XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Парфьонова Л. Г. ПРОГНОЗУВАННЯ НЕОБХІДНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ З ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

Парфьонова Лариса Геннадіївна

ДВНЗ «Донецький національний технічний університет»

ПРОГНОЗУВАННЯ НЕОБХІДНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ З ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

У сучасному світі головну роль у прогресивному розвитку соціуму та економіки, спрямованому на якісні зміни у суспільному добробуті, на підвищення ролі людини у виробництві шляхом всебічного використання її здібностей і знань, відведено саме вищій освіті. Вона впливає на індивідуальний розвиток особистості майбутнього фахівця, формує інтелектуальний, духовний, виробничий потенціал держави, забезпечує національні інтереси та зміцнює авторитет і конкурентоспроможність держави на міжнародному рівні. Тому у всіх країнах проблемам розвитку національних систем вищої освіти приділяється велика увага, і Україна не є виключенням.

В Україні формування державної освітньої політики відбувається на тлі національних та міжнародних трансформаційних процесів, з притаманною останнім рокам непослідовністю та гонитвою за кількісними показниками. Екстенсивний  розвиток системи вищої освіти призводить до марних витрат бюджетних коштів, зниження якості освітніх послуг, провокує соціальні проблеми, пов'язані з безробіттям та низьким рівнем доходів населення, сприяє збільшенню витрат роботодавців на пошук та перекваліфікацію кадрів та негативно впливає на соціально-економічний прогрес країни в цілому.

Проте освіта має забезпечую вати соціальний прогрес суспільства, економічне зростання і процвітання країн. Неспроможність вітчизняної вищої школи здійснити покладені на неї сподівання обумовлено низкою причин. Першою причиною є відсутність налагодженого процесу стратегічного й тактичного планування і, як результат, відсутність чітких цілей розвитку, що є основою будь-якої раціональної діяльності. Другою причиною є вибір методів, що використовуються в освітній політиці держави, які не дозволяють реалізувати визначені цілі. Третя, і найголовніша, причина полягає в тому, що отриманий таким чином результат не відповідає сподіванням роботодавців, осіб, які отримують вищу освіту, та суспільства в цілому.

Очевидно, що планований результат не має бути продуктом передбачень чи сподівань. Він повинен бути прогнозований на основі складного, безперервного, багатофакторного аналізу. При визначенні стратегії та векторів розвитку системи вищої освіти важливо чітко визначити цілі адекватні реальному стану країни, оскільки коли ставляться надмірно претензійні цілі і завдання, доводиться відволікати на їх вирішення стратегічно важливі ресурси. Спрямовані на вирішення таких завдань ресурси будуть виведені із тих напрямів національного розвитку, які створюють реальний потенціал нації і підсилюють системоутворюючі елементи конкурентоспроможної соціально-економічної і політичної системи. Інакше кажучи, спрямовані у хибному напрямі і у невідповідний час національні ресурси можуть ще більше збільшити відставання країни від конкурентів і підірвати її потенціал. Щоб цього не відбулося, на стадії вироблення рішень слід об'єктивно оцінювати реальні тренди соціально-економічного розвитку країни.

З огляду на те, що основним результатом функціонування системи вищої освіти є фахівці у різних сферах господарства, необхідно спрогнозувати професійно-кваліфікаційні характеристики та необхідну кількість трудових ресурсів в країні для забезпечення повної занятості та стійкого розвитку економіки, тому що якісні зміни у професійно-кваліфіка­ційній структурі робочої сили сприяють досягненню стійкої макроекономічної стабілізації. Оскільки це надзвичайно складне завдання, цю функцію, як у більшості розвинених країн, має взяти на себе держава.

Для прогнозування попиту на робочу силу можливо використати два підходи. Перший полягає в тому, що для прогнозування попиту на робочу силу на державному й галузевому рівнях використовують модель, що ґрунтується на функціональній залежності динамічних рядів базових ін­дексів валового внутрішнього продукту, інвестицій, продуктивності праці з відповідними показниками зайнятості.

