XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Наконечна О.М. Українська історіографія про релігійно-конфесійні відносини в УРСР у роки перебудови (1985 – 1991 рр.)

Наконечна Ольга Мирославівна

Аспірант каф-ри історіографії та джерелознавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

Українська історіографія про релігійно-конфесійні відносини в УРСР у роки перебудови (1985 - 1991 рр.)

Серед багатьох факторів національно-духовного відродження у роки перебудови особливе місце займав релігійний фактор, оскільки Україна завжди була багатонаціональною державою, а звідси і багатоконфесійною, а її народ, незважаючи на довгі роки релігійного пригнічення, зберіг притаманну йому духовність. Процеси демократизації в Україні у часи перебудови сприяли розширенню прав церкви в суспільстві, спостерігалися помітні зміни громадської думки щодо релігії. У цей час на релігію став утверджуватися погляд як на широкий соціально-культурний феномен. 1989 р. став переломним для української церкви і її ролі у суспільному житті: релігійним організаціям було надано юридичний статус, а більшість конфесій розпочали процес власного відродження. 

Дана тема вже давно стала предметом численних досліджень. З огляду на це, актуальність дослідження зумовлюється об'єктивною потребою у підведенні підсумків. Мета нашої роботи полягає в тому, щоб розкрити провідні тенденції нагромадження знань з історії конфесійних відносин у колишній УРСР. Ми ставимо перед собою завдання охарактеризувати ті праці, котрі на нашу думку найбільш повно розкривають історію релігійно-конфесійних відносин в УРСР у 1985 - 1991 рр.

Вітчизняну історіографію досліджуваного періоду умовно можна поділити на радянську і сучасну, що висвітлюють такі аспекти, як політика радянської влади у сфері релігії, забезпечення свободи совісті, історію конфесійного життя.

Праці радянських науковців з проблеми політики радянської влади у сфері релігії та забезпечення вільного віросповідання несли на собі відбиток тогочасного негативного відношення до релігії, підтримуваного офіційною владою і наукою, а церква замальовувалась як реакційний, антинародний інститут, породжений безправним становищем народних мас у попередніх суспільно-політичних формаціях. Тому майже завжди радянські дослідники підкреслювали "експлуататорську", "реакційну" роль церкви в суспільстві, її "прислужницько-угодницьку" роль - про це згадується у працях І.Андрухіва     [1; 2]. Наслідуючи класиків марксизму-ленінізму, автори свідомо нав'язували думку про те, що церква - це негативне явище минулого, і для неї немає місця у комуністичному суспільстві.

Зокрема, А.Мяловицький розкрив роль засобів масової інформації УРСР в атеїстичній пропаганді, показав, яким чином проходив цей процес на сторінках тодішніх газет і журналів, у передачах українського радіо і телебачення. Автор розкритикував працівників ЗМІ за те, що вони не зуміли організувати публіцистично гострих виступів із зреченнями від релігії. Він широко висвітлив атеїстичне виховання підростаючого покоління і при цьому заперечував те, що науковий атеїзм нав'язувався владою [25]. М.Вівчарик у монографії "Колоситься нива дружби" вважав, що релігійні пересуди чинять опір дружбі народів [9]. Також винятково в негативному плані висвітлювала радянська історіографія діяльність протестантських об'єднань, сам протестантизм визнавався "реакційним" за своєю суттю, підкреслювався шкідливий виховний вплив протестантських об'єднань на молодь [23].

Кардинально по-іншому висловлювалися українські дослідники за кордоном, зокрема С.Караванський писав про релігійний бум в СРСР наприкінці 80-х рр.  Він згадав, як Кремль спритно позбавив західних критиків фактів про переслідування релігії в СРСР у той час, як і далі підтримувалась атмосфера цькування релігії, атеїзм залишався офіційним світоглядом, продовжували видаватись антирелігійні журнали і не було зроблено жодного послаблення у напрямі легалізації Української Католицької Церкви [16].

У монографії А.Камінського в одному із розділів описано духовне відродження українського народу, церковні справи та організовані структури релігійного життя на тлі боротьби проти панівної в Україні системи татолітарного контролю партії, дарма що частково пом'якшеної [15].

С.Мечник в одній із статей із серії "До положення в СРСР і УРСР" написав, що тодішня політика М.Горбачова мала на меті підпорядкувати всіх християн Російській Православній Церкві під керівництвом патріарха Пімена, котрий був слухняним знаряддям ЦК КПСС. Автор підкреслив, що станом на 1990 р. комуністична влада і далі переслідувала Українську Католицьку і Українську Автокефальну Православні Церкви, яким тоді бракувало інтелектуальних сил, щоб продовжити боротьбу, адже Москва представляла українські церкви не як релігійні, а як націоналістичні [24].

