XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Мринська І.О. СТИЛЬОВА ДИНАМІКА ЖАНРУ МУЗИКИ IN MEMORIAM У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Мринська Ірина Олександрівна

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

СТИЛЬОВА ДИНАМІКА ЖАНРУ МУЗИКИ IN MEMORIAM У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Без пам'яті ми були б істотами миті. Наше минуле було б мертвим для майбутнього. Теперішнє у його перебігу безповоротно зникало б у майбутньому.

       Сергій Рубінштейн

Пам'ять завжди має велике, нескороминуще значення в житті людини і суспільства. Виявляючи зв'язок і спадкоємність минулого, сьогодення і майбутнього, вона є важливим способом формування і підтримки колективної і персональної ідентичності. В умовах прискорення темпів соціокультурних змін і збільшення форм репрезентації минулого, пам'ять перестає мислитися як цілісне утворення, виявляючи безліч форм і проявів.

В куль­ту­рі остан­ніх де­ся­ти­річ ХХ століття ме­мо­рі­а­ль­на те­н­де­н­ці­я ( від латинського слова memoria - пам'ять) виявилася од­ні­єю із до­мі­ну­ю­чих. Саме тому в музичному мистецтві актуалізується ін­те­рес до од­но­го із про­ві­д­них жа­н­рів па­м'я­ті - жа­н­ру музики in memoriam, який не лише уособлює феномен пам'яті в культурі про події, традиції музичної творчості, певні історико-стильові періоди, окремі особистості, але і має високу духовно-етичну спрямованість (музичне звернення до близької людини, вчителя, духовного наставника).

Яскраві зразки творів музики in memoriam в українській спадщині з'являються починаючи із 1960-х років, але перші зразки виникли набагато раніше, ще на початку століття у творчості Миколи Лисенка (1842 - 1912). Виявляється, що композитор написав декілька творів, присвячених пам'яті видатних українських діячів. Щоправда, перший твір меморіального характеру з'явився ще наприкінці ХІХ століття - це кантата «На вічну пам'ять Котляревського» для хору, солістів та оркестру (1895). А іншими своїми творами in memoriam М. Лисенко започаткував традицію музичної «шевченкіани», створивши у 1911 році кантату «До 50 роковин смерті Т. Шевченка» на слова В. Самійленка і «Елегію до дня роковин смерті Т. Шевченка» для скрипки і фортепіано.

Звернення композитора до жанрової моделі елегії (від грец. ελεγεια - траурний спів у супроводі авлоса), яка вже сама по собі відноситься до траурної музики, виявляє жанрову асоціативність твору та його символіку. Адже під елегією розуміємо невеликий за розмірами ліричний музичний жанр сумного характеру, із мотивами емоційних переживань, спогадів про минуле та філософських роздумів. У цьому жанр in memoriam та жанр елегії виявляють спорідненість у тлумаченні образу, а також у відтворенні відповідної психологічної установки данного твору. Музична елегія, як і музика in memoriam, передбачає повільний темп, камерний виконавський склад та монологічність висловлювання. Атмосфера елегійності відтворюється романтичними інтонаціями (інтонація «питання», інтонація «зітхання» - lamento), перевагою мінорного ладу над мажорним. Жанр елегії сприймається композитором буквально - як траурний спів.

Що ж до особливостей поєднання стилю М. Лисенка із деякими засобами, характерними для жанру музики in memoriam, то відмітимо наступні риси: близькість мелодії до народнопісенних інтонацій; поєднання класичної гармонії із поліфонічними прийомами; смислову роль гармонії, яка створює алюзію із І частиною «Реквієму» В.-А. Моцарта: t - D® III ; III - D® d ; d - t - t6 (нотний приклад); темброва асоціативність.


