XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Миронова М.С. ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ПЕРЕКЛАДУ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Миронова Марина Сергіївна

аспірант Національної академії Служби безпеки України

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ПЕРЕКЛАДУ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Вихід нашої країни на Європейський ринок та стрімкий розвиток міжнародних відносин не тільки відкривають нове поле для діяльності перед перекладачами, але й ставлять їх в умови гострої конкуренції, що веде до посилення жорстких вимог до представників цієї професії.

Вивченням особливостей підготовки майбутніх перекладачів та їх професійної компетентності займаються вітчизняні та зарубіжні науковці: Комісаров В. Н., Латишев Л. К., Міньяр-Белоручєв Р. К., Сафонова В. В., Халєєва І. І., Ю. Хольц-Мянттярі та ін. У даній галузі професійна компетентність характеризується в першу чергу, як сума знань, умінь, навичок і особистісних характеристик, які потрібні перекладачу для успішного здійснення своїх професійних функцій [1].

Професія перекладача вимагає широких знань (лінгвістичних, екстралінгвістичних, загальнокультурних з галузі країнознавства, історії і літератури, а також знань, необхідних для перекладу в спеціальних галузях - економіці, юриспруденції, політиці, освіті, медицині і т. ін.). Професійний світогляд перекладача - це система узагальнених поглядів на світ професії, яка динамічно розвивається, її роль і місце в соціумі, що визначають ставлення до галузі міжкультурної, іншомовної і міжособистісної комунікації та до самого себе як суб'єкта професійної перекладацької діяльності [3].

Успішна реалізація майбутніх перекладачів повною мірою залежить від їхньої професійної підготовки, якостей і вмінь. Зрозуміло, що професійна підготовка майбутніх перекладачів є процесом формування їхньої комунікативної компетентності та передбачає не тільки оволодіння мовою як засобом спілкування, навчання, самоосвіти та забезпечує вільне, нормативно-правильне й функціонально-адекватне володіння всіма видами мовленнєвої діяльності іноземною мовою на рівні, близькому рівню носія мови [2], а й дозволяє їм після закінчення вищого навчального закладу здійснювати всі передбачені для перекладача функціональні обов'язки.

Як правило, фахова підготовка потенційних перекладачів у вузі здійснюється в рамках курсу теорії та практики перекладу , метою якого є формування у студентів базових, а також, частково, специфічних та спеціальних складових перекладацької компетентності, під якою розуміють сукупність знань, умінь та навичок, які дозволяють перекладачу успішно вирішувати свої професійні завдання.

До базових складових перекладацької компетентності належать знання, уміння та навички, які тією або іншою мірою необхідні перекладачеві для здійснення всіх видів перекладу (письмовий або усний переклад в одному зі своїх різновидів) і незалежно від жанру тексту, що перекладається (науково-технічний, діловий, газетно-публіцистичний і т.д.). До специфічних складових можна віднести знання, уміння та навички, необхідні в одному або декількох споріднених видах перекладу (письмовому, зорово-усному, абзацно-фразовому, послідовному, синхронному). Спеціальні складові перекладацької компетентності - це елементи, необхідні при перекладі текстів конкретного жанру і стилю: юридичних, економічних, науково-технічних, художніх, медичних і т. ін.

Для забезпечення кожним перекладачем високоякісного та відповідального виконання тих вимог, які висуває практика міжкультурної комунікації, в навчальному процесі підготовки такого фахівця необхідно ретельно відібрати та врахувати спеціальні знання, навички та професійні уміння, у той самий час звернувши увагу на творчий характер перекладацької діяльності.

Найбільш типовим шляхом опанування даної професії є наступний: від знань - до умінь, від умінь - до навичок. Існує й інший шлях: від інтуїтивних навичок - до усвідомлених умінь, а далі - до знань. Однак останній шлях зазвичай обирають ті, хто вивчають іноземну мову самостійно.

З точки зору методики важливо також, щоб уміння, сформовані у студентів на основі теоретичних знань, створювали той міст, який дозволяє ліквідувати типовий для вузівської підготовки перекладачів розрив між далеким від практики курсом теорії перекладу та практичним, далеким від теорії, що часто зводиться до так званого підходу "натаскування".

Вищесказане дає право вважати, що формування базової складової перекладацької компетентності полягає у повідомленні студентам знань теоретико-прикладного характеру та формування на їх основі (в ході виконання практичних завдань) умінь, необхідних для виконання усіх можливих типів перекладу.

Важливим аспектом у методиці викладання перекладу, окрім набуття лінгвістичної та перекладацької компетенцій студентами, є формування розуміння завдань перекладача та кінцевої мети перекладу. Завдання перекладача полягає у виявленні та аналізі мовних та позамовних факторів, які допомагають досягти еквівалентності перекладу. Кінцева мета перекладу - рівнозначний вплив текстів на своїх адресатів - стає можливою за умов урахування сукупності факторів комунікативно-мовленнєвої ситуації, культурологічних аспектів та, найголовніше, збереження комунікативно-прагматичної інтенції мовця оригіналу. До того ж, перекладач, крім вирішення суто мовної проблеми, має ще й відтворити смисл, що стоїть поза словами.

Отже, ми бачимо, що підготовка перекладача має бути комплексною, тобто включати не тільки навчання професійно спрямованих курсів та факультативів, а й психологічну підготовку, аутотренінг та формування особистості перекладача на різних етапах її розвитку.

Сучасні вимоги до професійної підготовки конкурентоздатних спеціалістів в галузі перекладу також мають враховувати рекомендації Ради Європи, в яких чітко окреслюється завдання формування плюралінгвальної та плюракультурної компетенції студентів. Оволодіння іноземною мовою, і перекладом зокрема, передбачає залучення до іншої культури, до оволодіння новим соціокультурним змістом [4].

Наблизитися до виконання таких вимог можливо лише максимально врахувавши їх у формі, змісті та методах навчання майбутніх перекладачів. Для цього в процесі їх професійної підготовки необхідно створити умови, які б вимагали від студентів спонтанної реакції на непередбачувані теми, повороти діалогів, мовленнєві формулювання та культурно-обумовлені ситуації. На заняттях бажано додержуватися певної пропорції між підготовленими та непідготовленими вправами (двосторонній, послідовний та синхронний переклад, переклад відео фрагментів, переклад з аркушу), що допомагає сформувати у студентів необхідні професійні уміння, навички та здатність до ситуативних експромтів.

Література:

•1. Комиссаров В.Н. Теоретические основы методики обучения переводу. - М.: - МГЛУ, 1997. - 56 с.

•2. Програма з англійської мови для університетів / інститутів (п'ятирічний курс навчання): Проект / Колектив авторів.: С.Ю.Ніколаєва, М.І.Соловей, Ю.В. Головач та ін. - К.: - Держ. лінгв. ун-т, 2001. - 245 с.

•3. Таланова Ж.П. Педагогічні умови формування професійного світогляду майбутнього перекладача: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 „Теорія і методика професійної освіти" / Ж.П.Таланова. - Кіровоград. - 2007. - 20 с.

•4. Common European Framework of Reference for Languages: Learning, teaching, assessment. Council of Cultural Cooperation Education Committee. Modern Languages Division, Strasbourg. - Cambridge: Cambridge University Press, 2001. - 260 p.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>