Подпишитесь на рассылки о научных публикациях
Оберван Оксана Романівна
Львівський національний університет імені Івана Франка
НОВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗАЙНЯТОСТІ В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
В умовах формування інноваційної економіки в Україні проблеми зайнятості набувають першочергового значення, позаяк зайнятість населення віддзеркалює стан економіки країни загалом та окремих її сегментів. Зайнятість - як соціально-економічне явище - суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб. Економічна сутність зайнятості передбачає відображення участі частини населення у створенні суспільного продукту. Соціальна сутність зайнятості характеризує потребу людини в суспільно корисній праці та задоволенні матеріальних і духовних потреб внаслідок отримання доходу [2].
Після розвалу Радянського Союзу Україна стала однією зі спадкоємниць моделі зайнятості, яка була сформована під впливом екстенсивних методів господарювання і яка характеризувалася поголовною зайнятістю маломобільної робочої сили [1]. З часу проголошення незалежності забезпеченість України ресурсами праці продовжувала залишатися доволі високою. Так, чисельність населення працездатного віку протягом 2005 - 2010 рр. коливалася в межах 20,5-20,2 млн. осіб, з них у 2005 р. 70,9 % були зайняти, а у 2010 р. - 72 %, а рівень безробіття дещо зріз - від 7,8 % у 2005 р. до 8,8 % у 2010, що свідчить про неефективне використання трудового потенціалу [5]. Тривала економічна криза призвела до значного зменшення обсягів виробництва, що істотно вплинуло на скорочення чисельності зайнятих в національній економіці.
Загальновідомо, що друга половина XX ст. була позначена зростанням постіндустріальних тенденцій в економіці провідних країн світу. В останнє десятиліття минулого століття в країнах ЄС активізувався процес формування одного з головних векторів сучасного суспільного розвитку - випереджувального зростання сфери послуг порівняно зі сферою матеріального виробництва. Підприємства цієї сфери активно поширюють інформацію, нововведення, нові технології, програмне забезпечення, освітні, педагогічні, медичні, фінансові, менеджерські послуги тощо. В цілому по країнах ЄС частка зайнятих у секторі послуг становила 66,3 % від загальної кількості. Найвищий рівень зайнятості за цим показником був зафіксований у Бельгії (71,8 %), Люксембурзі (76,0 %), Нідерландах (74,5 %), Швеції (72,0 %), Великій Британії (72,4 %). Серед постсоціалістичних країн ЄС найвищі частки заданим сектором мають Угорщина (58,6 %), Словацька Республіка (54,4 %), Словенія (52,7 %) та Естонія, Латвія, Литва - відповідно, 59,0 %, 57,4 %, 52,4 % [5].
Україна за рейтингом серед постсоціалістичних країн за кількістю зайнятих у сфері послуг займає передостаннє місце, відповідно, 44,9 % (2000 р.), випереджаючи Румунію (32,2 %), тоді як цей сектор відносно потужно представлений в економіці Казахстану (59,9 %) та Російської Федерації (57,0 %). У наступні роки зайнятість українців у цій сфері становила, відповідно, в 2009 р. - 48,7 %, в 2010 р. - 55 % [5]. На цьому тлі недостатня увага до розвитку сфери послуг в Україні, зокрема її інфраструктурних складових, найближчим часом може стати певною загрозою національній економічній безпеці. Озброєння цієї сфери новими технологіями не тільки допоможе якісно модифікувати робочі місця, але й дозволить значно розширити обсяги зовнішньої торгівлі, а також наповнити ринок освітніх послуг як у державі, так і за її межами. Аналогічні міркування можна навести й щодо наповнення відповідних секторів внутрішнього та зовнішнього ринків послугами охорони здоров'я, освіти, науки, техніки, культури, мистецтва.
Новітні тенденції зайнятості, що набули поширення в Європі, повинні стати орієнтиром для поступального руху України до світової господарської економічної системи, визначальним напрямом трансформації національної системи працевлаштування [4]. Проголошений у європейській Стратегії зайнятості перехід до економіки знань базується на поєднанні наступних основних елементів, які безпосередньо впливають на зайнятість:
•1. Інформаційні й комунікаційні технології, через розвиток яких підвищується швидкість обробки даних й інформації. Ці технології змінюють функціональне наповнення багатьох видів діяльності в економіці, а отже, вносять зміни в професії, які залежать від переробки інформації.
•2. Освіта й людський капітал. Цей аспект орієнтованої на знання діяльності, зокрема виробництва, наголошує на належному рівні підготовки та кваліфікації зайнятих працівників.
•3. Нововведення та інновації. Знання стають самостійним товаром, сьогодні вони є визначальною структурною одиницею у вартості товарів і послуг А отже, в цих умовах підвищується значимість і вартість живої праці, адже саме люди є носіями інтелектуального потенціалу [4].