Закордонних колег підтримали і в Україні. Наприклад, М.Левицький ставив питання про тотальну бездуховність, породжену соціалізмом. Можливий вихід із цієї важкої ситуації він бачив у повній деідеологізації школи, заміні соціалістичної моралі християнською. Атеїзм він назвав "коньюнктурною шапкою", яка для багатьох служила прикриттям, а введення у навчальний процес  основ християнства - кровною потребою всього загалу суспільства. Дослідник підкреслив, що лише західні області висунули такі радикальні релігійні вимоги, Схід же цього спочатку не зрозумів. Автор згадав і про релігійні секції при студентських товариствах [19].

Л.Лук'яненко вирізняв два чинники релігійної проблеми: перший - страх влади перед більш національно свідомим Заходом і можливістю об'єднання його зі Сходом у їх радикальних вимогах незалежності; другий чинник - незаконна постанова 1946 р. про скасування греко-католицької церкви, через яку люди були виховані в межах російської православної церкви і іншої не знали і не сприймали. Автор підкреслив, що якщо ми хочемо вийти з-під комуністичної диктатури і перейти до демократії, то повинні насамперед виробити в собі повагу до чужого світогляду, оскільки мир між конфесіями можливий тільки в умовах взаємної терпимості [20].

В.Іванишин відзначив необхідність нормалізації релігійного життя на Україні, зокрема в Галичині, як одну з найбільш болісних тем, важливість якої тим більша, що вона пов'язана з темою національного відродження [14], а С.Сокіл підняв питання Російської православної церкви, яка на думку автора претендувала на владу над Україною, називаючи себе "руською" [33].

Під впливом суспільно-політичних подій свою думку щодо реального стану свободи совісті й релігії в часи СРСР змінили і окремі колишні її захисники. Зокрема М.Бабій у роботі "Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігійне осмислення" стверджував, що марксистська інтерпретація релігії  як опіуму народу суперечила принципові свободи совісті [3]. 

Однією з перших загальних робіт з питань розвитку релігії та церкви у 1985-1991 рр. стала праця П.Косухи, який розкрив суть остаточного подолання обмежень у релігійно-церковному житті та описав феномен релігійного відродження [18].

Наукове визначення поняття "релігійно-церковне відродження" подав М.Рибачук [32]. Трохи згодом цей же автор у спільній монографії разом з О.Уткіним та М.Кирюшком  розглянули ряд актуальних проблем національно-релігійного відродження в умовах демократизації суспільства. Головну увагу автори зосередили на історичних витоках національно-релігійного відродження, ролі релігії та церкви у державотворчому процесі як факторі національної самобутності українців. Окрім названих проблем у праці висвітлено також етноконфесійну спрямованість історичного розвитку українських церков, етноформуючу роль релігії у становленні українства, розкрито вплив релігії як соціального явища на національне відродження усіх націй, що проживали на Україні, обґрунтовано взаємозв'язок конкретної релігії з характером та проявами відродження відповідної нації. Автори намагались звернути увагу на міжконфесійні конфлікти, претензії тієї чи іншої церкви на лідерство в національному відродженні, створенні єдиної української національної церкви [31].

Проблемам взаємовпливу церкви і національного відродження присвячено  збірник статей під назвою "Церква і національне відродження в Україні", де найбільша увага приділена питанням єдиної національної релігійної сфери в Україні [36].

Великий інтерес становить монографія В. Єленського та В. Перебенесюка, де розглянуто розвиток релігійно-інституційних процесів, державно-церковні взаємовідносини та просто події релігійного життя кінця 1980-х -               початку 1990-х рр. Необхідно відзначити, що тут матеріал викладений з максимальною об'єктивністю. Автори підсумували, що оцінюючи релігійну ситуацію на Україні у той час, треба говорити не про релігійне відродження, а про відновлення природної церковно-інституційної структури [13]. Також ще потрібно відзначити статтю вищеназваного автора В.Єленського, присвячену аналізу стану релігійності населення України, де відзначено, що ситуація за кілька років змінилася від приховування релігійності віруючими до її маніфестації людьми зовсім нерелігійними [12].

