XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Мотуз В.К. ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ЩОДО ОСВІТНЬОЇ СФЕРИ ЯК ЗАСІБ КОМУНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА (1920 – 1930-ТІ РР.)

Мотуз Валерія Костянтинівна

ЧНУ ім. Б. Хмельницького

ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ЩОДО ОСВІТНЬОЇ СФЕРИ ЯК ЗАСІБ КОМУНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА (1920 - 1930-ТІ РР.)

Освітня політика в радянській Україні у 1920 - 1930-ті роках відзначалася суперечливими тенденціями. Заходи з піднесення освітнього рівня широких народних мас, в тому числі селянства, супроводжувалися спробами не лише просвітити, а й переробити традиційні світоглядні константи людей. Освіта повинна була наповнювати свідомість всіх здобувачів знань політико-ідеологічними цінностями суто радянського ґатунку, прищеплювати їм більшовицькі принципи класової моралі, забезпечувати комуністичний напрямок духовного розвитку.

У короткий історичний період ментальність дійсно зазнала значних трансформацій. Необхідність з'ясування комплексу чинників, завдяки яким радянській владі вдалось модифікувати світосприйняття українського селянства і обумовлюють актуальність дослідження цього питання.

Історія розвитку освіти в Україні у міжвоєнну добу завжди перебувала у полі зору науковців. Даною проблематикою займалась низка радянських істориків. Зокрема, слід відзначити публікації А. Д. Бондаря1, Н. М. Лещенка2, А. В. Мороза3, О. М. Шпортенка4. Серед сучасних досліджень потрібно виділити праці В. Л. Борисова5, М. М. Кузьменка6, О. П. Рабенчука7. Однак розгляд порушеної нами проблеми про роль освітньої системи в перебудові світосприйняття українського селянства у 1920 - 1930-х роках не можна вважати вичерпним, оскільки вона не отримала докладного висвітлення у наукових публікаціях.

Ідеологічне опанування селянськими масами стало одним із перших і важливих завдань більшовиків у боротьбі за утвердження радянської влади на селі. Від успіхів на цьому фронті залежала не тільки лояльність селянства до радянської влади, але й здатність останніх до дій спрямованих на реалізацію комуністичних ідей. З цього приводу М. Бухарін у статті "Ленінізм і проблема культурної революції" підняв декілька цікавих проблем. Розмірковуючи над тим, чому саме селяни викликали таку високу зацікавленість вождя, він зробив висновок, що "культурна революція" необхідна для кооперування селянських мас і в подальшому призведе до змички "поголовно кооперованого селянства" з кістяком державної влади - робітничим класом8. Саме таким чином, сільське населення у планах партійного керівництва можна було найефективніше долучити до радянських перетворень в країні.

Насадження комуністичних ідеалів величезній масі людей через друковані засоби масової інформації було неможливим поки більшість громадян була неписемною. Для формування нового світогляду населення потрібен був і загальний розвиток освітньої системи. У травні 1921 року Раднарком УСРР прийняв постанову, за якою всі неписьменні громадяни віком від 8 до 50 років зобов'язувалися навчитися грамоті9. Ліквідацією неписемності займалася освічена частина населення в порядку трудової повинності. У поширенні освіти активну участь брали не лише навчальні заклади, а й культурно-просвітницькі установи, профспілки, комітети незаможних селян тощо.

Перше десятиріччя радянського правління в Україні відзначилось швидким поширенням пунктів лікнепу. Вже на листопад 1927 року процент писемних по республіці зріс на селі - з 15,5 % (довоєнний час) - 50 %"1. В постанові ХІ Всеукраїнського з'їзду Рад "Про стан та перспективи культурного будівництва" від 15 травня 1929 року зазначено про зростання кількості грамотних в республіці до 53 %10.

Не останню роль в боротьбі з неграмотністю на селі у міжвоєнний період відігравали і профсоюзи. Так, в 1928 році внаслідок "шефської роботи заводських профорганізацій" грамоті було навчено 350 тисяч сільських жителів, а вже в 1929 році їх кількість зросла ще на 600 тисяч осіб11.

