Оберван  Оксана Романівна

Львівський національний університет імені Івана Франка

НОВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗАЙНЯТОСТІ В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

В умовах формування інноваційної економіки в Україні проблеми зайнятості набувають першочергового значення, позаяк зайнятість населення віддзеркалює стан економіки країни загалом та окремих її сегментів. Зайнятість - як соціально-економічне явище - суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб. Економічна сутність зайнятості передбачає відображення участі частини населення у створенні суспільного продукту. Соціальна сутність зайнятості характеризує потребу людини в суспільно корисній праці та задоволенні матеріальних і духовних потреб внаслідок отримання доходу [2].

Після розвалу Радянського Союзу Україна стала однією зі спадкоємниць моделі зайнятості, яка була сформована під впливом екстенсивних методів господарювання і яка характеризувалася поголовною зайнятістю маломобільної робочої сили [1]. З часу проголошення незалежності забезпеченість України ресурсами праці продовжувала залишатися доволі високою. Так, чисельність населення працездатного віку протягом 2005 - 2010 рр. коливалася в межах 20,5-20,2 млн. осіб, з них у 2005 р. 70,9 % були зайняти, а у 2010 р. - 72 %, а рівень безробіття дещо зріз - від 7,8 % у 2005 р. до 8,8 % у 2010, що свідчить про неефективне використання трудового потенціалу [5]. Тривала еконо­мічна криза призвела до значного зменшення обсягів виробництва, що істотно вплинуло на скорочення чисельності зайнятих в національній економіці.

Загальновідомо, що друга половина XX ст. була позначена зростанням постіндустріальних тенденцій в економіці провідних країн світу. В останнє десятиліття минулого століття в країнах ЄС активізувався процес формування од­ного з головних векторів сучасного суспільного розвитку - випереджувального зростання сфери послуг порівняно зі сферою матеріального виробництва. Підприємства цієї сфери активно поширюють інформацію, нововведення, нові технології, програмне забезпечення, освітні, педагогічні, медичні, фінансові, менеджерські послуги тощо. В цілому по країнах ЄС частка зайнятих у секторі послуг становила 66,3 % від загальної кількості. Найвищий рівень зайнятості за цим показником був зафіксований у Бельгії (71,8 %), Люксембурзі (76,0 %), Нідерландах (74,5 %), Швеції (72,0 %), Великій Британії (72,4 %). Серед постсоціалістичних країн ЄС найвищі частки заданим сектором мають Угорщина (58,6 %), Словацька Республіка (54,4 %), Словенія (52,7 %) та Естонія, Латвія, Литва - відповідно, 59,0 %, 57,4 %, 52,4 % [5].

Україна за рейтингом серед постсоціалістичних країн за кількістю зайнятих у сфері послуг займає передостаннє місце, відповідно, 44,9 % (2000 р.), випере­джаючи Румунію (32,2 %), тоді як цей сектор відносно потужно представлений в економіці Казахстану (59,9 %) та Російської Федерації (57,0 %). У наступні роки зайнятість українців у цій сфері становила, відповідно, в 2009 р. - 48,7 %, в 2010 р. - 55 % [5]. На цьому тлі недостатня увага до розвитку сфери послуг в Україні, зокрема її інфраструктурних складових, найближчим часом може стати певною загрозою національній економічній безпеці. Озброєння цієї сфери но­вими технологіями не тільки допоможе якісно модифікувати робочі місця, але й дозволить значно розширити обсяги зовнішньої торгівлі, а також наповнити ринок освітніх послуг як у державі, так і за її межами. Аналогічні міркування можна навести й щодо наповнення відповідних секторів внутрішнього та зов­нішнього ринків послугами охорони здоров'я, освіти, науки, техніки, культури, мистецтва.

Новітні тенденції зайнятості, що набули поширення в Європі, повинні ста­ти орієнтиром для поступального руху України до світової господарської економіч­ної системи, визначальним напрямом трансформації національної системи працевлаштування [4]. Проголошений у європейській Стратегії зайнятості перехід до економіки знань базується на поєднанні наступних основних елементів, які безпосередньо впливають на зайнятість:

•1.  Інформаційні й комунікаційні технології, через розвиток яких підвищу­ється швидкість обробки даних й інформації. Ці технології змінюють функціо­нальне наповнення багатьох видів діяльності в економіці, а отже, вносять зміни в професії, які залежать від переробки інформації.

•2.  Освіта й людський капітал. Цей аспект орієнтованої на знання діяльнос­ті, зокрема виробництва, наголошує на належному рівні підготовки та ква­ліфікації зайнятих працівників.

•3.  Нововведення та інновації. Знання стають самостійним товаром, сьогод­ні вони є визначальною структурною одиницею у вартості товарів і послуг  А отже, в цих умовах підвищується значимість і вартість живої праці, адже саме люди є носіями інтелектуального потенціалу [4].