Проте освіта має забезпечую вати соціальний прогрес суспільства, економічне зростання і процвітання країн. Неспроможність вітчизняної вищої школи здійснити покладені на неї сподівання обумовлено низкою причин. Першою причиною є відсутність налагодженого процесу стратегічного й тактичного планування і, як результат, відсутність чітких цілей розвитку, що є основою будь-якої раціональної діяльності. Другою причиною є вибір методів, що використовуються в освітній політиці держави, які не дозволяють реалізувати визначені цілі. Третя, і найголовніша, причина полягає в тому, що отриманий таким чином результат не відповідає сподіванням роботодавців, осіб, які отримують вищу освіту, та суспільства в цілому.

Очевидно, що планований результат не має бути продуктом передбачень чи сподівань. Він повинен бути прогнозований на основі складного, безперервного, багатофакторного аналізу. При визначенні стратегії та векторів розвитку системи вищої освіти важливо чітко визначити цілі адекватні реальному стану країни, оскільки коли ставляться надмірно претензійні цілі і завдання, доводиться відволікати на їх вирішення стратегічно важливі ресурси. Спрямовані на вирішення таких завдань ресурси будуть виведені із тих напрямів національного розвитку, які створюють реальний потенціал нації і підсилюють системоутворюючі елементи конкурентоспроможної соціально-економічної і політичної системи. Інакше кажучи, спрямовані у хибному напрямі і у невідповідний час національні ресурси можуть ще більше збільшити відставання країни від конкурентів і підірвати її потенціал. Щоб цього не відбулося, на стадії вироблення рішень слід об'єктивно оцінювати реальні тренди соціально-економічного розвитку країни.

З огляду на те, що основним результатом функціонування системи вищої освіти є фахівці у різних сферах господарства, необхідно спрогнозувати професійно-кваліфікаційні характеристики та необхідну кількість трудових ресурсів в країні для забезпечення повної занятості та стійкого розвитку економіки, тому що якісні зміни у професійно-кваліфіка­ційній структурі робочої сили сприяють досягненню стійкої макроекономічної стабілізації. Оскільки це надзвичайно складне завдання, цю функцію, як у більшості розвинених країн, має взяти на себе держава.

Для прогнозування попиту на робочу силу можливо використати два підходи. Перший полягає в тому, що для прогнозування попиту на робочу силу на державному й галузевому рівнях використовують модель, що ґрунтується на функціональній залежності динамічних рядів базових ін­дексів валового внутрішнього продукту, інвестицій, продуктивності праці з відповідними показниками зайнятості. Другий - перспективну потребу в робочій силі пропонують розраховувати на підставі нинішніх і прогнозованих показників: валового національного продукту; валової продукції за видами економічної діяльності; продуктивності праці; чисельності та розподілу кадрів по галузях економіки; професійно-кваліфікаційної структури зайнятих за галузями і т. д.

Структура попиту на робочу силу сегментується за галузями та про­фесійно-кваліфікаційними ознаками. Галузевий попит на робочу силу зумовлюється нинішньою та перспективною структурою економічних робочих місць. [1; c.15-22]. Для розрахунку перспективної додаткової потреби у фахівцях і робітниках використовуються методи експертних оцінок, екстраполяції, динамічних рядів, насичення тощо. Визначаючи потребу у фахівцях з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів необхідно вра­ховувати:

•-               рівень забезпеченості галузей економіки, інших сфер економічної діяльності, підприємств фахівцями з вищою освітою;

•-               фактори впливу на формування загальної та додаткової потреби у фахівцях і робітничих кадрах;

•-               загальну і додаткову потребу у фахівцях з вищою освітою, робітничих кадрів усіх сфер економічної діяльності;

•-               очікувані зміни в динаміці пропозиції фахівців, робітничих кадрів на національному та регіональних ринках праці.

Спрогнозувати таку потребу можна на основі низки взаємопов'яза­них прогнозів чисельності і зайнятості населення, а також демографічних, економічних, технічних, соціальних прогнозів тощо. При цьому слід враховувати основні тенденції розвитку в соціаль­но-економічному житті суспільства, які також зумовлюють глибокі зміни у процесі формування потреби в кадрах. Це, по-перше, зміни у сфері галузевої структури зайнятості: зменшення чисельності працівників промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; по-друге, розвиток наукомістких ви­робництв, інфраструктури фінансового ринку, пожвавлення інвестиційного клімату тощо; по-третє, вдосконалення управління та організації діяльності всіх галузей економіки.

