XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Молчанова А.С. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СКЛАДАННЯ ЗАПОВІТУ НЕПОВНОЛІТНІМИ ОСОБАМИ

Молчанова Анна Сергіївна

курсант КФ ДДУВС

  АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СКЛАДАННЯ ЗАПОВІТУ НЕПОВНОЛІТНІМИ ОСОБАМИ

Спадкове право являє собою сукупність правових норм, що встановлює порядок переходу прав та обов'язків померлої особи (спадкодавця) за правом спадкування до однієї або кількох осіб (спадкоємців). Зі смертю людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм права та обов'язків, переживає її. Вони мовби відкриваються, готові перейти під вольовий диктат іншої особи. Спадкування як найдавніший інститут права був і є актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів людини.

Цивільний кодекс (ЦК) України наголошує, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю [1; ст. 1234], тобто особа, яка досягла 18 років. Як показує практика, реалізація цих положень потребує вирішення ряду проблемних питань: чи не обмежує ЦК права неповнолітніх осіб стосовно можливості укладення заповіту; чи відповідає ця норма ЦК вимогам міжнародного права щодо дотримання прав людини тощо.

Вивченню та дослідженню спадкового права присвячені праці відомих українських вчених-правознавців, зокрема: В.Васильченко, О.Дзери, І. Жилінкової, 3. Ромовської, Н. Саніахметової, Є. Фурси, Н. Харитонова та ін. Зауважимо, що великий інтерес вчених до питань спадкового права природний, адже у процесі свого життя людина накопичує певну кількість матеріальних благ і цінностей, якими вона бажає задовольнити не тільки свої потреби, а й потреби рідних та близьких.

Відомо, що ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється двома шляхами: за заповітом і за законом. В повсякденному житті перевага надається спадкуванню за заповітом, оскільки воно безпосередньо пов'язане із повноваженнями власника - правом розпорядження. Заповіт, як особливий вид правочину передбачає правові наслідки, які пов'язані як зі смертю заповідача, так і з волею осіб, які названі у ньому спадкоємцями.

Законодавець зазначає, що заповіт має відповідати загальним вимогам щодо його дійсності, а саме: заповідач має бути дієздатним на момент укладання заповіту; зміст заповіту не повинен суперечити вимогам закону і має відображати дійсну волю заповідача; заповіт повинен бути вчинений у визначеній законом формі, а його умови мають бути здійсненими.

Ми вважали за доцільне зробити порівняльний аналіз трактування спадкового права у роботах вітчизняних і зарубіжних вчених.

Дослідник правового режиму майна членів сім'ї, в Україні І. Жилінкова, зауважує, що неповнолітні мають право розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, іншими доходами, то, відповідно, "передача такого майна за заповітом є одним із способів такого розпорядження" [3; 23]. Як бачимо, у даному випадку виникає колізія: з одного боку, неповнолітній має право розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, а, з іншого - у нього немає можливості розпорядитися зазначеними коштами шляхом складання заповіту. Поділяючи погляди вчених, на думку яких неповнолітні у віці від 14 до 18 років мають право заповідати свій заробіток, стипендію, авторський гонорар, майно набуте за рахунок цих джерел, оскільки законодавець надає їм можливість розпоряджатися ними, даний аргумент можна використати, надаючи таку ж можливість складати заповіт малолітнім віком до 14 років щодо належних їм грошових вкладів [6; 155].

Заповіти малолітніх є недійсними, оскільки законодавство передбачає досить жорсткі межі самостійності даної категорії осіб цивільного права: укладення дрібних побутових угод і розпорядження ними грошовими вкладами [1; 31]. Неповнолітні згідно з вимогами законодавства не мають права складати заповіт, навіть якщо на це є згода піклувальника, оскільки коло правочинів, які можуть вчиняти неповнолітні за згодою піклувальників, визначено законом [1; 32].

Зокрема у США право на укладення заповіту виникає з досягненням повноліття (18 років). Але окремі штати, наприклад Джорджія, встановили більш ранній вік досягнення здатності до вчинення заповіту - 14 років. Закони та судова практика вимагають, щоб заповідач був "компетентним", тобто розумів, що він робить, і визнають недійсними заповіти, складені недієздатними, душевнохворими особами, а також вчинені із застосуванням насильства, погрози, обману, помилки тощо [2; 425]. Виняток становить і у англійському законодавстві для моряків - під час плавання та військовослужбовців, які можуть укладати заповіт з 14 років. Військовослужбовці, які перебувають на дійсній службі, а також моряки в умовах далекого плавання мають право укладати усні заповіти в присутності свідків або письмові заповіти без підписання чи посвідчення їх свідками [7; 245].