Однак, наведена вище статистика викликає сумніви. Зокрема, на ХІІІ з'їзді РКП(б) (травень 1924 р.), в резолюції "Про культурну роботу на селі", йшлось про все ще дуже низький культурний рівень селянства, наголошувалося на необхідності піднесення грамотності та поширенні найелементарніших знань серед трудівників села4. За даними, що містяться в роботі О. Рабенчука, загальна кількість неписьменних селян серед дорослого населення у 1923 році, становила 4,05 млн. чоловік. Автор цілком обґрунтовано зазначає, що включити до освітнього процесу таку кількість людей було досить важко, оскільки органи лікнепу на місцях часто діяли неефективно, мали значні проблеми з викладацьким складом. Як результат, у грудні 1926 року кількість цілком неписьменних становила вже 5 млн. осіб. До 1926 року спостерігалося зростання мережі пунктів лікнепу (17542), та вже в 1927/28 н. р. цей показник зменшився та становив 8258 шкіл лікнепу7. В 1927 році ще 35 % дітей шкільного віку залишались поза школою, а половина дорослого сільського населення була неписьменою9. Лише на середину 1930-х років кількість пунктів лікнепу була доведена до 30 тисяч і до кінця 1939 року зусиллями радянської влади УРСР елементарній грамоті навчилося 85 % населення республіки віком від 9 років10. Не принижуючи значення проведеної роботи, слід зазначити, що боротьба з неписьменністю на селі проводилася форсованими темпами, що призводило до низької якості отриманих знань та незадовільного рівня освіченості сільських жителів.

Радянська система освіти перебувала у стані активного пошуку кращих методів виховання. 1920-ті роки характеризуються чисельними експериментами у шкільній сфері. Однією із важливих складових навчального процесу була політична освіта - навчальні заклади стали засобом агітаційної роботи радянської влади. Діти, виховані на ідеях вірності комуністичній ідеології, мали стати активними будівниками радянського суспільства.

Модернізаційні процеси в українській освітній системі потребували посиленої уваги щодо підготовки вчительських кадрів. Низький рівень фахової підготовки певної частини сільських вчителів, погане знання ними основних засад методики викладання - про це постійно йшлось у звітах про результати інспекційного обстеження сільських шкіл. Так, в Одеську губінспекцію народної освіти надійшли дані щодо обстеження найбільш занедбаних та далеко розташованих від районних центрів сільських шкіл. До числа таких належала й школа с. Білоусівка. Обурення, членів комісії викликало те, що, сільські вчителі дуже "відстали" від суспільно-політичного життя. У висновках Одеської губінспекції зазначалося, що "Вчителька зовсім не читає газет і взагалі навряд чи за 6-річний період своєї педагогічної діяльності  тримала в руках радянську газету: вона абсолютно не знає, що відбувається у світі, не знайома з Конституцією, важливі події ХІІ з'їзду партії їй не відомі. Вона навіть не знайома зі своїми громадянськими правами"12.

Радянська влада намагалася якомога швидше покращити ситуацію у бажаному для себе напрямку. Оскільки сільські вчителі були дуже авторитетними для учнів та їхніх батьків, тому саме від них залежав не лише рівень знань, а й виховання. Сільський педагог мав стати насамперед агітатором та пропагандистом комуністичних ідей13.

Вчителів енергійно залучали до суспільної роботи через участь у всіляких конкурсах, зльотах, навчанні на курсах тощо. Серед учительства всіляко насаджувалось "бажання приймати участь в суспільній роботі", стимулювалася "тяга до засвоєння політичних знань". Цьому в значній мірі сприяли, як проведені курси, так і політперевірки14.

Однак, на заваді продуктивній роботі вчителя стояло немало бюрократичних перешкод, які знижували не лише якість його роботи, але і його громадський авторитет. На сільського вчителя, крім виконання безпосередніх професійних обов'язків, було покладено завдання стати активним творцем нового побуту. За допомогою школи проводилася антирелігійна пропаганда, яка нерідко переростала в брутальну боротьбу з віруючими. У всіх радянських газетах і журналах 1920 - 1930-х років постійно пропагувалися гасла на кшталт: "Вчитель має бути активним безвірником". Однак у своїй більшості сільські вчителі були люди віруючими і це негативно впливало на хід антирелігійної пропаганди. В силу своєї освіченості та високої моральності вони відзначалися лояльністю до віри, а тому часто негативно впливали на агітаційну кампанію радянської влади. Багато з них, будучи виховані в християнських традиціях, заявляли вголос, що релігійна свідомість і  віра завжди властиві людині, що українське селянство щиро поважає християнські заповіді та сповідує християнську етику і мораль15.

