XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Немеш Ю.В., Попадюк О.В. ДИВЕРСИФІКОВАНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

Студентка Немеш Ю.В.

БДФА

Науковий керівник Попадюк О.В.

ДИВЕРСИФІКОВАНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

Питання диверсифікації діяльності підприємств сьогодні потребує особливої уваги через те, що в умовах економічного спаду дуже важко забезпечити існування та ефективне функціонування підприємств.

         У нашій країні в умовах переходу до ринкових відносин господарські одиниці повинні взаємодіяти з такими факторами зовнішнього середовища як конкуренція, попит, пропозиція, інфляція, обвал гривні, тощо.

         Актуальність даного питання полягає в тому, що за умов сучасних ринкових відносин більшість підприємств не можуть стабільно функціонувати. Тому, щоб покращити своє становище вони використовують різні шляхи подальшого розвитку.

В Україні дослідженням цієї проблеми займались Левковська Л.В.,[6] Дереза В.М.,[4] Попова С.М.,[7] Вітковський О.С.,[2] Корінько М.Д.,[5] Бризгалов В.В.,[1] та інші.

Підприємства змушені постійно пристосовуватись до умов ринку, для якого характерним є поширення кризових явищ в різних галузях економіки, та зростання ступеню невизначеності умов функціонування підприємств.

Найпоширенішим способом розвитку компанії сьогодні є диверсифікація, тому, багато господарських систем успішно диверсифікують свою діяльність, гнучко пристосовуючись до умов ринку.

Для кращого розуміння терміну диверсифікації слід розглянути її зміст у працях різних авторів.

Диверсифікованість ( від лат. Diversification - зміна, різноманітність ) - це поширення господарської діяльності на нові сфери.

Диверсифікованість - це інвестування в різні цінні папери, або внесок фінансів у різні сфери виробництва з метою зменшення середнього комерційного ризику, або маркетингова стратегія, яка полягає в освоєнні виробництва нових товарів а також видів послуг, що включає розповсюдження підприємницької діяльності на нові, та не пов'язані з основними видами діяльності фірми області [1].

Сама стратегія диверсифікації передбачає розробку нових видів продукції одночасно з освоєнням нових ринків. При цьому, товари можуть бути новими для всіх підприємств, або тільки для даного підприємства.

Така стратегія забезпечує прибуток, стабільність і стійкість фірми у віддаленому майбутньому.

Вона є найбільш ризикованою та потребує значних витрат. Займатись диверсифікацією підприємства змушує ряд причин, серед яких одними з головних є прагнення зменшити або розподілити ризик, а також прагнення піти з ринків, що стагнують та отримати фінансові вигоди від роботи в нових областях [5].

Останні два чинники - стагнуючий ринок і прагнення освоїти нові області діяльності - є головними причинами диверсифікації українських підприємств.

Диверсифікація передбачає виявлення саме того виду діяльності, в якому можна найбільш ефективно реалізувати конкурентні переваги підприємства.

Існує безліч цілей, заради яких фірми здійснюють диверсифікацію, основними з яких є зниження рівня ділового ризику й прискорення зростання компанії. Головними домінуючими цілями здійснення диверсифікації є досягнення конкурентних переваг, усунення або захист від конкуренції [4].

Конкуренція на товарних, фінансових ринках, ринках послуг досягає дуже високих показників. Як тільки з'являється вільна ніша, здатна принести хоч який-небудь прибуток, вона негайно заповнюється конкуруючими економічними суб'єктами. У результаті такої конкуренції одні підприємства занепадають або переходять в іншу галузь, другі виживають. Однак неминуче цей процес повторюється знову. Нові компанії «атакують» цю нішу, прагнучи зайняти там домінуюче становище. Саме в такі періоди диверсифікованість діяльності господарської системи може стати засобом, що допомагає вистояти у конкурентній боротьбі. Якщо в основному виді діяльності через велику конкуренцію в цей момент обсяг одержуваного прибутку знижується, то господарська система може вирівняти ситуацію, спрямувавши фінансові потоки з допоміжних видів діяльності в основний, підтримуючи тим самим його необхідний рівень ліквідності і рентабельності, утримуючи ринкову частку в цій ніші. Проте, який вид диверсифікованості застосовувати -   це індивідуальний вибір, який залежить від безлічі факторів, і чітких рекомендацій щодо цього питання, які забезпечать гарантований успіх, немає. Велике значення має специфіка діяльності господарської системи. Багато чого залежить від зовнішніх факторів, таких як інфляція, попит, пропозиція, прогнозоване зростання цін на сировину, ставка відсотка тощо, які непередбаченим чином впливають на діяльність господарської системи [1].

