного бюджетного року до 1 квітня наступного бюджетного року. Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо режиму заставних закупівель.

Аграрний фонд може, як виняток здійснювати фінансову інтервенцію, якщо протягом однієї торгівельної сесії виникає загроза встановлення ціни рівноваги на рівні, що є меншим від розміру мінімальної інтервенційної ціни, або коли Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо закупівлі таких об'єктів державного цінового регулювання, не пов'язаної з державним ціновим регулюванням (у тому числі для потреб державного резерву). Отже, Аграрний фонд - це інструмент, за допомогою якого держава здійснює політику на аграрному ринку і використовує його як механізм державного регулювання. Разом з тим, у роботі Аграрного фонду є ряд суттєвих недоліків, особливо коли при запроваджені товарних чи фінансових інтервенцій необхідно здійснювати закупілі або продаж продовольчого зерна для утримання ціни на внутрішньому ринку зерна, хоча визначені Мінагрополітики закупівельні ціни на окремі об'єкти державного цінового регулювання є індикатором ціни на такі товари, проте їх закупівля затримується у зв'язку з тим, що рішення про закупівлю чи продаж таких об'єктів державного цінового регулювання потребує відповідного часу (за Регламентом Кабінету Міністрів - 20 днів)[8] і за цей період ситуація щодо ціни, попиту, пропонування може різко змінитися. Тобто Аграрний фонд не має можливості оперативно впливати на виклики ринкових подій. Важливим фактором є й те що бюджетне фінансування під програми закупівель зерна Аграрним фондом здійснюється із затримкою, адже фонд фінансується із спеціального воду державного бюджету, а перерахування проводяться хоча і за поданням Аграрного фонду, але через Державне казначейство, а це також потребує відповідного часу. Так у 2010 році станом на 1 травня сільськогосподарські товаровиробники звернулися до Аграрного фонду з пропозицією продати йому понад 800 тис. тонн продовольчого зерна до державного інтервенційного фонду на суму близько 1 млрд. гривень, однак внаслідок відсутності бюджетного фінансуваннф фонд не зміг закупити жодної тонни запропонованого зерна.

Для порівняння слід відмітити, що у провідних країнах, які виробляють зерно, таких як США і Канада, уряди створюють умови найбільшого сприяння розвитку зернового господарства, забезпечення визначеного рівня його рентабельності. Державне регулювання розвитку зернового господарства тут - це великомасштабна система, що грунтується на значному бюджетному фінансуванні. Завдяки постійній державній підтримці виробники мають можливість забезпечити необхідний рівень доходів, придбавати і застосовувати нову техніку й прогресивні технології, здійснювати структурну перебудову з урахуванням кон'юнктури ринку.

Державне регулювання виробництва зерна у США здійснюється завдяки економічним заходам впливу на процес розвитку зернового господарства з використанням таких економічних категорій, як ціна, податки, дотації, позички й кредити. При цьому уряд США не втручається в повсякденний ринковий процес, залишаючи його регулювання приватним торговцям зерном. Державне регулювання розвитку зернового господарства США проявляється, насамперед, у сфері виробництва і збуту зернової продукції на світовому ринку. Держава реалізує програми, які підтримують рівень цін, стимулюють розвиток виробництва з виділенням експортних кредитів.

Прийнятий Конгресом США у 1954 р. закон № 480 передбачає можливість гарантованого збуту сільськогосподарської продукції на зовнішньому ринку. При цьому уряд, забезпечуючи стабільність сільськогосподарського виробництва, відшкодовує збитки, пов'язані з наданням певних пільг покупцям. Наприклад, для торгівельних угод з оплатою товару в доларах США надаються довгострокові кредити під низькі відсотки строком до 40 років. При цьому можлива відстрочка сплати основної суми на 10 років, а борг за погашення кредиту може бути анульований, якщо країна - одержувач продукції готова реалізовувати проекти з розвитку сільського господарства, прийнятні для обох сторін. Таким пільговим кредитуванням придбання  продовольства США не лише забезпечує його гарантований збут, й диктує умови економічного розвитку країнам-імпортерам.

Міністерство сільського господарства США надавало субсидії експортерам пшениці. Так підтримувалася конкурентоспроможність експортних цін на світовому ринку, коли ціни інших великих країн-експортерів були нижчими від внутрішніх цін США. У вересні 1972 р., наприклад, потреби в таких субсидіях не було і дію програми тимчасово було призупинено.

Законом по сільському господарству і забезпеченню продовольством 1985 р. передбачено програму ПММ-103, в межах якої Товарно-кредитна корпорація (ТКК) гарантувала приватним комерційним позикодавцям за несприятливої комерційної й політичної ситуації відшкодування збитків за наявною відсотковою ставкою протягом трьох років.

