Никитюк Л.В. ДО ПИТАНЬ ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТИ В ГІМНАЗІЯХ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Никитюк Л.В.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди
ДО ПИТАНЬ ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТИ
В ГІМНАЗІЯХ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Сучасний стан загальної освіти свідчить про актуальність проблеми оновлення змісту природничої освіти. У цьому плані цікавим видається аналіз і узагальнення педагогічно цінного досвіду змістового забезпечення в період формування наукових засад природничої освіти - середина ХІХ - початок ХХ століття.
Дослідження засвідчило, що характерна ознака біологічного напрямку у змісті природничої освіти у другій половині ХІХ ст. - звернення уваги на рослини і тварини, що підлягають вивченню, розглядаються як живі істоти з властивими їм життєвим особливостям, що вказують на їх зв'язок як з середовищем, в якому вони живуть, так і один з одним. У викладі навчального матеріалу природознавчих дисциплін було збережено основні правила любенівського підходу. Разом з тим, узагальнення практики природничої освіти в українських гімназіях указаного історичного періоду дало змогу виявити зміни у правилах викладання. Зокрема, на додаток до чинних правил пропонувались такі:
•1. Форми навчання повинні вивчатися у зв'язку з цілями природничих наук.
•2. Спосіб життя тварин або рослин повинен вивчатися у зв'язку з умовами їх існування.
•3. Для вивчення потрібно вибирати ті органи, які мали великий біологічний матеріал [1].
Викладач-керівник рекомендував учням книги, враховуючи їх вік та загальний розвиток. Результат читання перевірявся кожного разу при поверненні книги запитаннями щодо її змісту. У випадку недостатніх знань книга залишалась в учня ще на певний час, з вказівками, на що потрібно звернути увагу. Кожна з прочитаних книг записувалась до особливого зошита-абонемента.
Відомий педагог, методист П. Редкін у своїх статтях і педагогічні практиці наголошував, що викладання такого предмета, як природознавство, повинно бути дійсно загальноосвітнім. Багато вчителів вважали, що під "найважливішим" треба розуміти ті рослини і тварини, які їдуть на життєві потреби людини, годівлю тварин, отруйні або лікарські рослини, чи ознайомити дітей з свійськими тваринами, отруйними зміями тощо. Проти такого поняття "найважливіші" об'єкти вивчення рішуче заперечував П. Редкін на тій підставі, що це повертає природознавство на невірний буденний шлях, коли на природу дивляться, як на комору для людини. Він не заперечував проти того, щоб учні знали природу, користувалася нею у своїх інтересах, тому при навчанні природознавства треба звертати увагу на шкідливе і корисне в живій і неживій природі, на способи добування корисних копалин і обробку їх. Так учень повинен знайомитися з різноманітністю і доцільністю в природі, стежити за творчим життям природи, розвитком організмів. З метою просвітлення розуму П. Редкін вимагав привчати дітей до спостережливості, під час якої потрібно враховувати навіть різні дрібниці, бо в науці все важливе, все має своє значення, все веде до відкриття тієї чи іншої істини, до пізнання природи, часткою якої є й дитина. І тільки при такому підході до викладання, вважав П. Редкін, цей навчальний предмет виконував свою освітню і виховну роль [3].
Дослідженням встановлено, що фахівці різних галузей знань у період з 1871 р. вимагали включення до навчальних планів гімназичних закладів великої кількості нових предметів: основ гігієни, основ законодавства, геології тощо, які на їх думку, були необхідними для формування освіченої людини та відповідали тогочасним соціальним потребам [3, №9, с.2]. Але до цих вимог підходили дуже обережно, підкреслюючи, що кількість нових предметів необхідно раціонально обмежувати. Ця проблема була частково вирішена тільки на початку ХХ ст., коли до навчальних планів класичної гімназії почали вводити дисципліни природничого, філософського циклу, що на той час визнавалось дуже сміливим нововведенням.
Отже, проведений історичний екскурс засвідчив, що в період формування теоретичних засад природничої освіти у середині ХІХ - на початку ХХ ст. У змістовому забезпеченні природничої освіти в українських гімназіях керувалися принципом раціонального зв'язку навчання з життям, наукові відомості, які мали засвоїти гімназисти, узгоджувалися з регіональними природними і географічними умовами. Дослідженням виявлено, що педагоги-практики, хоч і виступали за глибоку і ретельну природничу освіту, однак стояли на позиції недопущення надмірної деталізації відповідних курсів.
Цінним для сьогодення видаються методичні поради щодо організації послідовної природничої самоосвіти гімназистів через книгу.
Література:
1. Правила для учеников гимназий и прогимназий ведомства Министерства народного просвещения. - СПб., 1874 - 72 с.
2. Правительственные распоряжения // Русская школа. 1914. - № 9 -10.
3. Редкин П. Г. Избранные педагогические сочинения / П. Г. Редкин. - М. : Изд-во АПН РСФСР, 1953. - С. 1 - 40.