Підсумовуючи зазначені позиції, можна стверджувати, що вихід людства на постіндустріальну траєкторію розвитку визначає пріоритет знань, інновацій та інформації. Перспективні напрями державної політики у сфері зайнятості мають враховувати імперативи та тенденції інформаційного типу розвитку, що визначатиме наближення до економіки знань.
Вже сьогодні досягнення динамізації економічного зростання щороку на рівні шести-восьми відсотків в урядовій політиці пов'язується з розвитком реального сектору економіки, досягненням сучасного рівня науково-технологічного забезпечення виробництва та продукції, поліпшенням становища в інноваційній сфері. Проте через відсутність ефективних механізмів мобілізації фінансових та матеріальних ресурсів для стимулювання інноваційної активності по напрямах, які визначають пріоритети розвитку загальнонаціонального економічного комплексу і держави в цілому, зовсім незначну питому вагу високих технологій та промислових зразків відповідного рівня запущено в серійне виробництво, незважаючи на величезний науково-технічний потенціал України. Загалом протягом останніх років зберігається тенденція до скорочення інноваційної активності промислових підприємств. Якщо в 2009р. їхня частка в загальній кількості по Україні знизилась до 14 % (проти 15 % у 2008 р.), то в 2010 р. - незначно зросла і становила 17,8 % [5]. Кількість освоєних нових видів продукції у 2010 р. скоротилася порівняно з 2009 р. на 67,6 %. Частка інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції зменшилася з 7,0 до 5,1 % [5]. Отже, ознаки економічного становища не дозволяють говорити про сформованість в Україні засад інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, яку слід розглядати як обов'язків етап реалізації європейського вибору України. Адже, щоб інноваційний розвиток в Україні став реальністю, необхідно, як вже наголошувалося, концептуально визначитися з вибором інноваційної моделі, за якою має здійснюватися технологічне та продукційне оновлення вітчизняної економіки.
Специфіка обраної державою інноваційної моделі розвитку визначає перспективи зайнятості, особливості створення системи високопродуктивних робочих місць, розвиток інших видів діяльності, стратегію, тактику та сценарії здійснення політики зайнятості на державному і регіональному рівнях. Діяльність вітчизняного сектору бізнесу в розробці питання створення робочих місць науково - дослідного та інженерно-технологічного профілю має відчутно й гарантовано стимулюватися, зокрема відповідною податковою політикою держави.
У державній політиці зайнятості, яка тісно переплітається з аспектами державної інноваційної та промислової політики, доцільно використати такі переваги національної економіки, які навіть після трансформаційної кризи є доволі значними, а саме: потужний науково-технологічний потенціал, висококваліфіковані наукові та інженерно-технічні кадри; велика кількість об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що є матеріальною основою для створення високопродуктивних, "високоосвічених" робочих місць; високий рівень системи вищої освіти як економічна та інституційна основа системи неперервної освіти та випереджувальної підготовки працівників для динамічно змінюваних потреб національної економіки; потужний технологічний потенціал оборонних і суміжних з ними цивільних галузей, особливо машинобудування та приладобудування тощо.
Таким чином, вимога щодо високого рівня освіти працюючих в усіх галузях економіки стає фундаментальною засадою, неодмінною умовою формування більшості новостворених високоефективних робочих місць. Активізація використання потенціалу осіб із вищою освітою у сферах і галузях національної економіки є ознакою зростання людського капіталу, відродження, стабілізації кількісного складу українського інтелектуального потенціалу.
Економічне зростання останніх років поставило перед Урядом України, органами регіонального управління, науковими колами, представниками бізнесу завдання опрацювати теоретико-методологічні основи переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку з метою визначення особливостей зайнятості у сфері її реалізації. В концептуальному плані мова йде про вибір моделі інноваційної політики, яка найповніше відповідатиме соціально- економічним, ментальним та культурно-історичним особливостям українського суспільства, з урахуванням національних традицій господарювання.
Література:
•1. Балтачеєва Н. А. Теорія та приктика формування і реалізація соціальної політики в Україна: монографія / Н. А. Балтачеєва / МОН України. Донецький нац. ун-т. - Донецьк: ДонНУ, 2010. - С. 44-56.
•2. Долішній М. І. Регіональна політика ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети: монографія ∕ Долішній М. І. ∕ НАН України. - К.: Наукова думка, 2006. - С. 299-306.
•3. Іляш О. І., Гринкевич С. С. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / О. І. Іляш, С. С. Гринкевич. - К.: Знання, 2010. - С. 120-146.
•4. Інноваційна стратегія українських реформ ∕ Гальчинський А. С. , Геєць В. М., Кінах А. К., Семиноженко В. П. - К.: Знання України, 2002. - 212с.
•5. Праця в Україні у 2010 році: Статистичний збірник ∕ Державний комітет статистичний збірник / Державний комітет статистики України. - К., 2010. - С. 43.
E-mail: ooksanochka@ukr.net