XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Олюха А.В., к.ю.н. Юсупов В.А. НЕОБХІДНА ОБОРОНА ЗА ЗАКОНОДАВСТОМ УКРАЇНИ

Олюха Андрій Віталійович

Національний університет «Одеська юридична академія»

Науковий керівник : к.ю.н.,  Юсупов Валерій Андрійович

 НЕОБХІДНА ОБОРОНА ЗА ЗАКОНОДАВСТОМ УКРАЇНИ

  Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. В переліку закріплених в Конституції України прав одне з важливих місць посідає право на самозахист закріплених чинним законодавством прав. Так, наприклад, в ч. 2 ст. 27 Конституції України встановлено, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань [1]. І в частині 1 ст. 19 ЦК України встановлено, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань [2]. Однак варто зазначити, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Право на самозахист закріплене в законодавстві України, оскільки на даному етапі розвитку України, держава не завжди може забезпечити громадянам повний захист від суспільно небезпечного посягання. Одним із способів самозахисту прав є необхідна оборона. Правовим підґрунтям необхідної оборони в національному законодавстві є Конституція України. Так як у ч.5 ст.55 Конституції України встановлено, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Хоча в Конституції не використовується поняття необхідної оборони, основою при використанні цього права є саме цей закон. Так як ряд інших законодавчих актів містять положення про необхідну оборону. Наприклад, відповідно до ст. 1169 ЦК України не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були порушені її межі. Отже, необхідною обороною визнаються такі заходи захисту прав, які заподіюють шкоду їх порушнику, але не встановлюють обов'язку того, хто обороняється по його відшкодуванню, оскільки визнаються правомірними (допустимими).

Чітке поняття необхідної оборони міститься в ч.1 ст.36 КК України, відповідно до якої необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони [3]. Таким чином, в ч. 5 ст. 55 Конституції України вказується право особи лише на захист прав і свобод, а про захист законних інтересів нічого не сказано. Однак ст. 16 ЦК вказує про захист цивільних прав та інтересів, і ст. 36 КК вказує на захист інтересів. Тому доцільно ч. 5 ст. 55 Конституції України доповнити і викласти в наступній редакції: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права, свободи та інтереси від порушень і протиправних посягань».

Умови, за яких дії того, хто обороняється можуть бути визнані вчиненими в стані необхідної оборони, однакові як для кримінального, так і для цивільного права. Вони відносяться до нападу і захисту. Для визнання дій того, хто обороняється вчиненими в стані необхідної оборони треба, щоб напад був дійсним (реальним), фактично існуючим і протиправним. Дійсність (реальність) нападу означає, що напад як такий взагалі має місце. Оборона тому і називається обороною, що протидіє нападу. Тому якщо немає посягання на чиї-небудь права або інтереси, то немає підстав говорити про оборону, а тим більше про необхідну оборону. Факт нападу означає, що напад вже почався або в наявності його безпосередньої загрози.

Необхідна оборона є перш за все одним із способів захисту прав і інтересів особи, що обороняється. Але оборона буде визнана необхідною, якщо подібного роду діями захищаються інтереси держави і суспільства, права і законні інтереси інших осіб. Але, на нашу думку, надання особі права на захист держави тягне за собою порушення Конституції України, а саме ст.3. Тому що захищаючи інтереси держави людина може постраждати. Крім того середньостатистичний громадянин не в змозі правильно зрозуміти і оцінити інтереси держави і захищаючи, на його думку, інтереси держави, може перевищити межі необхідної оборони. Тому ми вважаємо за доцільне скасувати в законодавстві України положення про необхідну оборону, що стосуються інтересів суспільства та держави.

З вищевказаного випливає, що інститут необхідної оборони є комплексним інститутом, регламентованим як цивільним, так і кримінальним правом. Вміст необхідної оборони в цивільному праві дещо ширше, ніж в кримінальному. Якщо в кримінальному праві під необхідною обороною розуміються дії, хоча і підпадаючі під ознаки складу злочину, але що не визнаються злочином, то в цивільному праві до необхідної оборони відносяться також дії, які підпадають під поняття цивільного правопорушення, але не спричиняють за собою застосування заходів юридичної відповідальності.

Література:

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. в редакції Закону від 30 вересня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України: Закон України № 436 - ІV від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

e - mail:  andrei_oluha@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>