Таким чином, прогноз професійно-кваліфікаційної структури робочої сили та додаткової потреби в кадрах має служити орієнтиром для визначення необхідних масштабів їх підготовки і включає чотири кроки:

•-         демографічний прогноз і прогноз складу та динаміки чисельності економічно активного населення за соціально-демо­графічними групами (залежно від віку, статі та національної належності);

•-         прогноз темпів і пропорцій економічного зростання;

•-         прогноз виробництва товарів і послуг по галузях;

•-         прогноз зайнятості по галузях.

Після складання прогнозу професійно-кваліфікаційної структури робочої сили треба конвертувати отримані дані таким чином, щоб отримати необхідну чисельність випускників по рівнях освіти та план набор студентів для кожного рівня освіти. Отже, узагальнено весь процес прогнозування набору студентів, для отримання різних рівнів освіти, відбувається у вісім етапів:

•1.     розрахунок кількості зайнятих по секторах, професіях та рівнях освіти за поточний рік;

•2.     прогноз пропозиції трудових ресурсів у наступному році;

•3.     прогноз загальної зайнятості по секторах у прогнозному році;

•4.     розподіл галузевої зайнятості за класами професій, потім агрегування за секторами з метою отримання прогнозу зайнятості за професіями;

•5.     конвертація прогнозу необхідних трудових ресурсів з професій в прогноз рівня освіти;

•6.     оцінка майбутньої пропозиції праці за рівнем освіти;

•7.     оцінка необхідної чисельності випускників по рівнях освіти;

•8.     розрахунок необхідного набору студентів для кожного рівня освіти.

Також необхідно використовувати додаткові методи дослідження, наприклад, опитування роботодавців. Такі методи широко поширені у Великобританії, де кожен рік виходить «Огляд навиків, що потребують роботодавці», для створення якого обпитуються чотири тисячі фірм і в США, де щомісяця виходить «Огляд вакансій та текучки кадрів», для створення якого обпитують 16 тис. компаній. У середньому прогноз попиту на трудові ресурси в розвинених країнах будується на 5-10 років, і регулярно оновлюється: щорічно у Великобританії, раз на 2 роки в США і Нідерландах, раз в 5 років в Канаді. У більшості країн дослідження виробляють незалежні дослідницькі інститути, в США, Франції та Японії цим займаються департаменти Мінпраці. У зв'язку з високою мобільності трудових ресурсів, поряд з національними прогнозами, особливе значення мають регіональні прогнози, які також на постійній основі проводять різні науково-дослідні інститути та міжнародні організації [2;3]. Нажаль Україна дуже рідко втрапляє до уваги подібних досліджень.

Відзначимо, що прогнозувати потрібно не тільки попит, але і пропозицію праці. Традиційно попиту приділяється більше уваги. Проте моделі пропозиції навіть у розвинених країнах з'явилися нещодавно через брак детальної інформації про вхідні і вихідні потоки на ринку праці.

Значимість подібних досліджень зростатиме з кожним роком, тому Україні необхідно приєднуватися до спільноти країн, що їх використовують, вже зараз. Прогнозування професійно-кваліфікаційної структури робочої сили дозволить визначити чисельність випускників по рівнях освіти та план набору студентів для кожного рівня освіти. Надання якісних та затребуваних суспільством та економікою освітніх послуг дозволить забезпечити народне господарство кваліфікованими фахівцями и сприятиме соціально-економічному розвитку суспільства.

Література:

•1.     Статистичний збірник "Праця України у 2010 році" // Держкомстат України; [відп. за вип. І.В. Сеник]. - К.: Держкомстат України, 2011. - 324 с.

•2.     World of work report 2012: Better jobs for a better economy / International Labour Office. - Geneva: ILO, 2012.- 108 p.

•3.     OECD Employment Outlook 2012. Paris: OECD Publishing, 2012.- 260 p.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>