Назарова Л.В.

докторант науково-дослідного центру

індустріальних проблем розвитку НАН України, м. Харків

НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

В сучасних умовах економічних змін аграрний сектор забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує значну частину валового внутрішнього продукту та фонду споживання населення. Крім того, аграрний сектор є одним з основних бюджетоутворюючих секторів національної економіки, а також займає значне місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту. Сільське господарство сприяє розвитку інших галузей, які поставляють засоби виробництва та споживають продукцію сільського господарства як сировину, а також надають транспортні, торговельні та інші послуги.

Механізми функціонування зовнішньоекономічної діяльності аграрно-промислового комплексу - це сукупність конкретних механізмів та системи економічних, організаційних, правових, соціально-психологічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію вітчизняних підприємств АПК зі світовими господарськими структурами на макрорівні та мікрорівні з метою прискорення розвитку експортно-орієнтованої діяльності, підвищення ефективності зовнішньоекономічних операцій, гарантування продовольчої безпеки країни.

Потребу та особливості державного регулювання агропромисловим комплексом визначає низка об'єктивних чинників: різноманітність природно кліматичних умов; страхування їхньої діяльності; непостійність цін і доходів в агропромисловому виробництві, що залежить від природних факторів і кон'юнктури ринку; конкурентне середовище в сільському господарстві і високий ступінь монополізації в ресурсозабезпечувальних переробних сферах; низька привабливість інвестування аграрного виробництва через специфіку відтворювального процесу; потреба екологізації сільського господарства; особливості формування соціальної інфраструктури села.

Залежно від поставлених завдань програми поділяють на такі:

•-  міжгалузеві, які регулюють важливі макроекономічні пропорції;

•-  галузеві, орієнтовані на вирішення проблем галузей і сфер АПК;

•-  товарні, які визначають ринкові механізми щодо того чи іншого продукту;

•-   функціональні, спрямовані на реалізацію ключових функцій державного регулювання АПК (інвестиційні, соціально-економічні, наукові, технічні, інноваційні, природоохоронні та ін.);

•-  регіональні, що містять комплекс заходів впливу держави на стан АПК окремих областей і регіонів.

Для суб'єктів АПК програми мають здебільшого рекомендаційний характер, однак можуть бути й обов'язковими. Передусім це стосується державних підприємств і підприємств-монополістів, реалізації антикризових заходів, виконання екологічних програм тощо. Сьогодні мета прямих державних виплат - не стимулювання виробництва, а вирішення соціальних завдань - підтримка рівня доходів фермерів, розвиток сільської інфраструктури та природоохоронні заходи. Це є головним змістом сучасної загальної сільськогосподарської політики Європейського Союзу. Оскільки підтримування високих цін всередині Союзу - один з найдорожчих шляхів субсидування доходів, то прийнято рішення про деяке зниження цін. Натомість введено прямі доплати фермерам у разі дотримання попереднього розміру їхнього виробництва. Державні виплати роблять з розрахунку на гектар землі або на голову худоби в несприятливих умовах виробництва.

На захист вітчизняних ринків товаровиробників у західних країнах також спрямований механізм зовнішньоторговельних відносин. Головною його складовою частиною є цінове регулювання. Світові ціни формують на підставі витрат у ліпших умовах виробництва, під якими розуміють сукупність природних, техніко-технологічних і соціально-економічних умов. Однак у більшості країн умови виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції гірші, ніж в головних країнах-експортерах. Якщо б функціонував абсолютно вільний світовий ринок, то внутрішнє виробництво сільськогосподарської продукції в багатьох державах було б витіснене імпортом. Тому потрібні системи захисних механізмів, які стимулюють розвиток власного аграрного сектора. Такі системи створено у країнах Європейського Союзу, Японії та інших, де умови для вирощування багатьох культур є гірші. Розроблені механізми захищають від дешевого імпорту окремих продуктів, і водночас регулюють надходження продуктів, які не виробляють всередині країни [1].

Важливим напрямом аграрної реформи і невід'ємною складовою аграрного ринку є забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в аграрному секторі. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється згідно із Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність». Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в аграрному середовищі пов'язане насамперед з особливістю галузі, як соціально-економічного та природно-біологічного комплексу, основною метою якого є виробництво сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, сировини для промисловості та у зв'язку з цим проблемами як національної безпеки в цілому, так і продовольчої безпосередньо.

Література:

1. Копелець О.О. Застосування державних науково-технічних програм в сільськогосподарському виробництві / Копелець О.О. // Економіка та держава. - 2005. - № 11. - С. 77-80.

Залиште коментар!