XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Муратова О.В. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ШІСТДЕСЯТНИЦТВА У СВІТЛІ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОЇ ПОЛІТИКИ М.С. ХРУЩОВА

аспірантка, Муратова О.В.

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ШІСТДЕСЯТНИЦТВА У СВІТЛІ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОЇ ПОЛІТИКИ М.С. ХРУЩОВА

Шлях до європейської та світової інтеграції, обраний Україною, зумовлює необхідність інтенсивних змін у політичному, економічному, соціальному, культурному житті нашої держави. Важливу роль у цьому процесі відіграє всебічне осмислення, адекватна інтерпретація та розуміння моделі тоталітарної держави й культури, що склалася в ХХ столітті.

З огляду на тенденції розвитку суспільної думки в Україні протягом минулого століття неважко помітити то наростання, то згасання національної ідеї. Одним із таких «спалахів», на думку багатьох науковців, є культурологічний рух шістдесятників, представники якого  в подальшому стали тією рушійною силою, що сприяла процесам розбудови України як незалежної держави.

Проблема становлення й функціонування руху шістдесятництва на території України в пострадянській українській історіографії привертає увагу багатьох дослідників [1] у силу своєї політичної актуальності в контексті проблем національно-культурної політики. Водночас, не зважаючи на значний масив наукових праць, що вийшли друком за радянських часів та в роки незалежності, чимало аспектів діяльності цього руху і на сьогодні залишаються остаточно не з'ясованими, що й зумовлює актуальність нашої роботи.

Попереднє дослідження проблеми дозволило нам виділити два етапи розвитку літературно-мистецької політики в період хрущовської відлиги [2].

Перший етап (1956 - 1959рр.) характеризується зовнішньо-показовим відходом від сталінських методів управління, критикою сталінізму, певною лібералізацію в галузі літературно-мистецької творчості, тобто на цьому етапі зміцнюється ідеологія відлиги і влада політиків, що її проголосили.

Перші кроки, зроблені партією на чолі з М.С. Хрущовим у подоланні культу особи, наслідків сталінщини, справили велике враження «духом і тоном прямої й безстрашної критики недоліків, нетерпимості до прикрашання дійсності...» [3, с. 139], стали поштовхом для розгляду й обговорення тих наболілих питань суспільного життя, що давно назрівали, але не могли стати предметом відкритої дискусії. У світлі ситуації, що складалася, у більшості представників літературної інтелігенції виникла надія на звільнення від старих догм і стереотипів, прагнення виходу за межі регламенту офіціозу.

Формуванню в суспільній свідомості думки про щирість намірів влади щодо необхідності змін у сфері літературної творчості сприяло й повернення до читача чималого пласту раніше заборонених до друку творів, реабілітація українських письменників, яким вдалося вижити в ГУЛАГу,  зміцнення зв'язків із західною культурою. Усі ці зміни, проведені на тлі жорстких сталінських підходів, робили відлигу ще більш привабливою і не могли не викликати захоплення митців.

Характеризуючи настрої літераторів того часу, один із найактивніших учасників руху українського шістдесятництва І. Світличний писав: "У багатьох із нас одразу після ХХ з'їзду було багато наївного, рожевощокого оптимізму, телячого ентузіазму, багато було ілюзій, побудованих на піску; багатьом здавалося, що всі проблеми народного життя вирішуються одним махом, і нам нічого не лишається, як з високо піднятими прапорами урочисто марширувати до комунізму" [4, с. 76].

Але, як тільки головне завдання - усунення від влади прихильників Сталіна - було виконане і влада правлячої партії на чолі з М.С. Хрущовим зміцнилась, починається поступовий відхід від політики лібералізації до централізації влади, що, відповідно, позначається й на літературних процесах.