У результаті застосування ПММ-103 протягом 1986-1988 рр. було виділялось щорічно по 500 млн. дол. на надання проміжних кредитів. У 1989 і 1990 фінансових роках за програмою було виділено 1 млрд. дол. на кредити строком від 3 до 10 років. Закон 1985 року передбачав також створення фонду автоматично поновлюваних кредитів, з яких могли надаватися прямі державні кредити.

Закон 1985 р. був спрямований на збереження доходів фермерів, щоб вони вирощували злакові культури без побоювань, що ціна на зерно та їхні доходи не зазнали негативних змін у разі надвиробництва, тому що вони завжди мають можливість одержати позичку під врожай і компенсацію гарантованих цін.

Постійний вплив уряду на рівень виробництва зерна й підтримка гарантованого рівня цін на нього, а також фермерських доходів забезпечують ефективне ведення зернового господарства в США. За даними 2002 р. у середньому американський фермер має у своєму користуванні 200 га сільськогосподарських угідь. Щорічний оборот одного фермерського господарства становить 260 тис. дол. У США є два типи господарств: комерційні ферми (17 %), які виробляють 83 % сільськогосподарської продукції та некомерційні ферми (70-200 га), оборот в яких за рік не досягає навіть 100 тис. доларів.

У цій країні експортом надлишків зерна займаються приватні торговці разом із кооперативами зернового профілю. У багатьох країнах світу зернова торгівля монополізована державними торгівельнми агентствами. Поряд з цим в Україні такий агент відсутній, що є значним недоліком у системі державного регулювання ринку зерна.

ВИСНОВКИ

На основі системного вивчення процесів функціонування механізмів державного регулювання ринку зерна встановлено ряд закономірностей, які визначають основні напрями розвитку аграрного сектору та зернопродуктового підкомплексу держави.

Основними проблемами функціонування механізмів державного регулювання зернового ринку в Україні є:

неузгодженість обсягів виробництва з наявним попитом на зерно та стихійність розвитку ринку, що при цьому спостерігається. Особливо загострилася ця проблема після ліквідації державної системи контрактації сільськогосподарської продукції та її інфраструктури.

не розв'язано проблеми визначення якості (а значить і ціни) вітчизняної продовольчої пшениці при експортних операціях внаслідок розбіжностей у критеріях визначення якості (класу) пшениці між національним стандартом на пшеницю, згідно з яким основним показником є вміст клейковини, тоді як у світовій практиці використовується показник вмісту білка. Залишаються не розв'язаниим проблеми, що ускладнюють експорт зерна та іншої сільськогосподарської продукції, - це затратність та довготривалість процедур митного оформлення, сертифікації;

близько половини продукції сільськогосподарських підприємств проходить через канали комерційних структур, які контролюють експортні, оптові і дрібнооптові товаропотоки та основні доходи від реалізації. Внаслідок непрозорості збуту за цим каналом в Україні ціни на продовольчу пшеницю найнижчі;

біржова торгівля відбувається, в основному, на засадах  аукціонів, вона не здійснюється в режимі поточного котирування. Практично відсутні біржові гарантії виконання біржових договорів, як і відсутні ефективні розрахунково-клірингові механізми;

відсутні координація експортно-імпортних операцій, їх квотування;

немає сприяння укладанню ф'ючерсних і форвардних контрактів на біржах;

на запроваджені механізми товарних інтервенцій, не застосовуються заставні, гарантовані та цільові ціни, мита й тарифи, компенсаційні збори та пільги.

удосконалення механізмів ціноутворення на зернову продукцію До цієї системи механізмів належать державні заставні закупівлі і заставні ціни на зерно, а також державний інтервенційний фонд та інтервенційні ресурси зернових тощо.

Література:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2000 р. № 1141 "Про впровадження заставних закупок зерна у сільськогосподарських товаровиробників".

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. № 371 "Про встановлення заставних цін на основні зернові культури"

3. Наказ Мінагрополітики від 30 червня 2000 р. № 452 "Про внесення змін до наказу Мінагрополітики від 24 січня 2009 р. № 590 (щодо затвердження мінімальних і максимальних цін на об'єкти державного цінового регулювання), зареєстрований в Мін'юсті 1 липня 2009 р. № 580/16596.

4. Наказ Мінагрополітики від 23 лютого 2010 р. № 78 "Питання діяльності Аграрного фонду на організованому аграрному ринку у 2010/2011 маркетинговому періоді" (щодо встановлення мінімальних і максимальних інтервенційних цін на об'єкти державного цінового регулювання у 2010/20111 маркетинговому періоді") зареєстрований в Мін'юсті 25 лютого 2010 р. № 184/17479.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 р. № 487 "Про встановлення розміру плати за використання бюджетної позики виробниками зерна у межах режиму державних заставних закупівель на 2010/2011 маркетинговий період".

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 р. № 159 "Про затвердження Методики визначення мінімальної та максимальної інтервенційної ціни об'єкта державного цінового регулювання".

7. Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України" від 24 червня 2004 р. № 1877 IV.

Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. № 950 "Про затвердження Регламенту Регламенту Кабінету Міністрів України".

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>