Праця О.Шуби "Релігія в етнонаціональному розвитку України (політологічний аналіз)" - це дослідження проблеми взаємодії етносу та релігій у процесі їх історичного розвитку та в умовах суспільно-політичних реалій. Автор підсумував, що незважаючи на окремі кризові моменти, на рубежі  80-90-х рр. у релігійно-церковному житті переважали процеси відродження, адже якісне релігійне оновлення відбувалося у тісній єдності з національним пробудженням українського народу. Також в роботі приділено увагу проблемі міжцерковного конфлікту в Україні, який вважався національно-державною проблемою, подолання якої він вважав можливим лише за умов утвердження української державності та зниження рівня політичного протистояння [38]. О.Шуба, аналізуючи стан конфліктності в українському суспільстві підсумував, що міжцерковний конфлікт в Україні мав багатоплановий характер і проявився не тільки на богословсько-ієрархічному та парафіяльному рівнях, а й носив політичне і національне забарвлення [37].

Щодо релігійного конфлікту також висловився В.Бондаренко, підкресливши його політичне підґрунтя і невизначеність позицій його учасників, [6]. У іншій роботі цей же дослідник зупинився на питанні державних ініціатив з урегулювання міжцерковного конфлікту: проведення І Всеукраїнського міжрелігійного форуму та спроби створення міжцерковного органу - Ради релігій України. Автор вважав, що міжконфесійна напруга буде зникати разом з деполітизацією проблем, які склали її сутність [7]. Необхідно ще згадати невелику працю В.Бондаренка "Перебудова і церква", у якій автор на основі фактів описав зміну державної політики стосовно церкви, наслідком чого і стала активізація релігійного життя у країні [8].

Для повноти історіографічного огляду конфесійного складу України кінця 80-початку 90-х рр. треба ще згадати працю П.Панченка "Релігійні конфесії в Україні (40-і - поч. 90-х рр.)", яка є першою спробою висвітлити це питання саме з історичної точки зору. Автор намагався подати загальний огляд історії та сучасного йому конфесійного стану у країні. На жаль, невеликий обсяг книги не дав йому змоги глибше окреслити історію українських конфесій [27]. У його ж праці "Релігійні конфесії в Україні в контексті історизму" фактично вперше у спресованому вигляді висвітлюються релігійні процеси в Україні від давнини і до часів функціонування незалежної держави. Автором зроблено спробу виявити і простежити своєрідне бачення проблеми духовності у складному сплетінні суспільних трансформацій сер. 1980-х - поч. 1990-х. На думку дослідника, започатковані зрушення у відносинах тоталітарної держави з церквою на старті перебудованого періоду відбувались у руслі посилення  демократичних основ життєдіяльності українського суспільства і не всюди ці явища мали однакову інтенсивність. Він підкреслив те, що багатонаціональність населення сприяли утвердженню багатоконфесійності. На думку автора, після активізації наприкінці 1980-х рр. Автокефальної Православної та Католицької церков усе вилилось у справжній церковно-захисний рух, що відбувалось в усіх областях України, і хоча церква вже відокремилась від держави, її представники обирались до складу владних структур [26].

У статті В.Фомиченка коротко викладена історія Римо-Католицької церкви в Україні і підкреслено, що саме демократизація сприяла помітній активізації РКЦ на початку 90-х рр. Автор констатував, що ті тенденції, які спостерігалися в українському католицькому середовищі, свідчили про певну стабільність РКЦ та її помітний вплив на процес духовно-релігійного відродження в Україні [35].

Згадану тему продовжили О.Бажан та Ю.Данилюк у спільній монографії "Випробування вірою...", де описали боротьбу католицької громадськості за свої права, зокрема вони звернули увагу на підтримку демократичної громадськості Росії щодо питання легалізації УГКЦ та на конструктивну позицію численних міжнародних релігійних і правозахисних організацій та Ватикану. Щодо міжконфесійних конфліктів і суперечностей, то це відбувалося через нез'ясованість майнових питань - вважали автори [4]. Вони знову ж таки у спільній роботі "Опозиція в Україні..." описали громадянський рух за легалізацію УГКЦ, політичні репресії  щодо їх активістів, проаналізували шляхи формування руху за права віруючих [11].

Значний внесок у дослідження української церковної проблематики зробив В.Пащенко. Зокрема праці, що стосуються нашого дослідження, це "Православ'я в новітній історії України: Частина друга", "Греко-католики України від 40-х рр. ХХ ст. до наших днів" та "Православна церква в тоталітарній державі. Україна 1940 - початку 1990 рр." [28-30], де автор провів думку, що тоталітарна держава була нездатна забезпечити громадянам демократичні права і свободу совісті, а при врегулюванні спірних питань та міжконфесійних конфліктів вдавалася до їх адміністративно-силового вирішення.

У монографії В.Марчука "Церква, духовність, нація. Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст." проаналізовано діяльность УГКЦ, її роль у національно-культурному та духовному житті, формуванні національної самосвідомості та морально-етичних цінностей [22].

