XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Пинко В.С., Короленко Т.В. РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

Науковий керівник: Пинко В.С.
асистент кафедри економіки підприємства та міжнародної економіки
ВТЕІ КНТЕУ
Короленко Тетяна Володимирівна
студентка ВТЕІ КНТЕУ

РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

Формування ринкового середовища в Україні і загострення міжнародної конкуренції об’єктивно вимагають кардинально змінити підходи до чинників економічного зростання вітчизняної економіки. Утвердження в розвинених країнах “нової економіки”, розвиток якої базується на знаннях та інноваціях, підштовхує до усвідомлення того, що пошук невикористаних резервів, оптимальних шляхів для ефективного довгострокового розвитку України слід вести у площині визнання теорії людського капіталу та реального запровадження її провідних положень у практику ринкових перетворень, зокрема, ідей щодо інвестування у розвиток людського капіталу.
Україна значно поступається за рівнем розвитку людського капіталу розвиненим країнам. Це проявляється у:
­ низькій якості життя (за індексом якості життя у 2006 р. наша країна посідала 59 місце, значення субіндексу охорони здоров’я становило 71);

­ недостатньому фінансуванні людського розвитку за рахунок усіх джерел (держави, домогосподарств та підприємств). Видатки на охорону здоров’я в Україні у 2006 р. зменшилися до 3,3 % ВВП проти 3,8 % ВВП у 1998 р; видатки на освіту у 2005 р. знизилися до 5,9 % ВВП проти 6,2 % ВВП у 1991 р.
­ втраті позицій у розвитку людського потенціалу країни (у 2006 р. порівняно із 2005 р. Україна перемістилася з 70-го на 77-е місце за розвитком людського потенціалу згідно “Звіту ООН про людський розвиток – 2006”).