Кінець 1920-х років характеризувався значними змінами суспільно-політичного життя в Радянському Союзі та в УСРР зокрема. Освітня сфера, яка була якнайтісніше пов'язана з планами соціалістичного будівництва нового суспільства, цілком залежала від того, куди її скеровувало своїми рішеннями та постановами партійно-радянське керівництво. Запровадження нових навчальних програм, мало вирішити не лише проблему глибокого і систематичного вивчення відповідних дисциплін, але і щільно наситити їх ідейно-пропагандистським змістом, скерованим на те, щоб переконати кожного учня в тому, що радянський лад "найкращій" у світі16.

Вкрай негативно позначилася на культурному житті українського села і масова насильницька колективізації. Кардинальні зміни у аграрному секторі економіки спричинили до нової залежності сільських вчителів від влади - тепер вже від того, як вони пропагували ідею створення колгоспів. Постановою правління Укрколгоспцентру від 29 жовтня 1932 року діяльність педагогів була відверто скерована на те, щоб залучити їх до активної участі у створенні колгоспного ладу. Мова йде про включення останніх до складу "буксирних бригад", комісій по розкуркуленню та інших винаходів адептів розпалювання класової ворожнечі на селі17. У поєднанні з масовими репресіями в освітянському середовищі такі заходи ускладнили становище вчителів у реальному житті, що в свою чергу призвело до суттєвого збіднення самобутніх українських освітянських традицій.

Підсумовуючи усе вище зазначене, слід сказати наступне: фактично за міжвоєнний період в радянській Україні відбулася політизація культурно-освітньої сфери українського села, її ідеологізація та активне насадження в сільських школах войовничого атеїзму. Освітня система була орієнтована на вирішення відверто політизованих завдань постреволюційного суспільства та мала забезпечити переконаного прихильника нового ладу.

Література:

•1.  Бондар А. Д. З історії розвитку народної освіти на Україні за роки радянської влади // Український історичний журнал. - 1967. - № 11. - С. 24-25.

•2.  Лещенко Н. М. З історії народної освіти на Україні в роки відбудови народного господарства // Український історичний журнал. - 1969. - № 4. - С. 79-85.

•3.  Мороз А. В. Ліквідація неписемності і розвиток загальної освіти трудящих в 1921 - 1925 рр. // Український історичний журнал. - 1976. - № 8. - С. 111-116.

•4.  Шпортенко О. М. Розвиток освіти дорослих на Україні // Радянська школа. 1967. - № 12. - С. 32.

•5.  Борисов В. Л. Українізація та розвиток загальноосвітньої школи в 1921 - 1932 рр. // Український історичний журнал. - 1999. - № 2. - С. 76-80.

•6. Кузьменко М. М. Система освіти в УСРР у 1920-х рр.: історико-теоретичний аспект // Український історичний журнал. - 2004. - № 5. - С. 66-80.

•7. Рабенчук О. П. Робітничо-селянська інспекція і культурне життя в радянській Україні (1920 - 1934 рр.). - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - С. 126-127.

•8. Ленинизм и проблема культурной революции. // Бухарин Н. И. Революция и культура. Статьи и выступления 1923 - 1936 гг. - М.: Фонд им. Н. И. Бухарина, 1993. - C. 121-127.

•9. Культурне будівництво в Українській РСР. Важливі рішення Комуністичної партії і Радянського уряду. 1917 - 1959 рр.: Збірник документів в 2-х т. Т. 1 (1917 - червень 1941) / упоряд. З. І. Зобінна, Г. О. Кравченко, Ю. Б. Медведєв та ін. - К.: Держполітвидав УРСР, 1959. - С. 120, 368.

•10. Культурне будівництво в УРСР (1928 - червень 1941 г.): Зб. документів і матеріалів / В. М. Даниленко, В. М. Луговий, А. Г. Молодчикові та ін. - К.: Наук. думка, 1986. - С. 68, 5.

•11. Очерки истории профсоюзов УССР / Ю. В. Бабко, П. Л. Варгатюк, И. Л. Гошуляк та ін. - К.: Из-во Полит. лит-ры Укр., 1983. - С. 294.

•12.  ЦДАВО України - 539 - 2 - 1119 - 117-118.

•13.  ЦДАГОУ - 256 - 1 - 10 - 63.

•14.  ЦДАГО - 1 - 20 - 1839 - 170.

•15.  Левківський М. В. Історія педагогіки: підруч. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - С. 20-24.

•16.  Хвиля А. За ленінську політехнічну школу // Комуніст. - 1932. - 5 вересня. - С. 3.

•17.  Про порядок постачання вчителям. Постанова правління Укрколгоспцентру від 29 жовтня 1932 року // Комуніст. - 1932. - 1 листопада.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>