XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Назар Я.В., Макарчук І.П. ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Назар Я.В.,  Макарчук І.П.

Луцький педагогічний коледж

ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Вивчення технічного матеріалу в зв'язку з конкретним художнім твором має три функції: підготовчу, зміцнюючу і  виправляючу. Запланувавши для учня новий концерт або складну п'єсу, доцільно ще до початку роботи над ними ввести в щоденні заняття відповідно підібрані вправи й етюди на ті технічні прийоми, які там зустрінуться.

Завданням кожної вправи й кожного етюда неминуче повинно бути опанування певних простих елементів музики: чистоти інтонації, точного ритму, вирівняного звучання, певного забарвлення тембру тощо. Вправність виконання технічного матеріалу без урахування його звучання не має сенсу. Навпаки, саме ясність мети сприяє технічній шліфовці ігрового руху.

Систематична робота над вправами й етюдами корисна не тільки для розвитку загальної  та  прикладної  техніки.  Вона  сприяє вихованню фізичної   витривалості музиканта, зміцненню його психічної витримки й уваги.  Щоденна гра технічного матеріалу необхідна і для того, щоб приводити ігровий апарат у робочий стан і підтримувати досягнутий рівень техніки, але не повинна перевищувати половини всього часу роботи за інструментом.

Робота над вправами - це ніби попереднє заготовлення основних конструкцій, з яких потім монтується художнє виконання. Вона доцільна лише тоді, коли вправи охоплюють типові види фактури, які найчастіше зустрічаються в художніх творах. У систематичній роботі і на протязі більших відрізків часу гра вправ обов'язково повинна відзначатися достатньою різноманітністю, бо лише тоді вона розвиває потрібні для художньої гри навички. Невпинне оновлення самих вправ і способів їх вивчення, поступове ускладнення завдань, заміна одних вправ іншими - ось вірна методика, яка виховує творче ставлення до занять технікою, розвиває гнучкість і оперативність у цій роботі.

На кожному етапі навчання виконавця щоденні вправи поділяються на постійні й додаткові. До постійних вправ належать основні технічні формули, які включають в себе найуживаніші в більшості художніх творів технічні прийоми в їх узагальненому схематичному вигляді. Це, головним чином, гами й арпеджіо, які виконуються основними типами штрихів, подвійними нотами тощо. Додаткові вправи охоплюють ті розділи техніки, в яких студент особливо відстає і які мають більш індивідуальний характер. До них належить вивчення гам й епізодичні негамоподібні вправи спеціально для даного художнього твору у відповідності з завданнями його засвоєння. Заняття вправами, завдяки певній беземоційності їх звукового матеріалу, завжди вимагають великої вольової зосередженості й розумової активності. Без дотримання цієї умови користь від них буде невелика.

Гами й арпеджіо - це універсальний, найдійовіший вид вправ, який дає матеріал для засвоєння майже всієї техніки студента. Необхідність систематичної роботи над гамами й арпеджіо випливає насамперед з того, що вони містять у собі звукові формули, які входять у фактуру всіх художніх творів. Адже кожна мелодія і кожний пасаж складаються або з гамоподібної, або з арпеджіоподібної послідовності звуків, або з поєднання їх обох.

Гама - це вправа, що з однаковим успіхом може використовуватися і для послідовного, систематичного нагромадження загальних технічних навичок, і для підготовки та поліпшення виконання складних епізодів конкретного художнього твору. Робота над гамами потрібна для розвитку техніки як лівої, так і правої руки та для координації дій обох рук.

Хоч робота над гамами й арпеджіо охоплює більшість прийомів техніки, для ґрунтовнішого засвоєння їх потрібні і вправи іншого типу - негамоподібні. Ці вправи виправдовують своє існування тим, що деякі основні виконавські навички (наприклад трелі, репетиції,різноманітні варіанти змін позицій тощо) можна вивчати лише на них. Крім того, додаткові, нетипові види техніки, потрібні для окремих п'єс, іноді доцільніше опрацьовувати також не на гамах, а на спеціальних негамоподібних вправах.

Етюди являють собою проміжну ланку між вправами й п'єсами. У порівнянні з п'єсами етюди вимагають більшої уваги до подолання технічних труднощів. Вивчення етюдів, як і робота над вправами, сприяє плановому нагромадженню виконавських навичок, а також підготовляє техніку виконання конкретних художніх творів. В обох випадках етюди мають бути складнішими порівняно з п'єсами, які вивчає студент. Засвоєння на етюді складніших прийомів створює технічний резерв і дозволяє вільно користуватися ним у відносно легких п'єсах.

Етюди можна поділити на так звані тренувальні й художні.

У тренувальних етюдах переважає однотипна фактура з використанням, головним чином, одного технічного прийому: акордова техніка, дрібна техніка, техніка ведення міху, зміна позиції руки тощо).

Так звані художні етюди включають у себе більшу кількість різнорідних засобів техніки і значно різноманітніші за фактурою та за ритмом.

Обидва види етюдів потрібні в педагогічній практиці. В індивідуальному плані студента вони повинні бути рівномірно представлені. Спочатку етюди вивчають повільно, звертаючи увагу на точне відтворення авторських позначень, а потім поступово переходять до потрібного темпу. Швидко етюд можна грати лише тоді, коли він впевнено виконується в повільному і помірному темпах. Основні, найхарактерніші для вироблення даної технічної навички етюди обов'язково вивчають напам'ять. Це допомагає добре засвоїти потрібні рухові відчуття і згодом автоматизувати їх.

Працюючи над етюдами, корисно застосовувати різні варіанти виконання. Для цього придатні, головним чином, етюди тренувального характеру, побудовані на рівномірних тривалостях звуків або на одній ритмічній фігурі. До варіантів переходять тільки тоді, коли звукова і технічна сторони основного тексту добре засвоєні і етюд вільно виконується напам'ять.

Таким чином, основне призначення технічного матеріалу полягає в тому, щоб допомогти швидше і надійніше засвоїти художній репертуар.

Література:

1. Акимов Ю. Некоторые проблемы исполнительства на баяне. - М., 1980.

2. Алексеев А.Д. Клавирное искусство. - М., 1952.

3. Алексеев А.Д. Робота над музыкальным произвидением с учениками школ и училищ. - М.: «Музгиз», 1957.

4. Басурманов А.П. Справочник баяниста. - М.: «Сов. композитор», 1982.

5. Давыдов Н. Методика переложений инструментальных произведений для баяна. М.: «Музыка», 1982.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>