Існування зазначених чинників низького рівня розвитку людського потенціалу призводить до негативних соціально-економічних наслідків, серед яких слід відокремити такі:
1. Масштабна депопуляція населення з погіршенням якісних характеристик людського капіталу при значних міграційних втратах населення продуктивного віку та високого професійно-кваліфікаційного рівня. За різними оцінками від 2 до 7 млн. українців здійснюють трудову діяльність закордоном. На січень-червень 2007 р. загальна кількість наявного населення України становила 46490,8 тис., скоротившись протягом останніх п’ятнадцять років більш ніж на 5 млн. осіб.
2. Нераціональна демографічна структура населення, що веде до збільшення питомої ваги осіб у віці 60 років і старше (понад 20 % населення) і зменшення питомої ваги осіб у віці, молодшому за працездатний. Середній вік населення України становить 39,3 роки; у тому числі чоловіків – 36,6, жінок – 41,6 років. За період 1995–2007 рр. зміна основних пропорцій вікових груп населення країни спричинила збільшення демографічного навантаження на населення працездатного віку. Цей показник в Україні становить 681 особу непрацездатного віку в розрахунку на 1000 населення працездатного віку, з них частка дітей – 41,6 %.
3. Падіння показників шлюбності, що призводить до підвищення віку при одруженні, ускладнення процесу кваліфікаційно-освітнього становлення молоді. Кількість зареєстрованих шлюбів у розрахунку на 1000 населення становила 5,7 на січень-червень 2007 р. проти 8,4 – у 1995 р.; кількість розлучень – 3,7 проти 3,8 відповідно. Також викликає занепокоєння різке збільшення частки позашлюбних народжень, особливо у сільській місцевості. Лише за період 1995–2006 рр. питома вага позашлюбних народжень зросла з 13,2 до 21,1 % при максимальних значеннях цього показника в Автономній Республіці Крим – до 27,6 %. Основна частка позашлюбних народжень (понад 70 %) припадала на жінок у репродуктивній віковій групі 20–34 роки, що за умови збереження існуючих темпів поширення позашлюбної народжуваності може призвести до того, що кожна третя дитина в Україні буде народжена поза шлюбом. Враховуючи високий рівень розлучень населення, це означатиме появу низки нових соціальних проблем, вирішення яких потребуватиме значних додаткових фінансових ресурсів та відповідних заходів органів державного управління, пов’язаних із вихованням дітей у неповних сім’ях.
4. Зменшення кількості народжених у нашій країні в розрахунку на 1000 населення відповідно з 9,6 до 9,4 осіб за 1995–2006 рр. при невисокому сумарному коефіцієнті народжуваності (1,2) та значній територіальній диференціації цих показників.
5. Збільшення рівня смертності населення, яка у січні-червні 2007 р. досягла 16,7 ‰ проти 15,3 ‰ у 2000 р., що зумовлено демографічним старінням населення, недостатньо високим рівнем розвитку системи охорони здоров’я та відповідною якістю медичних послуг, наслідками чорнобильської катастрофи тощо. В структурі смертності населення за причинами провідне місце посідають хвороби системи кровообігу – 62 %; смертність від новоутворень становить 12,6 %, хвороб органів дихання – 4,2 %, нещасних випадків, отруєнь і травм - 10,1 %.
6. Високий рівень смертності чоловіків у працездатному віці, зайнятих у базових галузях промисловості, через травматизм, отруєння (40 % 16-річних хлопчиків не мають шансів дожити до 60 років). Внаслідок цього у найбільш продуктивному віці коефіцієнт смертності чоловіків в Україні перевищує аналогічні показники для жінок, а різниця між очікуваною тривалістю життя жінок та чоловіків досягає 11 років (у окремих областях України до 13 років).
7. Знецінення людського капіталу, яке торкнулося як загального (знань, навичок, розумових звичок, які люди отримують у системі формальної освіти), так і специфічного людського капіталу (знань і умінь, які працівники здобувають у процесі своєї виробничої діяльності безпосередньо на робочих місцях). Масове знецінення освітнього потенціалу стало одним з головних чинників різкого зниження продуктивності праці.
8. Низький рівень оплати праці, яка у 2006 р. в Україні складала 0,8 євро за годину проти 5 євро в Польщі і 30 євро у Німеччині і Франції, що є одним з визначальних чинників виїзду економічно активного населення нашої країни закордон в пошуках праці. В Європі оплата праці сягає 30 % від вартості виробленого працівником продукту, в Україні це співвідношення є менше 5 %.
За умови подальшого зниження рівня розвитку людського потенціалу України слід очікувати таких основних небезпек та ризиків у зв’язку із розвитком проблемної ситуації.
1. Погіршення якісних характеристик відтворення населення, (насамперед - здоров’я) та різке зниження конкурентоспроможності вітчизняного трудового капіталу.
2. Розширення діапазону маргіналізації населення, поява так званої категорії “неомаргіналів”, тобто осіб з достатньо високим освітньо-професійним рівнем, які не знайшли прийнятного способу його реалізації, внаслідок чого за межею бідності опиниться значна частина зайнятого населення, що нерідко поєднує різні форми вторинної, третинної зайнятості і працює понад законодавчо встановлену тривалість робочого часу з тим, щоб досягнути соціально прийнятного рівня доходу.
3. Посилення гендерної нерівності, фемінізація бідності і безробіття. Як відомо, населення жіночої статі володіє вищим освітнім потенціалом при зайнятості на менш престижних робочих місцях з нижчою майже на третину заробітною платою ніж у чоловіків (у середньому це близько 70 % від оплати праці чоловіків). Зокрема, в органах законодавчої влади частка жінок становить 8,5 %, серед власників середнього і малого бізнесу – 20 %.
4. Знецінення інвестицій в освіту. Викривлена мотивація отримання вищої освіти, відносна легкість її отримання, зниження якості підготовки у вищих навчальних закладах призводить до того, що в сучасних умовах вища освіта загалом не перешкоджає деформації пропозиції на ринку праці, відбувається подальше знецінення дипломів з вищою освітою. В результаті часто випускники ВНЗ “відбирають” робочі місця у випускників шкіл, у випускників середніх спеціальних навчальних закладів.
Враховуючи вищенаведене, а також з метою недопущення критичних негативних соціально-економічних наслідків, зазначених вище, видається доцільним запровадити наступні інституційні та програмні заходи щодо розвитку людського потенціалу:
1. У щорічних Посланнях Президента України до Верховної Ради України, державних та регіональних програмах соціально-економічного розвитку та інших стратегічних державних документах визнавати розвиток людського капіталу як чинник зміцнення конкурентоспроможності держави і пріоритет соціально-економічного розвитку держави.
2. При розробленні заходів на виконання Стратегії національної безпеки України урахувати серед загроз національній безпеці України найгостріші соціально-економічні наслідки втрати людського потенціалу як трудоресурсної небезпеки та передбачити їх подолання в контексті національної безпеки (в соціальній та економічній сферах).
3. Передбачити поступове приведення рівня фінансування людського розвитку (витрат на освіту та охорону здоров’я) до рівня групи країн з високим рівнем розвитку людського капіталу.
4. Розробити цільову програму стимулювання самозайнятості та мікропідприємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном, з метою скорочення масштабів масової трудової міграції за кордон.
5. Унормувати питання благодійної діяльності у сфері фінансування соціальних програм, з метою стимулювання інвестицій у людський капітал.
6. У загальнонаціональній та регіональній програмах охорони здоров’я передбачити питання покращення репродуктивного здоров'я населення.
7. Запровадити проведення атестації робочих місць з метою виявлення та усунення дії негативних чинників на здоров’я працівників, створення безпечних і здорових умов праці.
8. Розглянути можливості запровадження системи погодинної оплати праці.
Важливим є також формування концепції багатофакторного управління людським капіталом – системи теоретико-методологічних положень, які розкривають роль людських ресурсів не тільки як економічного ресурсу, який приносить прибуток, але як і соціальної цінності суспільства в цілому. Головною засадою концепції управління людським капіталом в Україні має бути визнання людського капіталу у програмних документах як вирішального ресурсу економічного зростання.
Література:
1. Артеменко В.Б. Інтегральні індикатори якості життя населення в управлінні регіональним розвитком // Соціальна економіка. – 2001. – № 3–4. – С.78 – 87.
2. Варналій З., Павлюк А. Актуальні проблеми регіональної політики // www.niss.gov.ua/book/2004_h
3. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року. Постанова КМ України від 21 липня 2006 р. № 1001. – Міжрегіональні диспропорції: стан і тенденції // www.oda.lg.ua/ua/news/nevonsite/1001.php
4. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року. Постанова КМ України від 21 липня 2006 р. № 1001. – Людські ресурси // www.oda.lg.ua/ua/news/nevonsite/1001.php
5. Соціально-економічне становище України за січень-квітень 2006 року // http://www.ukrstat,gov.ua/druk/soc_ek/publ_u.html
6. http://www.ukrstat.gov.ua


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>