Нотний приклад. "Елегія до дня роковини смерті Т. Шевченка" Миколи Лисенка

image00127.png

В цілому, на початку ХХ століття у творчості українських композиторів з'явилося чимало творів, написаних до святкування роковин від дня народження Т. Шевченка. У 1920-х роках вийшли із друку «Елегія пам'яті Тараса Григоровича Шевченка» для фортепіано в 2 руки та «Сумний спів» (Пам'яті Т. Г. Шевченка) для фортепіано композитора Василя Присовського (1861 - 1917); «Прелюд пам'яті Т. Шевченка» для фортепіано Якова Степового (1883 - 1921). Пізніше до музичного вшанування пам'яті Т. Шевченка звернуться українські композитори другої половини ХХ століття, зокрема, Андрій Штогаренко у Поемі для струнного оркестру «Пам'яті Кобзаря» (1960), Богдана Фільц у камерному хоровому творі «На роковини Т. Г. Шевченка» для жіночого терцету на слова Лесі Українки (1960), Віталій Губаренко у Симфонічній поемі «Пам'яті Тараса Шевченка» (1962), Всеволод Рождественський у Другому струнному квартеті «Пам'яті Т.Г.Шевченка» (1965).

Послідовником меморіальної традиції М. Лисенка став Яків Степовий, написавши у 1912 році «Прелюд пам'яті Т. Шевченка». Твір витриманий у траурному характері. До семантично-смислового «поля» Прелюду, відносяться: асоціативність із жанрами траурної музики - маршем та паваною (повільний темп, розмір 4/4, неквапливий ритм кроків, пунктирний ритм в мелодії, урочисто-величний характер); інтонації середньовічної секвенції "Dies irae" (тт. 5-6); секвенцакорди та насиченість гармонії септакордами всіх ступенів. Таким чином, у Прелюді поєднуються символи різних історичних епох від середньовіччя до романтизму, а в основу задуму покладені меморіальні традиції, що йдуть частково від М. Лисенка, а у більш широкому розумінні від епохи XVII століття і пов'язані із традиціями лютневої школи, зокрема, із музичними томбо. [Томбо (від французького tombeau - гробниця) - це інструментальна п'єса скорботного і урочистого характеру, присвячена пам'яті померлого. Набула поширення у Франції в 16-17 століттях. Томбо створювалися для лютні, клавесину, рідше для інших інструментів (гамба, скрипка і т. д.); зазвичай вони писалися у вигляді павани або алеманди і присвячувалися пам'яті знатних осіб або артистів. У числі авторів музичних томбо - Е. Готьє, Д. Готьє, Л. Куперен, Ж. А. д'Англебер, М. Маре, Ф. А. Лем'єр, І. Фробергер та ін.].

Крім творів, написаних в пам'ять про Т. Шевченка, цікавою стала традиція присвячувати свої опуси історичним подіям та політичним діячам. Так у 1920-х роках в українській музиці виникає цілий ряд творів, написаних в пам'ять про В. Леніна: Траурний марш для духового оркестру «Пам'яті улюбленого вождя»  М. Повх-Ніколаєва, «Похідний марш пам'яті Леніна» для оркестру Василя Овчаренко (1889 - 1974), «Траурний марш пам'яті Леніна» для фортепіано композитора Льва  Штейнберга (1870 - 1945), «Пам'яті Леніна» для мішаного хору з фортепіано композитора Павла Толстякова (1880 - 1938); а також твори, присвячені іншим історичним подіям кінця ХІХ - початку ХХ століття: увертюра для духового оркестру «В пам'ять борців за свободу» композитора В'ячеслава Лейсека (1857-1935), «Пам'яті Паризької Комуни» для голосу і фортепіано (на слова М. Казаданова) композитора Василя Золотарьова (1872 - 1964), Лірична поема «Пам'яті товариша» для скрипки і фортепіано (1927) Миколи Коляди (1907 - 1935).

Період Великої Вітчизняної війни став одним із найтрагічніших сторінок в історії України. Війна, яка стала найбільшим випробуванням для радянського народу, пробудила в людях найкращі якості. Підйом патріотичних почуттів, викликаний війною, став потужним стимулом для творчості. Художники, поети, композитори не могли залишатися осторонь, коли весь народ став на захист Вітчизни. Саме музика із перших днів війни стала найважливішою ідейною і духовною зброєю в боротьбі з ворогом.