Церкву і українське державотворення також пов'язали між собою О.Уткін, С.Головащенко та В.Любащенко. Зокрема, О.Уткін писав про те, як в часи СРСР було покладено край автокефалістському рухові в українському православному середовищі, тобто фактично  була ліквідована можливість використання впливу та авторитету православної церкви в інтересах української державності. І лише збереження української автокефалії у діаспорі уможливило відновлення таких впливів на межі 80-90-х рр. [34]. С.Головащенко згадав про участь віруючих в антипартійних виступах, і вважав, що потужний етноконфесійний комплекс, система церковного управліня та церковна юрисдикція були прикладом для світської влади в умовах активізації національно-визвольного руху [10]. В.Любащенко вважав, що державотворчі процеси в Україні сприяли активним динамічним змінам у протестантському релігійному середовищі, викликали зближення позиції протестантських церков щодо державного суверенітету України. Він підкреслив, що саме протестантські угруповання зробили максимум можливого для того, щоб використати наявні можливості, пов'язані з демократизацією суспільного життя [21].

Дисертаційні дослідження Н.Бєлікової та Е.Кардоша найбільш широко охопили діяльність релігійних конфесій України рубежу 80-90-х рр. ХХ ст. та їх вплив на тогочасний державотворчий процес. Вони пов'язали релігійно-духовну сферу з політичним життям країни, висвітлили дану проблему з історичної та політологічної точок зору, показали боротьбу українського православ'я за автокефалію, а відтак - за  незалежність [5; 17].

До джерел ми можемо віднести звернення, резолюції, виступи, заяви по церковній проблематиці державних діячів та інституцій, але опублікованих збірників документів з проблеми досліджуваного періоду поки немає.

Аналіз літератури дозволяє нам зробити такі висновки: по-перше, публікації радянської доби в силу тогочасної ідеологічної доктрини не розкрили багатьох важливих аспектів політики радянської влади у сфері релігії; по-друге, праці українських зарубіжних дослідників дуже критично оцінювали тодішню політику влади і це їм часто заважало максимально наблизитися до розуміння глибинних суспільних процесів, а відсутність доступу до архівів не дозволяла опертися на повноцінну джерельну базу; по-третє, сучасна вітчизняна історіографія відзначилася таким чином, що переважна більшість дослідників досліджує вузькі теми, залишаючи без уваги аналіз суспільних процесів, в умовах яких протікало релігійне життя, роль силових структур, громадських об'єднань у релігійних рухах, вивчення релігійної свідомості населення, взаємовідносини між віруючими різних конфесій. Крім того, більшість існуючих робіт мали не історичну, а релігійну спрямованість, в силу чого історія конфесій України з кін. 80-х - поч. 90-х рр. у них викладалася доволі фрагментарно. 

Література:

•1.   Андрухів І. О. Політика радянської влади у сфері релігії та конфесійне життя на Прикарпатті в 40-80-х рр. ХХ ст. Історико-правовий аналіз / І. О. Андрухів. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2006. - 432 с.  

•2.   Андрухів І. О. Релігійне життя на Прикарпатті: 1944 - 1990 роки. Історико-правовий аналіз / І. О. Андрухів. - Івано-Франківськ, 2004. - 344 с.

•3.   Бабій М. Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення           / М. Ю. Бабій. - К. : Вища школа, 1994. - 86 с.

•4.   Бажан О. Випробування вірою. Боротьба за реалізацію прав і свобод віруючих в Україні в др. пол. 1950 - 1980-х рр. / О. Бажан, Ю. Данилюк. - К., 2000. - 332 с.  

•5.   Бєлікова Н. Ю. Релігійні конфесії України (кін. 80-х - 90-ті рр. ХХ ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук / Н. Ю. Бєлікова. - Донецьк, 2001. - 20 с.

•6.   Бондаренко В. Д. Міжконфесійний конфлікт на Україні: витоки, стан і шляхи подолання / В. Д. Бондаренко // Людина і світ. - 1991. - №1. - С. 2-10.

•7.   Бондаренко В. Д. Міжцерковний конфлікт: паростки надії  / В. Д. Бондаренко             // Політика і час. - 1992. - №3. - С. 22-26.

•8.   Бондаренко В. Д. Перебудова і церква / В. Д. Бондаренко. - К., 1990. - 64 с.

•9.   Вівчарик М. М. Колоситься нива дружби / М. М. Вівчарик. - К. : Вид-во політлітератури України, 1989. - 117 с.

•10. Головащенко С. Українське православ'я та національна державність                               / С. Головащенко // Людина і світ. - 1991. - №6. - С. 2-5.

