XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Олексюк І., Руснак Л. ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАХИСТУ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ТОВАРОВИРОБНИКІВ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ ТА УКРАЇНІ

Ігор Олексюк,

Лариса Руснак

ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАХИСТУ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ТОВАРОВИРОБНИКІВ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ ТА УКРАЇНІ

Актуальність. У структурі економіки держави проблема захисту вітчизняних товаровиробників від чинників СОТ потребує уваги стосовно ефективної організації її роботи на макроекономічному рівні. Тому, досить актуальним є вивчення зарубіжного досвіду, що дає змогу краще орієнтуватися в існуючих підходах до вирішення проблем, які будуть торкатись нашої держави.

Вказана проблема зосередила увагу як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Досліджуючи сферу захисту вітчизняних товаровиробників, вчені спираються на різні методи захисту державної політики як тарифної, так і фінансової інших держав. Формування державної політики захисту економічних інтересів вітчизняних товаровиробників в умовах СОТ є особливо важливим у подальшому. Адже слід проаналізувати всі наслідки від неправильно прийнятих рішень та організувати діяльність уряду в тому напрямку, що призведе до соціально-економічного зростання економіки.

Дослідженню оцінки інструментів економічної політики та їх загального впливу на стан конкуренції на ринку приділяється мало уваги. Оцінка та вивчення специфіки застосування окремих інструментів захисту ринку від міжнародних конкурентів потребує особливої уваги. Тобто існує ряд недосліджених елементів, що не дають змогу сформувати цілісне уявлення стосовно існуючої в країні політики, її цілей та засобів її досягнення.

Головною метою створення CОТ є поступове зниження рівня протекціонізму у торговельних відносинах країн членів, зниження митних тарифів, формування системи торговельних відносин, яка б дала змогу уникати торговельних конфліктів. Проте політика протекціонізму як здійснювалася, так і здійснюється всіма країнами світу. Історичний досвід переконує в необхідності застосування державами інструментів протекціонізму, допоки їм не вдасться досягти лідируючих позицій у міжнародній торгівлі. Так, свого часу її схвалювали і Великобританія (до середини XIX ст.), і США (до початку XX ст.) та ін. провідні на сьогодні країни світу. До політики вільної торгівлі країни частково переходять лише тоді, коли здобувають значні конкурентні переваги на світових ринках [1, с. 14].

Країни Заходу діють прагматично: у випадку власної зацікавленості вони лібералізують ринки, а коли необхідно забезпечити доступ власних товарів на іноземні ринки, вони вимагають усунути торговельні бар'єри. Звичайно, країни лідери також ідуть на певні поступки: знижують середній рівень своїх митних тарифів, обмежують використання нетарифних заходів, але роблять це вкрай вибірково. Зокрема, вони особливо захищають своє сільське господарство і легку промисловість, які є стратегічними статтями експорту для країн, що розвиваються. Так, імпортне мито на сільськогосподарські товари в США, Канаді, ЄС та Японії досягає 100-300 %. Щорічно протекціоністські заходи з боку розвинутих країн завдають збитків країнам, що розвиваються, на 100 млрд. доларів США [1, с. 13].

Найяскравішим прикладом неопротекціонізму, яким часто зловживають розвинуті країни члени СОТ, є антидемпінгові розслідування. Антидемпінг є цілком обґрунтованим заходом у торговельній практиці, закріпленим в офіційних документах СОТ, але на практиці антидемпінгове мито встановлюється на рівні десятків і сотень відсотків, тобто фактично перетворюється на заборонне. Іншим прикладом політики подвійних стандартів є використання субсидій. Офіційно СОТ виступає проти застосування субсидій, однак ЄС та США, з мовчазної згоди СОТ, змагаються за право надати субсидії національним виробникам.

На сьогодні США щорічно витрачають на підтримку сільського господарства $50 млрд., Європейський союз ще більше - 300 млрд. євро, для порівняння: в Росії ця цифра становить $1 млрд., в Україні - ще менше. Формально, субсидуючи вітчизняних виробників, розвинуті країни дотримуються норм СОТ, однак реально порушується принцип недискримінації, тому що продукція відсталих країн і країн, що розвиваються, стає неконкурентоспроможною на світовому ринку. Поступки багатих країн у цьому питанні є незначними. Зокрема, експортні субсидії становлять лише 5% усіх субсидій, які отримують фермери країн ЄС [1, с. 13].