На початку 1940-х та у 1950-ті роки загальною тенденцією української музики стає особлива увага до програмності. З'являється дві різновиди програмності - це літературно-сюжетна програмність та емоційно-узагальнююча. І на цьому фоні особливий інтерес проявився у зверненні композиторів до історичної тематики: «Українська сюїта», присвячена 25-річчю Великого Жовтня (1942) Юлія Мейтуса, «Поема возз'єднання» (1943) Бориса Лятошинського, Фортепіанний квінтет «Пам'яті Абая Кунанбаєва» (1943) та «Степова поема» для симфонічного оркестру (пам'яті Амангельди Іманова, 1944) Михайла Скорульського, Симфонія № 1 «Пам'яті мучеників Бабиного Яру» (1945) та Струнний квартет № 4 «Пам'яті М. Леонтовича» (1946) Дмитра Клебанова, Квартет-сюїта «Пам'яті М. Леонтовича» (1946) Аркадія Філіпенка, «Симфонічна поема пам'яті М. Леонтовича» (1949) Віталія Кирейка, Кантата для хору без супроводу «Пам'яті більшовика» (1951) Пилипа Козицького, Симфонічна сюїта «Пам'яті Лесі Українки» (1951) Андрія Штогаренка.

Симфонічна сюїта «Пам'яті Лесі Українки» була створена Андрієм Штогаренком (1902 - 1992) до святкування 80-річчя від дня народження української поетеси у 1951 році. Цим опусом відкривається ціла меморіальна тенденція у творчій спадщині композитора: Поема «Пам'яті Кобзаря» для струнного оркестру (1960), Три поеми для фортепіано «Пам'яті музикантів» (1961), Друга симфонія «Пам'яті товариша» для струнного оркестру (1965), П'ята симфонія «Комсомолії присвячується» для симфонічного оркестру (1976).

В цілому, вже у Симфонічній сюїті спостерігаються характерні риси стилю А. Штогаренка. Перш за все, це - новизна і свіжість музичних інтонацій, пройнятих пісенністю і ліризмом; єдність стилю; глибина емоційно-образних узагальнень; поєднання образів, пов'язаних із героїзмом і жагучою спрагою життя самої Лесі Українки, її палкої любові до рідної мови, землі, народу із героїко-трагедійними образами, навіяними спогадами про війну.

Отже, підводячи підсумки аналізу музики in memoriam у творчості українських композиторів першої половини ХХ століття (1900 - 1950-х років) спостерігаємо певний процес становлення і формування особливостей та різновидів даного жанру. Виділимо декілька основних моментів.

По-перше, виникнення жанру музики in memoriam у творчості українського музичного класика М. Лисенка було невипадковим. Він не лише вдало перейняв традицію написання музичних творів у пам'ять про когось, започаткував цей жанр на українському музично-культурному ґрунті, але і продемонстрував його вокально-інструментальний та камерно-інструментальний різновиди. Це дало змогу розвивати ці види музики in memoriam і наступникам М. Лисенка, сформувавши тим самим традицію спадковості.

По-друге, на історичному тлі початку ХХ століття виникла традиція написання творів у пам'ять про певних історичних діячів, зокрема, про В. Леніна (обумовлена історичними та соціальними подіями тих часів), про певні історичні події, а згодом про видатних особистостей - поета Т. Шевченка, поетеси Л. Українки. Про це свідчать численні зразки музичних творів-меморіалів.

Таким чином, у духовному протистоянні складних воєнних і післявоєнних часів мистецтво зіграло особливу роль. У творах тих років домінував патріотичний і меморіальний початок, адже пам'ять народна незнищенна, вона зберігає найтрагічніші і в той же час славні сторінки історії країни. Композитори, які зверталися у своїх музичних творах до теми пам'яті, довели, що саме музичне мистецтво володіє могутньою зброєю впливу на людей, адже воно зачіпає насамперед чуттєву сферу. Ще довгі десятиріччя після війни митці будуть звертатися до теми in memoriam та керуватися рядками Роберта Рождественського: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте».

Література:

•1.     Боровик М. Український радянський камерно-інструментальний ансамбль. К.: Музична Україна, 1968. - 102 с.

•2.     Історія української радянської музики: Музична культура Радянської України. - К.: Музична Україна, 1990 - 296 с.

•3.     Лобанова М. Музыкальный стиль и жанр: история и современность. - М.: Советский композитор, 1990. - 312 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>