Підсумовуючи зазначені позиції, можна стверджувати, що вихід людства на постіндустріальну траєкторію розвитку визначає пріоритет знань, інновацій та інформації. Перспективні напрями держав­ної політики у сфері зайнятості мають враховувати імперативи та тенденції ін­формаційного типу розвитку, що визначатиме наближення до економіки знань.

Вже сьогодні досягнення динамізації економічного зростання щороку на рівні шести-восьми відсотків в урядовій політиці пов'язується з розвитком реального сектору економіки, досягненням сучасного рівня науково-технологічного забезпечення виробництва та продукції, поліпшенням становища в інноваційній сфері. Проте через відсутність ефективних механіз­мів мобілізації фінансових та матеріальних ресурсів для стимулювання інноваційної активності по напрямах, які визначають пріоритети розвитку загально­національного економічного комплексу і держави в цілому, зовсім незначну питому вагу високих технологій та промислових зразків відповідного рівня за­пущено в серійне виробництво, незважаючи на величезний науково-технічний потенціал України. Загалом протягом останніх років зберігається тенденція до скорочення інноваційної активності промислових підприємств. Якщо в 2009р. їхня частка в загальній кількості по Україні знизилась до 14 % (проти 15 % у 2008 р.), то в 2010 р. - незначно зросла і становила 17,8 % [5]. Кількість освоєних нових видів продукції у 2010 р. скоротилася порівняно з 2009 р. на 67,6 %. Част­ка інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції змен­шилася з 7,0 до 5,1 % [5]. Отже, ознаки економічного становища не дозволяють говорити про сформованість в Україні засад інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, яку слід розглядати як обов'язків етап реалізації європейського вибору України. Адже, щоб інноваційний розвиток в Україні став реальністю, необхідно, як вже наголошувалося, концептуаль­но визначитися з вибором інноваційної моделі, за якою має здійснюватися тех­нологічне та продукційне оновлення вітчизняної економіки.

Специфіка обраної державою інноваційної моделі розвитку визначає перспективи зайнятості, особливості створення системи високопродуктивних ро­бочих місць, розвиток інших видів діяльності, стратегію, тактику та сценарії здійснення політики зайнятості на державному і регіональному рівнях. Діяльність вітчиз­няного сектору бізнесу в розробці питання створення робочих місць науково - дослідного та інженерно-технологічного профілю має відчутно й гарантовано стимулюватися, зокрема відповідною податковою політикою держави.

У державній політиці зайнятості, яка тісно переплітається з аспектами дер­жавної інноваційної та промислової політики, доцільно використати такі пере­ваги національної економіки, які навіть після трансформаційної кризи є доволі значними, а саме: потужний науково-технологічний потенціал, висококваліфіковані нау­кові та інженерно-технічні кадри;          велика кількість об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що є матеріальною основою для створення високопродуктивних, "високоосвічених" робочих місць; високий рівень системи вищої освіти як економічна та інституційна ос­нова системи неперервної освіти та випереджувальної підготовки працівників для динамічно змінюваних потреб національної економіки; потужний технологічний потенціал оборонних і суміжних з ними цивіль­них галузей, особливо машинобудування та приладобудування тощо.

Таким чином, вимога щодо високого рівня освіти працюючих в усіх галузях економіки стає фундаментальною засадою, неодмінною умовою формування більшості новостворених високоефективних робочих місць. Активізація викори­стання потенціалу осіб із вищою освітою у сферах і галузях національної еконо­міки є ознакою зростання людського капіталу, відродження, стабілізації кількіс­ного складу українського інтелектуального потенціалу.

Економічне зростання останніх років поставило перед Уря­дом України, органами регіонального управління, науковими колами, предста­вниками бізнесу завдання опрацювати теоретико-методологічні основи перехо­ду до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку з метою визначення особли­востей зайнятості у сфері її реалізації. В концептуальному плані мова йде про вибір моделі інноваційної політики, яка найповніше відповідатиме соціально- економічним, ментальним та культурно-історичним особливостям українсько­го суспільства, з урахуванням національних традицій господарювання.

Література:

•1.  Балтачеєва Н. А. Теорія  та приктика формування і реалізація соціальної політики в Україна:  монографія / Н. А. Балтачеєва / МОН України. Донецький нац. ун-т. - Донецьк: ДонНУ, 2010. - С. 44-56.

•2.  Долішній М. І. Регіональна політика ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети: монографія  ∕ Долішній М. І. ∕ НАН України. - К.: Наукова думка, 2006. - С. 299-306.

•3.  Іляш О. І., Гринкевич С. С. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / О. І. Іляш, С. С. Гринкевич. - К.: Знання, 2010. - С. 120-146.

•4.  Інноваційна стратегія  українських реформ  ∕ Гальчинський А. С. , Геєць В. М., Кінах А. К., Семиноженко В. П. - К.: Знання України, 2002. - 212с.

•5.  Праця в Україні у 2010 році: Статистичний збірник  ∕  Державний комітет статистичний збірник / Державний комітет статистики України. - К., 2010. - С. 43.

E-mail: ooksanochka@ukr.net

Залиште коментар!