Особливість сучасного регулювання сільського господарства у СОТ полягає у тому, що деякі члени СОТ, насамперед розвинуті країни, мають право використовувати такі заходи підтримки, як експортні субсидії та спеціальні захисні заходи (у використанні яких Україні відмовлено), а також мають значні обсяги підтримки галузі заходами «жовтої скриньки». Зокрема, експортні субсидії використовують близько 20 країн членів СОТ, серед яких США, ЄС і Канада. Тобто старожили СОТ мають певні привілеї [2, с.11].

Країни лідери світової торгівлі переконують, що лібералізація торговельного режиму є необхідною умовою інтеграції в світову економіку та економічного зростання країни. Але, як свідчить досвід Китаю, Індії, Південної Кореї, В'єтнаму, фактором швидкого економічного зростання і збільшення обсягів торгівлі стало проведення власних «оригінальних» стратегій зростання. Так, після п'ятирічного періоду діяльності в рамках правил СОТ можна стверджувати, що вступ Китаю до СОТ зміцнив його позиції на світовому ринку. Китай активно використовує інструментарій СОТ для забезпечення своїх зовнішньоекономічних інтересів. Однак не слід сподіватися, що аналогічні процеси автоматично запрацюють в усіх країнах, що приєднуються до СОТ [1, с. 14].

Якщо переглянути економічну модель розвитку вітчизняного сільського виробництва Франції, то стає видно, що уряд країни зосереджує свою увагу на професійні об'єднання, які створюються для посилення економічних позицій своїх членів на ринку. Особливістю цих об'єднань є збільшення доходів та зменшення витрат товаровиробників членів об'єднань через зміцнення їх позицій на ринку шляхом:

•-  максимального наближення без посередників до кінцевого споживача;

•-  забезпечення єдиних умов виробництва і продажу продукції;

•-  формування велико-товарних партій стандартизованої продукції;

•-  забезпечення гарантованого процесу поставок і оплати товару [3, с. 7].

Завдяки професійним об'єднанням фермери Франції створили власні канали просування продукції до кінцевого споживача. Прикладом такого об'єднання є SICA Atlantigue зі збуту зерна, що створене на паї 70 кооперативів та добровільних внесків оптових покупців зерна. Ця структура працює на основі роботи кооперативів, на неприбуткових засадах. Особливістю створення таких структур є реалізація та задоволення спільних інтересів виробників зерна й оптових покупців. Через SICA реалізується 20 % ринку зерна Франції [3, с. 8].

Виробники, організувавши систему своїх об'єднань, змогли краще оволодіти ринком та посилити захист своїх інтересів, однак не могли впливати на відносини між різними ланками ланцюга просування продукції від виробника до споживача. Стало за необхідне створювати для діалогу об'єднання сільськогосподарських товаровиробників і таких же об'єднань переробників, транспортників, оптовиків, працівників роздрібної торгівлі та споживачів.

Дуже важливо та необхідно для України створити таку модель переходу продукції від виробника до споживача. Адже в нашій державі продукція переходить від виробника до посередника, який, у свою чергу, залишає виробника ні з чим, пропонуючи йому свою ціну, в свою чергу, і споживач незадоволений купівлею даного товару, адже йому товар потрапляє з великою націнкою. Тому є доречним переглянути досвід Франції та запозичити на майбутнє.

Для економічно ефективнішого включення в міжнародні торговельні відносини країни центральної східної Європи (ЦСЄ) не обрали моделі ліберальної економіки, що базуються на ринковій саморегуляції, а активно використовують інструменти протекціонізму й реалізують регулюючі функції держави. При цьому підвищення рівня державної підтримки товаровиробників супроводжується зменшенням їхньої підприємницької активності. З досвіду країн ЦСЄ видно, що пріоритетним напрямком регулювання зовнішньої торгівлі є не скасування тих чи інших торговельних обмежень, а активна участь держави в реалізації експортно-орієнтованих проектів, формуванні нових порівняльних переваг і просуванні вітчизняної сільськогосподарської продукції та продовольства на зовнішні ринки [4, с. 49].