Заради якісного розвитку диверсифікації підприємствам необхідне певне фінансове забезпечення. Це пояснюється тим, що як розвиток нових видів діяльності у межах існуючого підприємства, так і придбання нових підприємств потребує наявності фінансових ресурсів.

Вітчизняні науковці під фінансовими ресурсами розуміють грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди  й та частина грошових коштів, яка використовується в не фондовій частині [2].

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти.

До власних належать :

- статутний капітал;

- амортизаційні відрахування;

- валовий дохід;

- прибуток.

До залучених:

- кредити;

- пайові та інші внески;

- кошти, мобілізовані на фінансовому ринку [6].

Диверсифікація має свої позитивні та негативні сторони. Головна небезпека диверсифікації пов'язана з розпиленням сил, а також проблемами управління диверсифікованими підприємствами. Ця проблема привела до розвитку методів портфельного аналізу. Стратегія диверсифікації реалізується тоді, коли фірма не може розвиватися на даному ринку, в даній галузі [7].

Основними факторами, що зумовлюють вибір стратегії диверсифікації є :

- ринки для здійснюваного бізнесу виявляються в стані насичення або ж скорочення попиту на продукцію внаслідок того, що продукт перебуває в стадії вмирання;

- поточний бізнес дає перевищувати потреби надходження грошей, що можуть бути прибутково вкладені в інші сфери бізнесу;

- новий бізнес може викликати синергічний ефект, наприклад за рахунок кращого устаткування, сировини тощо;

- антимонопольне регулювання не дозволяє подальшого розширення бізнесу в рамках даної галузі;

- можуть бути скорочені втрати від податків;

- може бути полегшений вихід на світовий ринок;

- можуть бути залучені нові кваліфіковані службовці або ж краще використаний потенціал наявних менеджерів [3].

Незважаючи на певні недоліки системи диверсифікації, в умовах сьогодення ця стратегія є найбільш дієвою та часто використовується.

Саме в періоди економічного спаду, коли вартість активів є найнижчою, рішення про здійснення диверсифікації буде мати позитивний довгостроковий ефект.

Тому, кожне окремо взяте підприємство завжди повинно мати у своєму запасі кілька варіантів диверсифікованості за умови зміни тих чи інших умов господарювання, що сприятиме підвищенню рівня економічної стійкості й стабільному економічному зростанню.

Для оцінки ефективності диверсифікації діяльності підприємства може бути використана портфельна теорія Марковіца, яка дозволяє оцінити,  наскільки існуючий рівень диверсифікації відповідає оптимальному. На основі даної інформації можна приймати рішення щодо підвищення ефективності диверсифікації діяльності підприємства [2].

Продумана продуктово-асортиментна диверсифікація справляє істотний вплив на економіку підприємства, і вона дає змогу підвищити конкурентоспромож­ність продукції, збільшити її збут завдяки повнішому задоволенню потреб споживачів, здійснювати гнучкішу цінову політику. В результаті підвищується прибутковість виробництва, зміцнюється позиція підприємства на ринку, зростає його конкурентоспроможність.

Таким чином, диверсифікованість діяльності підприємств в умовах конкурентного середовища є одним із факторів виживання, або досягнення ними конкурентних переваг, і може сприяти успішному економічному розвитку.

Література:

1. Бризгалов В.В. Мотиви здійснення стратегії диверсифікації / В.В Бризгалов // Електронний ресурс - Режим доступу: webmaster@mstu.edu.ru

2. Вітковський О.С. Ефективність стратегії диверсифікації діяльності в умовах нестабільного зовнішнього середовища / О.С. Вітковський // Економіка та держава - 2009 №8 с.32

3. Вітковський О.С. Фінансове забезпечення процесу диверсифікації діяльності в умовах економічного спаду / О.С. Вітковський // Формування ринкових відносин в Україні - 2010 №1 с. 6

4. Дереза В.М. Диверсифікація виробництва і капіталу як фактор стабілізації фінансового стану підприємства: Автореф.дис. / В.М. Дереза // Нац. Гірн. Ун-т. - Д.,2005. - с.19

 5. Корінько М.Д.Ризики при диверсифікації /М.Д. Корінько // Актуальні проблеми економіки - 2003 №7 с.69

6. Левковська Л.В. Диверсифікованість діяльності господарських систем у конкурентному середовищі /Л.В. Левковська// Держава та регіони. Серія : Економіка і підприємництво - 2010 № 2 с.118

7. Попова С.М. Диверсифікація діяльності підприємств в умовах трансформаційної економіки: Автореф.дис. / С.М. Попова // Харк. Нац. Екон. Ун-т. - Х., 2004. - с.20

 

e-mail: YULYA_kitten_may@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>