XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Оcадчук Т. Р. ЕТАПИ ТВОРЧОЇ ЕВОЛЮЦІЇ ФЕДОРА СТРИГУНА

Оcадчук Т. Р.

аспірантка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

 

ЕТАПИ ТВОРЧОЇ ЕВОЛЮЦІЇ ФЕДОРА СТРИГУНА

Творчість художнього керівника, режисера-постановника і актора Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької Федора Стригуна є важливою складовою  національної театральної культури кінця XX - початку XXI ст. Багатоманітний та оригінальний театрально-художній доробок митця дає підстави для  глибокого вивчення, осмислення специфіки естетичних і світоглядних переконань, відстеження еволюції його творчості.

Мета дослідження: визначити основні етапи творчої еволюції Федора Стригуна крізь призму розкриття художньо-театральної діяльності у контексті української театральної культури кінця ХХ - початку ХХІ століття.  

Розмаїття факторів, важливих для дослідження творчої особистості, потребує певної систематизації, що значно полегшить оцінку процесу їхнього впливу на митця. У нашому дослідженні витоки формування світоглядних позицій, менталітету, естетичних цінностей, духовного світу митця розглядаються крізь призму таких факторів, як  дитинство й світ ранніх захоплень Федора Стригуна;  духовне та мистецьке життя малої батьківщини митця - Черкащини; роки навчання у театральному інституті й оточення, яке впливало на формування особистості митця; творчий шлях від молодого до зрілого актора і режисера - народного артиста України, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка.   

Перед тим як простежити етапи творчості Федора Стригуна варто окреслити фактори, під впливом яких відбувалось становлення митця. Як відомо, основи світорозуміння кожної людини, увесь комплекс осягнення світу в його природно-географічному, соціокультурному та інших виявах закладаються ще в дитинстві. Проте світовідчуття та світобачення театрального діяча, завдяки особливій психічній організації творчо обдарованої особистості, мають свою специфіку. Рідний край, його історія, родина, природа, фольклор, побут, стаючи частинкою душі художника, повнозначною складовою його духовної біографії, отримують естетичну значимість і справляють вплив на творчість.

Високодуховне сімейне середовище, чарівність природи рідного краю, багатий народний фольклор Черкащини, що оточували малого Федора з ранніх років, відіграли важливу роль у формуванні його особистості, виплекали любов до національних звичаїв і традицій, прищепили високохудожній естетичний смак. Будучи ще восьмирічним хлопцем, майбутній митець зіграв свою першу роль у виставі за п'єсою М. Кропивницького «Дай серцю волю - заведе в неволю» в драматичному гуртку рідного села Томашівка. Дещо пізніше, після першої побаченої в професійному театрі у Черкасах театральної постановки «Повія» за повістю Панаса Мирного, юний Стригун зрозумів, «що не зможе без запаху куліс, фарби, яскравого світла та повного глядацького залу» [2]. Театральне дійство захоплювало, будило його фантазію, прагнення самому долучитися до чарівного світу мистецтва сцени.

Бажання здобути професійну театральну освіту, спонукало Федора Стригуна до вступу в один із найавторитетніших навчальних закладів України - Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Упродовж 1957-1961 років під крилом видатного педагога В.О. Неллі тут відбувалось інтелектуальне, культурне і професійне зростання майбутнього митця, опанування низин акторської майстерності, формування навиків роботи над роллю [3, с. 2].

Вражаюча могутність темпераменту Федора Стригуна, романтична осяйність, природність могутніх непідробних відчуттів, міцна, але пластична статура і чоловіча краса українського козацького типу спостерігається в перших ролях, зіграних на інститутській сцені. Як зазначала театрознавець Валентина Заболотна, саме завдяки цим ролям стало зрозумілим, «що театральний інститут випускає молодого актора неабияких творчих перспектив». Його «широкий діапазон, насиченість і кантиленність оксамитового голосу, виразність рідного природного слова і легкий серпанок гумору на характері вияву внутрішнього єства» - є вражаючими. «Таким чином український театр одержав ідеального актора високого традиційного ґатунку, уособлення класичного українського чоловічого типу, добре обтесаного культурою і фаховими навичками, наповненого знаннями і любов'ю - до світу, до батьків, /... / до рідної землі, до її людей, до її жартів і пісень, її минулого і майбутнього, яке очікувалось світлим і справедливим, до театру...» [3, с. 3].

Навчання в Інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого визначає перший етап творчої еволюції Федора Стригуна. Київський період у його житті став періодом активного пізнання основ майбутньої професії, акумуляцію теоретичних знань і професійних навичок, часом, коли він формувався як особистість і нагромаджував творчий потенціал для роботи на мистецькій ниві.