У ході підготовки і після вступу Китайської Народної Республіки (КНР) у СОТ держава активізувала орієнтацію китайських ТНК на сертифікацію їх систем контролю якості, управління й організації виробництва на відповідність міжнародним стандартам DIN, ISO, CE та ін., пропагуючи при цьому досвід передових вітчизняних компаній і надаючи їм кредитну, податкову, маркетингову й іншу підтримку [4, с.50].

Відкриваючи власний внутрішній ринок, прагнучи пом'якшити негативну дію іноземної конкуренції, китайський уряд зовсім не відмовляється від елементів протекціонізму, наприклад, у сільськогосподарській політиці, вводячи, зокрема, складні процедури ліцензування для імпортерів, а також квотуючи імпорт сільгосппродукції. До цих пір Китай веде в цілому протекціоністську політику. Зокрема, поки йде поступове відкриття ринку в КНР і іноземні підприємства шукають шляхи подолання проблем виходу на цей ринок, китайський уряд тим часом створює умови, здатні підготувати вітчизняних підприємців до конкуренції зі світовими лідерами галузі.

Україні слід переглянути доцільність існування багатьох пільг з обкладання ввізним митом, які не тільки викривлюють умови конкуренції на внутрішньому ринку, але й завдають істотної шкоди доходам державного бюджету. Цьому може сприяти і чіткіше застосування правил визначення походження товарів з метою запобігання безмитному ввезенню товарів через територію тих країн, з якими Україна має угоди про вільну торгівлю. Загалом, слід відзначити, що наявність в Україні значних митних пільг призводить до парадоксальної ситуації, коли реальні надходження від податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції до сукупного обсягу імпорту в Україні складають лише близько 2%, хоча середній тариф знаходиться на рівні 10 %. Україна може ширше використовувати тимчасові заходи захисту інтересів своїх виробників через активніше застосування передбачених чинним законодавством відповідно до норм ГАТТ/СОТ антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів щодо імпортної продукції, яка постачається за демпінговими або субсидованими цінами або ж великі обсяги ввозу якої порушують рівновагу на внутрішньому ринку.

Державна підтримка національного бізнесу в умовах вступу до СОТ у країнах з перехідною економікою носять комплексний, багаторівневий, системний і інституційний характер. З вищесказаного спостерігаємо, що країни з розвиненою економікою, якщо конкурентоспроможність вітчизняної продукції конкретної галузі не дотягує до середньосвітового рівня, протягом визначеного, обмеженого в часі періоду модернізації цієї галузі в державній політиці її підтримки цілком допускають застосування окремих елементів раціонального, селективного протекціонізму, не вступаючи, проте, в очевидну суперечність із загальними правилами і проголошуваними нормами СОТ.

Підкреслюючи важливість захисту внутрішнього ринку, перш за все необхідно точно визначити інструментарій такого захисту. Зокрема, вирішити питання: як об'єднати завдання вступу України до СОТ і захисту вітчизняного товаровиробника. З одного боку, вступ до цієї організації сприяє захисту українських підприємців на міжнародному ринку за рахунок використання загальновизнаних норм такого захисту, а з іншого - як правила СОТ, так і домовленості щодо полегшення доступу до ринків, які наша держава прийняла при вступі, передбачають заходи з лібералізації торгівлі, а саме: зниження імпортних тарифів у погоджених сферах, скасування окремих нетарифних обмежень, скорочення субсидій, застосування принципу національного режиму в економічному регулюванні до іноземних компаній у ряді галузей.

Література:

1. Димедет В. В. Перспективи інтеграції національного бізнесу України до Світової торговельної системи в умовах політики подвійних стандартів СОТ. - Київ, 2007. - № 4 (33).

2. Осташко Т. О. За якими правилами український агросектор може грати в СОТ... / Т. О. Осташко // «День». - № 199, вівторок, 4 листопада 2008. - Режим доступу : http: //www.dt.ua/2000/2200/456.

3. Молдаван Л. В. Співпраця державних установ з громадськими організаціями в процесі формування та реалізації аграрної політики в Україні. Європейська комісія. 2005 рік. - С. 55.

4. Пугачова К. М. Досвід формування аграрної політики країнам ЦСЄ в контексті Європейської інтеграції України. - К. : УАЗТ, 2006. - С. 48-50.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>