XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Мілютіна О.М. ДО ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ В МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Мілютіна О.М.

Слов'янський державний педагогічний університет

ДО ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ В МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 Проблема соціальної адаптації особистості є однією з складних проблем психології та медицини. Дана проблема надзвичайно актуальна для багатьох галузей науки. Вона розглядається у таких дисциплінах, як психологія особистості, педагогічна психологія, юридична психологія, психологія праці, медична психологія, психологія зрілості, психіатрія.

Під соціальною адаптацією розуміється постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища і результат цього процесу, де метою є установлення відповідності сторін, оптимального для функціонування і розвитку [4].

Важливим аспектом соціальної адаптації є прийняття групою індивіда. Соціальна адаптація - один з основних соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості. Соціалізація - це процес взаємодії із соціальним середовищем, у ході якого людина опановує механізми соціальної поведінки і засвоює його норми, які мають адаптивне значення. Стан взаємовідносин особистості і групи, коли особистість без тривалих зовнішніх і внутрішніх конфліктів продуктивно включається в головну діяльність, задовольняє основні соціогенні потреби, йде назустріч рольовим очікуванням, що пред'являє до неї група, переживає стан самоствердження і свободи вираження творчих здібностей, називається соціально-психологічною адаптацією [1].

У проблемних ситуаціях, не пов'язаних із переживанням перешкод на шляху досягнення мети, адаптація здійснюється за допомогою конструктивних механізмів. У ситуації, де відчувається наявність зовнішніх і внутрішніх бар'єрів, адаптація здійснюється за допомогою захисних механізмів (регресії, заперечення, формування реакції, витиснення, придушення, проекції, ідентифікації, раціоналізації, сублімації, гумору й ін.).

Конструктивні механізми дозволяють адекватно реагувати на зміну соціальних умов життя, використовуючи можливість здійснювати оцінку ситуації, аналіз, синтез і прогноз подій, антиціпацію наслідків діяльності.

Тривалість процесу адаптації може бути різна: як короткотривала так і довготривала. У період адаптації, а особливо у дітей до підліткового віку, можуть порушуватися сон, апетит, настрій, інколи підвищується температура тіла. Як показують педагогічні та медичні (соціальні аспекти психічних захворювань) дослідження характер та тривалість адаптаційного періоду залежить від таких факторів, як:

-вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10-11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя);

-стан здоров'я та рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);

-індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи);

-рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, що неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до нових);

-досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми)[2].

Поряд із різноманітними формами адаптації існує явище дезадаптації. Дезадаптацією називається процес, що призводить до порушення взаємодії із середовищем, збільшенню проблемної ситуації і супроводжується міжособистісними і внутрішньоособистісними конфліктами.

Діагностичними критеріями дезадаптації є порушення у професійній діяльності й у міжособистісній сфері, а також реакції, що виходять за межі норми й очікуваних реакцій на стрес (агресія, депресія, аутизм, тривожність і ін.). Ці критерії знаходять свій відбиток у різноманітних визначеннях дезадаптивної поведінки, наприклад у стислому словнику-довіднику «поведінка молоді, що відхиляється» дезадаптація визначається як «поведінка, неадекватна нормам і вимогам найближчого оточення» (цит.за [1]).

По тривалості впливу на особистість розрізняють тимчасову, стійку ситуативну і загальну стійку дезадаптованість особистості. Тимчасова дезадаптація пов'язана з включенням у нову ситуацію, у котрої необхідно адаптуватися (надходження в школу, на роботу, народження дитини й ін.). Стійка ситуативна дезадаптованість пов'язана з неможливістю знайти прийняті засоби адаптації в специфічних умовах при рішенні проблем (в умовах професійної діяльності, у сфері сімейних відношень і ін.). Загальна стійка дезадаптованість - це стан стабільної непристосованості особистості, де з великою інтенсивністю активізуються захисні механізми.

Причинами виникнення стану дезадаптованості є:

1) пережитий психосоціальний стрес, викликаний розводом, професійними проблемами, хронічними захворюваннями й ін.;

2) пережиті екстремальні ситуації - травматичні ситуації, у котрих людина брала участь безпосередньо як свідок, якщо вони були пов'язані зі сприйняттям смерті або реальної її погрози, важких травм і страждань інших людей (або своєї власної), зазнаючи при цьому інтенсивний страх, страхітливість, почуття безпомічності (подібні ситуації викликають особливий стан - посттравматичного стресового розладу);

3) неблагополучне включення в нову соціальну ситуацію або порушення сталих взаємовідносин у групі [1].

Стан дезадаптованності може супроводжуватися відхиленнями в поведінці особистості; тоді виникають конфлікти, що не мають явної причини, неадекватні реакції, відмова від виконання розпоряджень, стосовно котрих раніше не виникали протидії. Такого роду розпорядження позначаються термінами «соціальна норма» і «соціальна цінність». Соціальні норми і цінності є регуляторами соціальної поведінки людей [3]

Питання про рушійні сили активності і розвитку адаптаційних механізмів особистості усе ще вважається відкритим. Рішенням цього питання у вітчизняній психології займалися Л.І. Анциферова, О.М. Леонт'єв, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн. На думку О.М. Леонт'єва, дійсний шлях дослідження особистості полягає у вивченні тих трансформацій суб'єкта, що створюються саморухом його в діяльності в системі суспільних відносин. Внутрішнє діє через зовнішнє і цим саме себе змінює (цит. за [3] ).

Література:

•1.   Дичев Т.Г. Методологические и социальные проблемы адаптации человека. Дис. канд. психол. наук. - М., 1973. - 201с.

•2.     Психологічна адаптація дітей до умов дошкільного закладу// Журнал «Психолог», Упорядник В.Мушинський.­К.: Шкільний світ №25-26(121-122) липень 2004.­ с. 3-5.

•3.     Пустовалова А.О. О факторах, определяющих адаптационную способность человека //Психологические и социально-психологические особенности адаптации студентов. Материалы симпозиума. - Ереван, 1973. - с.18-20.

•4.     Савченко С.В. Феноменология и особенности дезадаптивных нервно-психических состояний у лиц различных возрастных групп //Вестник психотерапии.­ № 11(16), 2004.­ с. 81.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>