Другий етап творчості митця хронологічно припадає на 1961-1965 роки, коли молодий випускник театрального інституту починає працювати на сцені Запорізького українського музично-драматичного театру. Цей край зі славетним минулим України, Хортиці, Дніпра, із відгомоном козаччини від юнацьких років приманював увагу Федора Стригуна, що згодом відіграло значну роль в акторській кар'єрі митця. У Запорізькому театрі (тоді ще ім. Миколи Щорса), яким на той час керував відомий в Україні талановитий режисер Володимир Магар, молодий актор відчув перший досвід роботи з професійними режисерами, серед яких - Володимир Ткаченко і робота над пересічною сучасною п'єсою «Рідна мати моя» Ю.О. Мокрієва (роль Сергія). До механізму закарбовані фахові навики, навчені В.О. Неллі, потребували зараз швидкого і дієвого втілення, тому лише за перший сезон Ф. Стригуном було зіграно десять ролей поспіль. Працюючи над ними, молодий актор від вистави до вистави зростав і вдосконалювався, прагнучи досягнути глибокої виразності слова, дбайливо виношував кожен образ, намагався при жодних обставинах не допускати бодай найменшої фальші.

Робота у Запорізькому українському музично-драматичному театрі була перехідною ланкою до третього етапу творчості Федора Стригуна. З 1965 року починається найбільш значимий у його житті період творчого становлення - робота в Львівському Національному академічному українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької. Невдовзі своїми враженнями від зустрічі з прославленим колективом Федір Стригун  поділився із читачами «Українського театру»: «Доля вела мене маршрутами заньківчан. /.../ А заньківчани - то колектив у найвищому розумінні цього слова» [1, с. 24]. Згуртований корифеями В. Данченком, Б. Романицьким, В. Яременком, Д. Козачківським, В. Любарт, Н. Доценко Львівський театр імені М. Заньковецької в той час перебував на високих естетичних засадах, де колективізм трупи сприяв граничному розкриттю творчої індивідуальності і кожного митця зокрема [1, c. 24]. Окрім уславлених фундаторів театру, Федора Стригуна оточували й співпрацювали з ним режисери нового покоління - С. Сміян, О. Ріпко С. Данченко, В. Опанасенко. Як зазначала мистецтвознавець  В. Заболотна, «їхні режисерські методи не тільки збагачували палітру актора Федора Стригуна, а й розвивали в ньому мислення постановника, творця вистави» [3, с. 4]. Творчі плани молодого актора, а згодом і режисера знаходили  підтримку талановитих ровесників митця - Б. Ступки, Б. Козака, В. Глухого, В. Розстального, Ю. Брилинського, Л. Кадирової, розуміння естетики сучасного театру яких співпадали із поглядами Ф. Стригуна.

У 1987 році Федір Стригун призначається художнім керівником театру ім. М. Заньковецької. Свою діяльність він підпорядковує творчим інтересам і потребам театру, розкріпаченню творчих індивідуальностей молодих акторів, створенню атмосфери колективної творчості. Багаторічний досвід, здобутий на театральній сцені, він вкладав у реформування театру, «впевнено, ніби все життя цим і займався, взяв кермо влади у свої руки і владно скеровував театр /... / в русло національно-культурного відродження» [4, c. 3].

На львівській сцені митець реалізовує свої художні задуми в різних видах і жанрах театрального мистецтва. Федору Стригуну належать численні акторські і режисерські роботи в театрі і кіно - у його доробку понад 100 сценічних образів, 30 театральних вистав і 16 кіноробіт.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що життєвий і творчий шлях театрального діяча Ф. М. Стригуна складають три основні етапи, кожен з яких по-своєму вплинув на становлення митця як актора, режисера і художнього керівника театру. Етапи творчої праці Федора Стригуна - це величезний художньо-естетичний досвід, яким митець щиро обдаровує своїх колег по театральному цеху, передає його у щоденній праці студентам театрального факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, фундатором якого він став 1990 року.

Творчість Федора Стригуна є уособленням беззавітного служіння національному театральному мистецтву, а її специфіка - унікальна і багатогранна.  Саме вона потребує від дослідників ґрунтовного опрацьовування творчого методу митця, чіткої систематизації його театральних пошуків, глибини мислення,  пізнання секретів неперевершеної майстерності створення митцем художнього образу вистави та ролі.

Література:

•1.    Богдашевський Ю. Стригун  / Юрій Богдашевський // Український театр. - 1995. - №2. - С. 22 - 25.

•2.    Життя як театр і навпаки. Федір Стригун [Електронний ресурс] / Л. Кічура // Режим доступ до сторінки: http://www.search.com.ua/archive/2009-07%2006/zankovetska.com.ua/fedir_strygun.htm.

•3.    Заболотна В. Народні артисти України Федір Стригун і Таїсія Литвиненко: [каталог] / Валентина Заболотна. - Львів, 2004. - 64 с.

•4.    Коломієць Р. Заньківчани. Антологія  театральних пристрастей /Ростислав Коломієць // Український театр. - 1995. - №1. - С. 2 - 4.

  

e-mail: osadchuk.tetiana@gmail.com


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>