•11. Данилюк Ю. Опозиція в Україні (др. пол. 50-х - 80-ті рр. ХХ ст.) / Ю. Данилюк,              О. Бажан. - К. : Рідний край, 2000. - 616 с.

•12. Єленський В. Релігійність в Україні: після квазеїстичного експерименту                          / В. Єленський // Людина і світ. - 1994. - №7. - С. 2-5.

•13. Єленський В. Релігія. Церква. Молодь / В. Єленський, В. Перебенесюк. - К. : А.Л.Д., 1996. - 160 с.

•14. Іванишин В. Українська церква і процес національного відродження / В. Іванишин. - Тернопіль, 1990. - 43 с.

•15. Камінський А. На перехідному етапі. "Гласність", "перебудова", "демократизація" на Україні / А. Камінський. - Мюнхен, 1990. - 622 с.

•16. Караванський С. Чи справді релігійний бум в СРСР? / С. Караванський // Визвольний   шлях. - 1988. - №11. - С. 1374-1375.

•17. Кардош Е. Ю. Державотворчий процес в Україні і Церква : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук / Е. Ю. Кардош. - К., 1995. - 20 с.

•18. Косуха П. Світоглядний прорив. Ставка на час і терпимість / П. Косуха // Віче. -    1994. -  №7. - С. 141-151.

•19. Левицький М. У напрямку будучности / М. Левицький // Визвольний шлях. - 1991. -    №1. -  С. 100-103.

•20. Лук'яненко Л. Не дам загинуть Україні / Л. Лук'яненко. - К. : Софія, 1994. - 512 с.

•21. Любащенко В. Протестантизм у суспільно-політичній перспективі України                     / В. Любащенко // Другий Міжнародний конгрес україністів. - Львів, 1994. - С. 167.

•22. Марчук В. Церква, духовність, нація. Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст. / В. Марчук. - Івано-Франківськ, 2004. - 464 с.

•23. Мельник В. І. П'ятидесятництво: нові тенденції / В. І. Мельник. - К. : Знання, 1988. - 48 с.

•24. Мечник С. До положення в СССР і УССР. Горбачовська демократія / С. Мечник                       // Визвольний шлях. - 1990. - №1. - С. 35-44.

•25. Мяловицький А. В. Питання атеїстичного виховання трудящих у виступах засобів масової інформації / А. В. Мяловицький // Український Історичний Журнал. - 1986. - №2. -   С. 64-70.

•26. Панченко П. П. Релігійні конфесії в Україні в контексті історизму / П. П. Панченко. -  К. : Український Центр духовної культури, 2003. - 102 с.

•27. Панченко П. Релігійні конфесії в Україні (40-і - поч. 90-х рр.) / П. П. Панченко. - К. : Ін-т історії АН України, 1993. - 50 с.

•28. Пащенко В. Греко-католики України від 40-х рр. ХХ ст. до наших днів / В. Пащенко. - Полтава, 2002. - 590 с.

•29. Пащенко В. Православ'я в новітній історії України: Частина друга / В. Пащенко. - Полтава : Полтава, 2001. - 736 с.

•30. Пащенко В. Православна церква в тоталітарній державі. Україна 1940 - початку 1990-х рр. / В. Пащенко. - Полтава : АСМІ, 2005. - 631 с.

•31. Рибачук М. Ф. Національне відродження та релігія / М. Ф. Рибачук, О. І. Уткін,                    М. І. Кирюшко. - К. : Асоціація "Україно", 1995. - 208 с.

•32. Рибачук М. Ф. Релігійно-національне відродження: поняття і процес / М. Ф. Рибачук          // Релігійна традиція в духовному відродженні. - Полтава, 1992. - С. 88-90.

•33. Сокіл С. Гримаси перебудови / С. Сокіл // Визвольний шлях. - 1990. - №2. -                С. 168-173.

•34. Уткін О. І. Інформаційна діяльність політичних громад і релігійних об'єднань української діаспори в країнах Заходу у 1945-1991 рр. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня  док. істор. наук. - К., 1993. - 20 с.

•35. Фомиченко В. Римо-католицька церква в Україні / В. Фомиченко // Людина і світ. - 1993. - №6. - С. 37-38.

•36. Церква і національне відродження / [наук. ред. М. Ф. Рибачук]. - К., 1993. - 407 с.

•37. Шуба О. Міжцерковний конфлікт. Сподівання на мудрість і терпіння / О. Шуба           // Віче. - 1995. - №7. - С. 112.

•38. Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України (політологічний аналіз)                     / О. Шуба. - К. : Криниця, 1999. - 324 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>