Якщо у межах першого етапу політика уряду в галузі літератури й мистецтва характеризувалась ліберальним відношенням до інтелігенції та її творчих пошуків, то в рамках другого етапу (1961 - 1964 рр.) простежується поступовий відхід від політики лібералізації до більш жорстких методів управління літературно-мистецькими процесами, і, як результат, - обмеження свободи творчості митців рамками панівного в Радянському Союзі  методу соціалістичного реалізму, який узгоджувався з ідеологічними постулатами побудови комунізму.

Посилення ідеологічного диктату, пропагування ідеї підведення соціалістичного реалізму під ідеологію комунізму поступово набирало все більших обертів і засвідчувало остаточне згортання процесів лібералізації до централізації влади, а отже, й повернення до сталінських методів управління. Мистецтво і, особливо, література знову опинилися під пильним оком ідеологічного відділу партії, що досить чуйно реагував на будь-які «відхилення» у творчості.

Центральну проблематику конфліктів першої половини 1960-х рр. між партією та літературною інтелігенцію - чи повинна культура виконувати виключно роль служниці партії й держави, чи бути рівноцінним партнером - було окреслено на червневому пленумі ЦК КПРС 18 червня 1963 р., під час проведення якого остаточно були розставлені акценти в принциповій дискусії про керівництво й контроль у галузі культури. Партійне керівництво втрутилося в суперечку й нагадало про «партійність», засудивши найменші прояви вільнодумства.

На практиці це звелося до проведення виховних проробок митців, творчість яких виходила за межі ідеологічних рамок, на зборах творчих організацій, засіданнях обласних та міських партійних комітетів, звільнення з роботи, виключення з партії, а найголовніше - відсутності змоги публікуватися. 

Зовнішньо-показова функція спостерігача, що характеризувала КПРС в часи лібералізації й відповідала першому етапу розвитку літературно-мистецької політики, поступово перетворювалась у функцію суворого наглядача, що керувався гаслом «...в ідеологічних питаннях ніяких поступок бути не може» [5, с. 56]. Замість ліберальної, зовнішньо м'якої політики запроваджувався жорсткий адміністративний диктат. Ілюзії щодо примирення тоталітаризму й соціалістичного реалізму з демократизацією, яка виступала в обмежених шатах лібералізації, поступово зникали. Значна частина творчої інтелігенції відчула себе зрадженою.

Невідповідність реалій життя очікуваним результатам стала вагомою підставою для формування руху українського літературного шістдесятництва, що, виникнувши як культурницький рух українства за збереження національних традицій, поступово переріс у політичну опозицію радянському режиму.

Література:

•1.     Курносов Ю. Інакомислення в Україні (60-ті - перша половина 80-х рр. ХХ ст.) [Текст] : монографія / Юрій Олександрович Курносов. - К.: Інститут історії України НАН України, 1994. - 222 с.; Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору, 1960-80-х рр. [Текст] : монографія / Георгій Володимирович Касьянов. - К.: Либідь, 1995. - 224 с.; Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х - початок 1990-х років [Текст] : монографія / Анатолій Русначенко. - К., 1998. - 720с.; Бажан О., Данилюк Ю. Український національний рух: основні тенденції і етапи розвитку (кінець 1950-х - 1980-ті рр.) [Текст] : монографія / Олег Григорович Бажан, Юрій Зіновійович Данилюк. - К.: Рідний край, 2000. - 232с.

•2.     Муратова О.В. Історична трансформація методу соцреалізму в період «відлиги» / О.В. Муратова // Наукові праці: науково-методичний журнал. - Т. 129. - Вип. 116. - Історія. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. - С. 42-49.

•3.     Твардовский А. Из рабочих тетрадей (1953 - 1960) [Текст] / А. Твардовский // Знамя. - 1989. - №6. - 170 с.

•4.     Виступ Івана Світличного на вечорі пам'яті Василя Симоненка в Київському медінституті у грудні 1963 року / І. Світличний // Український вісник. - 1971 (січень). - Вип.4. - 217 с.

•5.     Михайлов Н. Некоторые вопросы развития культуры / Н. Михайлов  // Коммунист. - 1960. - № 1. - 112 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>