Зауважимо, що у ЦК України передбачено, що повна дієздатність фізичної особи може виникнути і до досягнення нею 18-ти років: при достроковій реєстрації шлюбу на підставі рішення суду; внаслідок укладення трудового договору; народження дитини; при бажанні займатися підприємницькою діяльністю [1; 34-35].

На відміну від України за нормами Французького цивільного кодексу (ст. 967) заповітом визнається будь-який документ, зі змісту якого очевидна воля особи вчинити заповідальне розпорядження. Зокрема, право скласти заповіт має особа, яка досягла повноліття або емансипована неповнолітня особа, котра досягла 16 років. Не емансиповані неповнолітні, що досягли 16 років, можуть скласти заповіт на 1/2 частину майна, яке належить їм на праві власності, і яким вони можуть розпоряджатися тільки по досягненню повноліття. Питання визначати долю майна таких осіб вирішується органами опіки та піклування, а за певних обставин - і судом. Таким чином, заповідальна дієздатність співвідноситься з поняттям повної дієздатності, яку неповнолітні отримали на законних підставах, адже у ЦК прямо зазначено, що повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки [1; 35].

Зрозуміло, що для укладення заповіту 14-річним неповнолітнім, який згідно з рішенням суду уклав шлюб і став повністю дієздатним, існуватимуть перешкоди суто практичного характеру, оскільки відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України, цей документ видається особі по досягненню нею 16-річного віку. Такий неповнолітній не зможе посвідчити свою особу при виявленні бажання скласти заповіт. У даному випадку мова може йти про складання заповіту громадянином України, який досяг 16-річного віку.

Не є виправданим позбавлення права на складання заповіту осіб, обмежених у дієздатності за рішенням суду. Мотивація того, що особа, яка зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, токсичними речовинами ставить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище, не є підставою для відмови у складанні заповіту, оскільки обмежено дієздатний майнове становище своїх близьких безпосередньо не погіршує.

Не обмежуються також у спадковій дієздатності громадяни, які мають фізичні вади: сліпі, глухі, німі. Вони можуть укладати цивільно-правові правочини без будь-яких обмежень, так само як і інші громадяни.

Як показав аналіз, спадкове право В. Васильченком трактується як сукупність норм, що регулюють відносини, пов'язані з переходом прав і обов'язків померлого до інших осіб, і становить окремий правовий інститут, який відображає особливості національного менталітету, традицій і усталених принципів приватного права [5; 134].

Зокрема, у Німеччині основним нормативно-правовим актом, який регулює спадкові правовідносини, є Німецький цивільний кодекс (НЦК), згідно якого заповіт може укладати особа, що досягла 16 років. Недійсним буде заповіт, укладений особою, котра внаслідок душевної хвороби не спроможна зрозуміти та оцінити значення розпоряджень, які в ньому містяться. Неповнолітні особи (від 16 до 18 років) можуть складати заповіт лише у вигляді усної заяви чи передачі письмової заяви нотаріусу [4; 525].

Вивчення досвіду іноземних держав у сфері регулювання спадкових відносин дозволяє, з нашої точки зору певним чином удосконалити норми ЦК України, а саме:

- урегульовувати положення про те, що норма, згідно з якою особу усунено від права на спадкування у одного спадкодавця, не усуває цю особу від права бути спадкоємцем у іншого спадкодавця;

- визначити інші умови визнання заповіту таким, що втратив чинність: якщо особа, на користь якої складено заповіт, помре раніше заповідача; якщо спадщина втрачена за життя заповідача чи відчужена ним; якщо єдиний спадкоємець відмовився від прийняття спадщини;

З огляду на викладене вище, можна зробити висновок, що питання спадкування за заповітом неповнолітніх потребує подальшого вдосконалення в сучасних соціально-економічних умовах. В результаті розвитку ринкових відносин, закріплення за фізичними особами права приватної власності на майно, коло суб'єктів, які можуть переходити в порядку спадкового правонаступництва, значно розширяється. В свою чергу потребує удосконалення сучасна нормативна база України щодо спадкових відносин, яка має адаптуватися до законодавства країн Євросоюзу.

Література:

1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - С. 356.

2. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США.-К.: Видавництво Україна, 1999. - С. 419-428.

3. Жилінкова І.В. Проблеми правового режиму майна членів сім'ї. Автореф. дис. докг. юрид. наук. - Харків, 1999. - С. 23.

4. Основные институты гражданского права зарубежных стран: Сравнительно-правовое исследование. - М.: Норма, 2000 - С. 485-570.

5. Цивільне та сімейне право України: Навч. посіб. для підготов. до іспитів / Ред.: В.В. Васильченко; МВС України. - Д., 2003. - 300 с.

6. Цивільне право України Підручник: У 2 кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. Кн. 2. - 640 с.

7. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 761 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>